Заготівля для "Нормандії". Як під приводом навчань Росія заблокувала всі порти України і що з цим робити

У дискусіях про те, нападе чи не нападе на Україну Путін, є концептуальна неточність. Росія не може ось так просто взяти та й напасти на Україну, оскільки вона вже напала на нас у 2014 році, хоч і намагається це заперечувати, ховаючись за "росіянами, які вирішують військові питання" (але, нібито, не воюють!) на Донбасі, та псевдоюридичною казуїстикою. Росія вже окупує частину української території, а те, чого ми за багатьма ознаками очікуємо, є лише перехід від війни низької інтенсивності до інтенсивної війни. Це не "початок війни", а лише зміна тактики агресором.

При цьому війна проти України точиться як на суші, так і на морі. Маніпулюючи міжнародним законодавством, Росія вже не перший рік блокує українські порти, проводячи у Чорному та Азовському морях безперервні навчання. А оскільки через українські порти проходить майже 80% експортних вантажів, блокування українського судноплавства є, без жодних метафор, повноцінною економічною війною, яку веде проти нас Москва.

Ось і зараз під приводом навчань Росія заблокувала з 13 по 19 лютого всі українські порти: азовські — просто повністю, а чорноморські — повністю за фактом, залишивши до них доступ лише прибережним мілководдям, що виключає прохід великотоннажних суден. Попередні планові навчання з аналогічним, в цілому, закриттям акваторій закінчилися минулого тижня. Якщо це не блокада, то що тоді?

Проте чинне міжнародне законодавство, яке регулює судноплавство, формально Росією не порушено (втім, тут все ж таки треба пам'ятати про першопричину — протизаконну окупацію Криму). Іншими словами, це типова для Москви гібридна війна, яка прикрита юридичними маніпуляціями, — те, що на Заході називають ємним терміном lawfare.

І постає питання: а що, власне, слід зробити з цього приводу Україні?

Очевидно, відповідей тут кілька.

Військово-морський тролінг

Військово-морський тролінг у рамках закону застосовується Росією не лише у Чорному та Азовському морях, а й у всьому світі. Крім неї, його використовує і Китай, хоча в менших масштабах: Пекін претендує на респектабельність, а Москва вже опанувала роль ізгоя, так що навіть її Великий Брат — не брат їй, а просто її юзер. Втім, не виключено, що на цю тему в Кремлі залишаються деякі ілюзії, оскільки рівень неадекватності російської політології давно зашкалює. Увійди б її неадекватність до числа олімпійських видів спорту, і все золото було б у російських політологів — звичайно, тільки в тому випадку, якби вони не погоріли на допінг-пробах.

Але повернемось до наших законів. Законодавча база, що регулює взаємини військово-морського та цивільного судноплавства, дещо застаріла. І що не дивно: останні редагування документів ІМО (International Maritime Organization, IMO ), що регулюють ці питання, вносилися не пізніше 1965 року, а світ відтоді змінився. Отже, Україні потрібно виходити з протестами та водночас із пропозиціями щодо зміни морського законодавства — в ІМО, а також в ООН. Попередньо заручившись підтримкою США і Великобританії як найзавзятіших захисників свободи судноплавства і найбільш послідовних в даний час противників гібридної агресії РФ, що поширюється по всьому світу. Принагідно можна поставити і питання про відшкодування збитків, спричинених незаконним будівництвом, що створило перешкоди судноплавству, шляхом регулярних платежів до усунення цієї перешкоди. Так, мова про Кримський міст, але нема чого прив'язувати такий потрібний закон до нього одного.

А щоб справа в ООН пішла веселіше, можна паралельно порушити питання про законність російського членства в цій організації, а також і постійного членство в РБ ООН, відкликавши підпис України під рішенням Ради керівників держав СНД від 21 грудня 1991 року про підтримку РФ "в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство в Раді Безпеки та інших міжнародних організаціях", і внісши на обговорення чергової Генасамблеї питання про юридичну нікчемність визнання цього документа ООН як такого, що прямо порушує його Статут.

Питання про членство Росії в ООН і в Раді Безпеки вкрай болюче для Москви. Значить, у цю точку слід бити, протиставивши російській lawfare – українську.

Звісно, юридичні розбирання – справа довга. Але й пшениця з картоплею не виростають на другий день, що не стає причиною не сіяти їх зовсім.

Оборони мало

Ви помітили, що у всіх новинах йдеться лише про гібридну війну Росії проти України, де Україна виступає оборонною стороною і ніколи – навпаки? Ця помилка, яка прирікає нас на вічні поразки. Теза про низьку інтенсивність, що триває з 2014 року, не тільки не просунута достатньою мірою на міжнародному рівні, а й не стала керівництвом до дії навіть для української сторони. Тим часом будь-яка війна передбачає пошук вразливих місць противника і удари по них з переходом від оборони до наступу. Хто зможе назвати успішні гібридні операції України, здійснені нею проти Росії з 2014 року? Та хоча б і безуспішні – ну, припустімо, провалена операція з вивезення з Білорусі "вагнерівців", які воювали в ОРДЛО, – це раз. А де "два", "три", "чотири" — і так далі? чому не чутно плачу з Москви? При цьому російських гібридних операцій проти України за час війни, що йде з 2014 року і яку Росія незграбно намагається маскувати під "громадянську", можна нарахувати вже десятки. Ми Росії відповідаємо — чи теза "просто припинити стріляти" все ще залишається основною в Україні стратегічною доктриною?

Якщо говорити про деблокування моря, то Україна в рамках тих самих міжнародних законів могла б і сама оголошувати про блокування його секторів для власних ракетно-артилерійських навчань. З такої нагоди, а також для навчання кадрів українських ВМФ у розрахунку на отримання надалі бойових кораблів, можна було б пошукати варіанти оренди на час навчань чогось стріляючого, хай навіть і древнього — і максимально заблокувати під цим приводом чорноморські акваторії. Росіяни наплюють на заборони? Добре, нехай створять прецедент. Комусь із тих, хто наплював, прилетить снаряд чи навчальна ракета? Ми попереджали і що далі? Підете до суду? Почнете війну? Ось так одразу?

Досвід століть і мільйонів людей однозначно доводить, що гопник, який побачив ніж і рішучість пустити його в хід, стає більш переговороздатним. Якщо ваша рішучість не відіб'є в нього бажання напасти на вас, вам залишається захищатися. Включно з нападом першим, у нашому випадку, правда, лише гібридним – інакше нас не зрозуміють ймовірні союзники.

Про можливих союзників варто поговорити докладніше. Схоже, що в українських верхах від ідеї "просто припинити стріляти" і справді ще не відмовилися остаточно. Здебільшого, мабуть, через неспроможність і несамостійність (чарівне поєднання!) політичного мислення. Адже ідея "просто перестати стріляти за український рахунок" – за рахунок наших територій, суверенітету та самого існування України, ще популярна на Заході. Так, за останні кілька тижнів вона трохи розмилася, але поки що слабко. А тим часом "перестати стріляти" та "перестати стріляти, пожертвувавши Україною" – це різні плани, і різницю між ними потрібно ясно бачити.

Зокрема, побачивши цю різницю, потрібно відмовитися від ілюзії про те, що якщо Україна буде паінькою і не вестиме проти РФ наступальну гібридну війну за всіма можливими напрямками, завдаючи ударів першою і намагаючись утримати максимум ініціативи, то ЗС РФ не перейдуть на нас у відкритий наступ, вдавшись до прямої, негібридної агресії. Це не так, Росія вже не може не вдарити по Україні – втім, не лише ній. Ставки вже зроблено, і величезні гроші витрачені. Кремль десять років готував велику війну для переділу Європи — з того самого моменту, як Шойгу та Герасимов були призначені на посади міністра оборони РФ та начальника її Генштабу. Було це, хто забув, у 2012 році, і до 2014 року вони підготували та здійснили захоплення Криму та гібридну війну на Донбасі, оскільки мирне здавання Януковичем України зірвалося. А зараз ми підійшли до порога великої війни, і уникнути її можемо або реально працюючим та ефективним військово-політичним союзом із Заходом, або беззастережно капітулювавши. На цій ж розвилці стоять сьогодні НАТО і США, але в нашому становищі є неприємний нюанс: опинившись під російською окупацією, прямою чи гібридною, ми, окрім повного розграбування країни, негайно отримаємо хвилю репресій, яка за рівнем втрат перевищить будь-яку війну.

Але якщо війна з Росією — такий факт, що відбувся, як і, скажімо, ПДВ у магазині, немає сенсу панікувати – адже ми ж не панікуємо, усвідомлюючи, що колись помремо? Якщо дуже пощастить, то гостра фаза буде короткою, Росію швидко задавлять, і ми, можливо, відбудемося відносно невеликими втратами. Це, повторюю, можливо, але лише в тому випадку, якщо на Заході усвідомлюють, що Україною Путін не обмежиться. А наше завдання у цій ситуації – всіма силами послаблювати Росію гібридно, поки гаряча війна не почалася, завдаючи їй шкоди скрізь, де тільки вдасться. Тому що кожен рубль, витрачений Москвою на обхід санкцій, у міжнародних судах, на маневрування військами на наших кордонах і навіть на підкуп європейських політиків, не буде витрачений на ракети та снаряди, якими стрілятимуть по нас.

Гібридні відповіді

Вочевидь, що морські маневри РФ – гібридна операція, вписана у звичайну російську схему "зміцнення переговорної позиції ". Про це свідчить їхня прив'язка до берлінської зустрічі радників глав держав у рамках нормандського формату.

Єдино правильною реакцією України на російський військово-морський розбій, як і на інші прояви гібридної російської агресії, є гібридне реагування з постійним прагненням перехопити ініціативу. Природно, такі дії вимагають підготовки, і зараз, на жаль, поле залишиться за РФ, хоча подати протести в ІМО та ООН все одно потрібно.

А ось на майбутнє, крім звернень до міжнародних організацій та проведення власних навчань, можна вивчити досвід Ірландії, яка зірвала російські маневри біля своїх берегів. Правда, ми не маємо для цього достатньо власного рибальського флоту, але гібридно підставити росіянам кілька суден, призначених під списання, і підняти у зв'язку з цим великий скандал, звернувшись до США і НАТО з проханням ввести в Чорне море миротворчі ВМС, Україна цілком може. Нечесна гра? А ви що ж, думали, що з кремлівськими шахраями можна грати чесно?

Питання про морську миротворчу місію для запобігання російському десанту на Одесу – ще одна цікава ідея, яку можна озвучити і в рамках зустрічі в Берліні. Принаймні її точно можна озвучити на її полях, щоб порадувати Лаврова із Захаровою, а також увесь хор російських пропагандистів. Нехай вони виють частіше, нагадуючи світові про те, що навколо України йде брудна кремлівська метушня.

Ми були надто пасивні всі ці роки і сьогодні пожинаємо плоди власної пасивності, зокрема, й у вигляді блокади портів. Нам час виходити зі сплячки і наступально воювати з агресорами. Поки що — лише гібридно, але постійно пам'ятаючи, що від наших успіхів у гібридній війні залежить і результат уже неминучої відкритої війни з Росією.

І не треба паніки. Третій Рейх, який бадьоро марширував Європою, в 1940 році теж багатьом здавався непереможним.