Ліквідація в Багдаді. Чому вбивство іранського генерала не призведе до великої війни
В ніч з 2 на 3 січня ракетним ударом з американського дрона в аеропорту Багдада було вбито вісім осіб. У їх числі опинилися командир елітного підрозділу "Аль-Кудс" Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) Ірану генерал Касем Сулеймані і заст. командувача Силами народної мобілізації Іраку (PMF) Абу Махді аль-Мугандіс.
За деякими ознаками метою цього удару був все-таки Мугандіс, хоча, як пише Bloomberg, з посиланням на обізнані джерела, ліквідація Сулеймані теж входила в плани США. Як би те ні було, але саме його загибель, спланована, або випадкова, викликала найбільший резонанс. Аятолла Алі Хаменеї пообіцяв помститися США і оголосив триденний траур, глава МЗС Ірану Джавад Зариф назвав подію актом міжнародного тероризму, а президент Хасан Рухани заявив, що після вбивства генерала Сулеймані Іран буде з ще більшою рішучістю протистояти США. На офіційному рівні Іран США висловив рішучий протест через посла Швейцарії в Тегерані. Чимало сліз пролили за загиблим і на московських телеканалах.
Іранську позицію підтримав в.о. прем'єра Іраку Аділь Абдул-Махді, який заявив, що ліквідувавши Сулеймані і Мухандиса, США порушили умови своєї присутності в Іраку, де вони знаходяться тільки для навчання іракських сил безпеки і для боротьби з загрозами, які виходять від ИГИЛ. Махді закликав парламент Іраку скликати позачергову сесію, щоб прийняти законодавчі заходи для захисту безпеки і суверенітету Іраку" і назвав Сулеймані і Мухандиса "символами перемоги над терористами ИГИЛ".
У свою чергу, у Вашингтоні заявили, що ліквідацію Сулеймані санкціонував особисто Дональд Трамп, і нагадали, що США вважають КВІР терористичною організацією, і що саме Сулеймані, як командир "Аль-Кудс", підрозділу, призначеного для проведення операцій за межами Ірану, розробляв плани нападу на американських дипломатів і військовослужбовців в Іраку і в усьому регіоні. "Генерал Сулеймані і його "Аль-Кудс" були відповідальні за загибель сотень американських і коаліційних військовослужбовців та поранення тисяч інших. За останні кілька місяців він організував напади на коаліційні бази в Іраку, включаючи напад 27 грудня, яке призвело до загибелі і поранення американського та іракського персоналу. Генерал Сулеймані також схвалив нападу на посольство США в Багдаді, які відбулися на цьому тижні", - заявило Міноборони США.
У 2015 році Reuters повідомляв про причетність Сулеймані до розробки плану російської операції в Сирії. Вважалося також, що саме він переконав росіян підтримати режим Асада. І, раз вже ми почали згадувати ці події, доречно нагадати ще й про те, що росіян в Сирії запросив Обама, ймовірно, чимало здивувавши цим Путіна, після чого США з Сирії пішли.
Що ж стосується PMF, формально підлеглих прем'єр-міністрові Іраку, і створених для боротьби з ИГИЛ, то вони в даний час перетворилися у підтримувана Іраном і фактично підконтрольне йому формування. Саме удар, нанесений 27 грудня по американській базі в районі міста Кіркук, в ході якого загинув громадянин США, і який на думку американців, був організований угрупованням Катаїб "Хезболла", що входить в PMF, і запустив новий виток ескалації протистояння. Через день, 29 грудня, США завдали удару по базах Катаїб Хезболла, убивши близько 25 бойовиків, і поранивши близько 50. В знак протесту проти цієї операції, кілька тисяч людей увірвалися 31 грудня на територію американського посольства в Багдаді, де спалили приймальню і кілька автомобілів.
Хоча іракська поліція і не змогла захистити посольство, завдання взяти його штурмом, ймовірно, не ставилося - акція носила характер залякування. У відповідь Трамп написав у своєму Twitter, що напад організували влади Ірану, і що Іран буде нести за нього відповідальність, а глава Пентагону Марк Еспер заявив, що для охорони посольства в регіон буде направлений батальйон Корпусу Морської піхоти США чисельністю 750 осіб.
У свою чергу, Іран категорично заперечував свою причетність до нападу. "Американські офіційні особи мають разючу нахабство приписувати Ірану протести іракського народу проти жорстокого вбивства щонайменше 25 іракців", - заявив офіційний представник МЗС Аббас Мусаві. Ще різкіше висловився Алі Хаменеї заявив, що Іран готовий протистояти загрозам і відповідати на кожен удар. Удар США, який убив Сулеймані і Мухандиса, не забарився піти у відповідь. Як же тепер будуть розвиватися події?
Очевидно, що ситуація піде в рознос, і обмін ударами буде продовжений. Але, разом з тим, ні США, ні Іран не піде на прямий конфлікт, обмежившись проксі-війною на іракській території, звідки США вже закликали негайно виїхати всіх знаходяться там американських громадян. Тим, хто не може виїхати, рекомендовано не наближатися до будівлі посольства, тимчасово припинив консульське обслуговування, і стежити за розвитком подій у ЗМІ.
В Іраку зараз знаходиться близько 5200 американських військовослужбовців, розгорнутих для підготовки іракських військ і надання їм допомоги в боротьбі з ИГИЛ. Але в даний момент проти США виступила сила, яку вони готували для цієї боротьби. Іншими словами, позиції Ірану виглядають зараз краще американських - йому є чим воювати в Іраку не вступаючи в конфлікт самому, а американцям, на жаль, нічим. Звичайно, на їхньому боці - повітряна і ракетна міць, але відсутність сухопутних сил робить ситуацію патовою.
Єдина сила, яка могла б підтримати США в Іраку - курди. Але, після здачі сирійських курдів Ердогану, залучення іракських курдів до боротьби з проіранськими силами виглядає проблематично. Звичайно, проблема вирішується, але це потребує часу, коштів і зусиль, в той час як події вимагають негайної відповіді.
Проти Вашингтона може зіграти і позиція парламенту Іраку, якщо він прийме незручне для США рішення. Звичайно, про небажаність присутності в Іраку американців мова не піде, оскільки в іракському парламенті немає самогубців, та й сам Махді - не самогубець, і менш за все хотів би, щоб американці пішли. Адже одна справа - лавірувати між Вашингтоном і Тегераном, і зовсім інша - залишитися з Тегераном наодинці, без усякої сторонньої підтримки. Приклад Сирії, де рівновага сил було порушено Обамою, ще свіжий, і Багдадом, безсумнівно, вивчений. Але прийняти резолюцію, констатуючу порушення США домовленостей з Багдадом, зробивши Вашингтону неприємно, просто для того, щоб врівноважити ситуацію у свою користь, парламент Іраку все-таки може.
У самих США все теж йде досить складно. Там розвивається сюжет імпічменту Трампа, який може-таки пройти через Сенат, але може і не пройти. На підході вибори, на яких Трамп, незалежно від імпічменту, буде боротися за другий термін, з неясним результатом.
З іншого боку, Іран, навіть маючи в Іраку ситуативне перевагу, теж знаходиться в складній ситуації. Санкції проти нього продовжують працювати. Ісламська республіка з 80-мільйонним населенням - найбільша сила в регіоні, але, за винятком проксі, у неї немає союзників, а зміст проксі коштує дорого, Іран же, через санкцій, знаходиться не в кращій економічній формі. Всередині країни накопичується невдоволення, підтримка режиму слабшає, особливо серед молоді. Потужної опозиції немає, але немає і згуртування проти "зовнішнього ворога", оскільки життя в обложеній фортеці всім набридла. Немає єдності і всередині правлячих еліт, де склалася тендітна система противаг, зав'язана на кланові та особисті стосунки, і яструбам з верхівки КВІР і ВПК, зацікавленим в деякому, хоча теж лише у розумних межах, підвищення ставок, протистоять контрабандисти-нефтегазовики, яким зовсім не потрібна подальша мобілізація економіки. До речі, загибель Сулеймані істотно послабила партію війни і зробила Іран більш схильним до компромісів. У Вашингтоні це розуміють, і, за чутками, не проти продовжити очищення регіону від своїх непримиренних супротивників, намітивши в якості таких цілей лідерів ліванської "Хезболли" Хасана Насраллу і єменської "Ансар Аллах" Абдул-Малік аль-Хусия.
Далі, конфлікт у трикутнику Іран-Ірак-США - лише частина складного близькосхідного розкладу. І, навіть розглянутий окремо, цей конфлікт все одно багатосторонній. В нього залучені не дві сторони - Вашингтон і Тегеран, і не три - ті ж, плюс Багдад, а десятки гравців, кожен зі своїми інтересами. Відкрите протистояння з Іраном спричинить за собою ризики для всіх американських союзників в регіоні, і, як наслідок, для самих США. На Близькому Сході занадто багато вестернізованих монархій, які добре пам'ятають, як все розвивалося в Ірані, і не захочуть розгойдувати човен. Вони використовують весь свій вплив, щоб розмах конфлікту не вийшов на рівень втрати контролю над ситуацією.
Розклад могло б змінити поява в Ірану ЯО, але воно ніколи не з'явиться в готовому для застосування вигляді, залишаючись у статусі загрози 95%, 96%, 99%, 99,99% -ї готовності, але все-таки не досягаючи 100%. У Тегерані розуміють, що отримання готового до застосування ЯО негайно викличе превентивний удар по Ірану, і цим іранська ситуація принципово відрізняється від північнокорейської.
Таким чином, резюмуючи сказане, можна стверджувати, що загальне загострення ситуації не перевищить поріг низької інтенсивності, правда, з періодичними спалахами, які, з допомогою інформаційних маніпуляцій, будуть видаватися за наближення кінця світу - природно, з вигодою для однієї або декількох залучених в конфлікт сторін. У їх числі будуть і Туреччина, і Росія, і Ізраїль - всі вони візьмуть те чи інше участь у подіях, намагаючись отримати вигоди для себе, а ЄС під приводом підготовки до нового напливу біженців, використовує ситуацію для корекції Шенгенської угоди та подолання кризи єдності.
Словом, гра буде глобальної, але в рамках правил - хоча і з деяким ризиком виходу з-під контролю, внаслідок випадкового збігу обставин.
Україну ця ситуація безпосередньо не зачіпає, але, у зв'язку з подіями в Багдаді, держсекретар Майк Помпео відклав поїздку в Київ, раніше намічену на 3 січня. Крім України Помпео повинен був відвідати також Білорусь, Казахстан, Узбекистан і Кіпр. Така зміна пріоритетів робить нас вразливими для Москви. Хоча, з іншого боку, зростання ризиків для України з-за підвищеної уваги США до подій на Близькому Сході можна вважати мізерним в порівнянні з наслідками курсу на капітуляцію перед Кремлем, проведеного командою президента Зеленського.
