Язик від Києва не увів. Чому Зеленського у червні не чекають в Білому домі

За тиждень до саміту "Великої сімки" (G7), Організації Північноатлантичного договору (НАТО) і, власне, зустрічі президента США Джо Байдена і російського лідера Володимира Путіна в Женеві вийшло велике інтерв'ю глави української держави Володимира Зеленського, що являє собою чудову суміш напуття, прохання, докору і запрошення до торгу.

Американське видання Axios президент України спробував використовувати для передачі в Вашингтон ряду сигналів і реприз, цінність яких з огляду на відверту вторинності видається сумнівною.

По-перше, зважаючи на актуальність теми як для США, так і Європи, це боязка критика рішення адміністрації Байдена не вводити санкції проти оператора "Північного потоку-2" — компанії Nord Stream AG, де пост гендиректора займає екс-співробітник Штазі Матіас Варніг.

Під час своєї прес-конференції, присвяченій двох років на посаді президента, Зеленський вже говорив про те, що відмова від санкцій проти російсько-німецького проекту стане "особистим програшем" Байдена. І хоча відповідні чутки з'явилися ще раніше, зокрема за день до прес-конференції про це писали Bloomberg і той же Axios (дуже цікаве, до речі, видання, про що нижче), для Зеленського, як він сам сказав у своєму інтерв'ю, рішення Білого дому стало неприємним "сюрпризом".

Адже Байден, каже він, "знає Україну краще всіх попередніх президентів США", а отже так само добре розуміє, які ризики для безпеки України та Європи є СП-2. Що ж. Тут президент прав: Байден добре знає, як в Україні робляться справи і "ху із ху" в політичному істеблішменті як з "старої гвардії", так і з умовно нової — кварталівській.

До слова, Володимир Зеленський говорить, що про рішення Білого дому послабити тиск на СП-2 він дізнався з преси. Якщо це дійсно так, то в наявності промовиста характеристика нинішнього рівня взаємин між Банковою і командою Байдена.

Хоча вони були досить непростими ще під час каденції Дональда Трампа, який особисто і через свого адвоката Рудольфа Джуліані схиляв окремих українських політиків і чиновників, в тому числі з пулу "Слуги народу", до співпраці — пошуку компромату на Байдена.

Історія контактів з представниками Трампа наклала свій відбиток на майбутній діалог між вже адміністрацією Байдена та Офісом президента. І є підстави вважати, що ситуація в корені не зміниться. Хоча б з тієї простої причини, що кейс Джуліані, чиї справи в Україні зараз розслідує Мін'юст США, нікуди не дінеться. Це "солодкий пиріжок" для кремлівської пропаганди, який буде висіти дамоклевим мечем над Банковою.

Але крім нього є й інші проблемні моменти. Ключовим же тригером для США стало те, як уряд переламав через коліно НАК "Нафтогаз України". На це, до речі, прямо і відверто вказував, в ході візиту до Києва, наприклад, держсекретар Ентоні Блінкен — втім, далеко не він один.

Не дивно, що Білий дім, за даними Axios, передумав проводити переговори Зеленського і Байдена перед зустріччю американського президента з Путіним якраз через скандал з "Нафтогазом". І якщо перетряска компанії була спробою зіграти в суверена — то спроба безумовно провальна. Рецепт Еллочки-людожерки "Не вчіть мене жити, краще допоможіть матеріально" — аж ніяк не кращий із способів поведінки на міжнародній арені. Він свідомо знижує планку дискусії і, відповідно, шанси на те, що подібна зустріч принесе плоди, прийнятні і для гостя, і для господаря. Прийнятні за рамками піару, зрозуміло.

Проте, ерзац таких переговорів ще можливий — якщо таким вважати телефонну розмову. Така розмова ще може відбутися, і, можливо, навіть сьогодні, але вона буде мати швидше символічне, ніж практичне значення: як черговий меседж про непохитну підтримку України Вашингтоном.

Тут, однак, доводиться підкреслити: як і перший дзвінок Байдена Зеленському, цей контакт, якщо такий відбудеться, буде продиктований аж ніяк не бажанням шукати прийнятних компромісів або обмінюватися думками з українським колегою, а прагненням підсилити переговорні позиції і продемонструвати єдність у відповідь на російські погрози. Втім, Офіс президента намалює, природно, зовсім іншу картинку. Яка, однак, не витримає випробування питанням про тристоронні комунікації між Києвом, Берліном і Вашингтоном з приводу СП-2 — просто в силу її відсутності.

Далеко не Джордан

Партнерів України в США в першу чергу цікавлять не інфантильні питання на кшталт "Чому ми досі не в НАТО", які в ході зустрічі обговорювати безглуздо, а на виході до преси — нерозумно, але абсолютно конкретні і прості теми — реалізація реформ і виконання взятих на себе зобов'язань. Власне, це єдині умови для проведення особистих зустрічей.

Ступінь же конкретики в діях уряду Зеленського і їх спрямованість більш ніж очевидні, і історія з "Нафтогазом" — далеко не єдиний приклад. Відверто популістський, законопроект про боротьбу з олігархами, чия практична цінність вкрай далека від декларованої, — гідне продовження цього курсу. Спічі про свою самостійність і виступи, що свідомо підривають довіру до НАТО, можливо, і підвищують електоральний рейтинг, але не покращують взаємодію з партнерами і союзниками.

На цьому тлі надія на те, що маневр з "Північним потоком-2" є хитрою багатоходовкою адміністрації Байдена, настільки ж наївна, як демонстрація цієї надії — безглузда. І порівняння Байдена з "улюбленим гравцем NBA" — хитруном Майклом Джорданом — цю безглуздість лише посилює (подібний вислів і саме по собі провокаційний, враховуючи гостроту в США теми BLM).

Природно, логічно припускати, що серед опцій, які розглядає Білий дім, є можливість переформатування відносин з Берліном після осінніх виборів в Німеччині, які можуть виграти противники СП-2 — партія "Союз 90/Зелені". Але пропонувати Вашингтону торг напередодні Женевського саміту НАТО, що не обіцяє проривів Україні, — знову-таки необачно: складно знайти більш яскравий приклад loss-loss-стратегії. По суті ж мова саме про це: СП-2 в обмін або на статус головного союзника США поза НАТО, або ж на ПДЧ.

Але що Київ готовий запропонувати натомість? Крім скарг на несправедливий світовий порядок ( "імперії", наддержави і "всі інші"). Ними ситуацію не нормалізувати. І тим більше не вдасться виробити більш-менш робочий діалог, фактично покладаючи на Байдена відповідальність за майбутні жертви на Донбасі через рішення не вводити санкції щодо Nord Stream AG. це не просто популізм — це відверто деструктивна позиція в дусі юнацького максималізму, непереборне "нам всі винні і зобов'язані".

І журналісти Axios, природно, не могли не відреагувати на таку позицію. Зокрема, президент України погоджується, що відносини з Німеччиною для США, безумовно, важливі. І продовжує: "Але у скільки українських життів обійдуться відносини США і Німеччини?".

Журналіст Axios зауважує: "Гадаю, ви хочете сказати, що, прийнявши дане рішення, руки Байдена будуть в крові...".

Схоже, що тут Зеленський зрозумів, що зайшов занадто далеко, і спробував виправдатися: США, мовляв, завжди допомагали Україні. Але слово — не горобець, як то кажуть. І що ще гірше такі пасажі прозвучали в контексті спроб Банкової схилити Білий дім до більш жорсткого протистояння Росії. Або, якщо точніше, публічно і переконливо зімітувати таке протистояння.

Байден неодноразово демонстрував велику політичну гнучкість. Часом навіть занадто, що можна було спостерігати і за відмови заводити кораблі в Чорне море на тлі ескалації між Україною і РФ; і по, безпосередньо, рішенням по Nord Stream AG.

Однак раніше — через Блінкена та інших чиновників — Банковій говорили гранично ясно: потопаючим допомагають, якщо самі вони піклуються про власний порятунок. Не можна згортати реформи, в тому числі в армії; плодити корупцію, займатися переслідуванням опонентів, киваючи при цьому на божевільного східного сусіда.

На ці сигнали Київ реагує маніпуляціями, докорами і закликами не підігрувати Кремлю. Правда, досить дивно вислуховувати такого плану закиди від людини, який в тому ж інтерв'ю знову виглядає латентним "совкофілом", що повторює виплеканий російською пропагандою тезу про "розділяючу людей політику".

І що ще цікавіше в контексті формування майбутніх відносин між Банковою і Білим домом — це майданчик, на якому Зеленський озвучив свої претензії і пропозиції торгу.

Свого часу запускати Axios — проект засновників Politico — допомагала пані Еван Райан, дружина Ентоні Блінкена і нинішній секретар кабінету Білого дому. Так що всі претензії Зеленського були почуті, висновки — зроблені, а відповіддю на них якраз і можна вважати "злив" видання про причини відмови Байдена побачитися із Зеленським до зустрічі в Женеві.

В цілому ж риторичні, семантичні метання Зеленського швидше свідчать про відсутність глибокої і продуманої політики, хоч трохи схожу на Realpolitik.

Важливо розуміти одну просту річ: Байден і його адміністрація, а саме до них Зеленський, очевидно, звертався через Axios — це не український виборець, якому потрібно сподобатися або у якого потрібно викликати жалість.

Повторимося: найближчим партнерам потрібна конкретика. Зовнішню ж політику Зеленського можна описати одним словом, яке він постійно використовував в інтерв'ю — feel. Ось тільки відчуття і рефлексія не призводять до раціональних дій.