Союз нарушимый. Як Росія втрачає пострадянську сферу впливу
Москва зазнає значних труднощів при спробі "інтегрувати" пострадянський простір
На тлі безлічі невирішених економічних проблем всередині країни, викликаних пандемією коронавірусу, російська влада зіткнулася з рядом труднощів на їх улюбленому поприщі - пострадянській інтеграції.
Непокірний Казахстан
З одного боку, певні успіхи у Москви на цьому фронті все-таки є. Ще на початку квітня влада Узбекистану та Росії домовилися підготувати в травні нову програму економічного співробітництва з урахуванням впливу пандемії коронавірусу. Згідно з офіційними заявами сторін підприємства двох країн планують реалізувати в короткостроковій перспективі проєкти на $7,3 млрд, враховуючи, що за підсумками 2019 р. товарообіг Узбекистану з Росією порівняно з 2018-м вже збільшився на 17%.
В кінці квітня в Узбекистані стартувала процедура приєднання до Євразійського економічного союзу (ЕЭАС) як спостерігача. Підсумкове підписання угоди відбудеться, найімовірніше, під час візиту президента Шавката Мірзійоєва в Москву, який запланований на червень. При цьому російські експерти ще з минулого року радять владі Узбекистану замислитися не тільки над членством в ЄАЕС, але й над поверненням в організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ).
Однак на цьому успіхи, схоже, закінчуються, що визнають навіть білякремлівські джерела. Наприклад, близький до Адміністрації президента РФ телеграм-канал "Незыгарь" в кінці травня опублікував пост, який расцінює відправку Стратегії розвитку євразійської економічної інтеграції до 2025 р. на доопрацювання як "провал" чергової спроби Москви політизувати ЕЭАС — прирівнюється до провалу 2014 р.
"Очевидно, що проєкт нового документа був складений у політичних інтересах Росії. Включені пункти, що означають втручання в державну політику країн — учасниць союзу. Москва пропонувала наділити Євразійську економічну комісію (регулюючий орган ЄАЕС) правом участі в двосторонніх переговорах держав-членів з третіми країнами з питань торгівлі послугами. Крім того, планували включити охорону здоров'я, освіту і науку в сферу компетенцій ЄЕК, що повністю суперечить економічному характеру інтеграції... Разом з тим сама Євразійська економічна комісія фактично не є наднаціональним органом. В ній домінує Росія, це важіль Москви", - говорять автори тексту.
Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, як зазначається в повідомленні, "поставив цей процес на паузу", вказавши на необхідність доопрацювання рішень. Від себе додамо, що це не вперше, коли новий казахських лідер іде проти інтересів Росії. Наприклад, на початку місяця він назвав партнерство своєї країни з Китаєм природним і взаємовигідним, заявивши, що республіка не побоюється надмірної залежності від сусідньої держави.
Жорстока конкуренція
До речі, співпраця з Китаєм, при всій прокитайській політиці Москви, - це хвора мозоля Кремля, особливо в тому, що стосується Центральної Азії. Ще у вересні російські ЗМІ визнали, що Росія втрачає позиції у Центральній Азії і на Кавказі. За їх словами, хоча більшість держав в регіоні, як і раніше, багато в чому залежать від Москви, значення Китаю як торгового партнера і джерела інвестицій в регіоні помітно зростає. Наприклад, Казахстан, Киргизія та Узбекистан є частиною китайської інвестиційної програми "Один пояс і один шлях", а Вірменія, Грузія, Туркменистан, Таджикистан та інші країни прагнуть до розвитку тісних зв'язків за межами колишнього радянського блоку.
Китай - найбільш цінний постачальник прямих іноземних інвестицій, тоді як російська присутність у цій сфері, як правило, невелика і скорочується у великих економіках регіону, зазначається в матеріалі. "Росія програє в цій сфері міжнародним нафтовим компаніям, включаючи Shell (Нідерланди), British Petroleum (Великобританія) і Chevron і ExxonMobil (США)", - визнають автори статті.
Ряд аналітиків називає суперництво Росії в регіоні з Китаєм і США однією з причин того, що Москва, за їхніми словами, дестабілізує Центральну Азію. У жовтні 2015 р. експерти мінського Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень стверджували про підготовку Москвою сценарію такої дестабілізації, спрямованого на підтримку конфліктної динаміки між ключовими державами і силами регіону. За їх словами, загальний фон регіональної дестабілізації дозволяє Росії посилювати свій військово-політичний вплив на центральноазіатські держави, насамперед ті, що входять в ОДКБ, оформляючи свою сферу впливу через "пояс нестабільності".
Експерти зазначали, що ще однією метою Москви було формування конфліктної динаміки, яка забезпечила б зростання цін на енергоносії і перетворила б Росію в ексклюзивного постачальника енергоресурсів в регіоні, а також обмеження вже згаданого впливу Китаю і США в Центральній Азії. На думку аналітиків, як один з важелів такої дестабілізації Росія використовує свої зв'язки з рухом "Талібан", про співпрацю з яким у справі боротьби з ІДІЛ Москва офіційно оголосила в 2015 р.
Дружба з талібами
Частина висловлених білоруськими аналітиками побоювань була в подальшому підтверджена і іншими джерелами. Ще в 2017 р. американський генерал Джон Ніколсон заявив, що Росія активно підтримує афганських талібів, намагаючись з їх допомогою підірвати вплив США і НАТО в регіоні. При цьому російські дипломати стверджували, що підтримували зв'язок з "Талібаном" лише для того, щоб посадити бойовиків за стіл переговорів з офіційним Кабулом.
Восени 2019 р. Росія дійсно виступила посередником в переговорах "Талібану" з американцями. У вересні делегація талібів прибула до Москви та провела зустріч зі спецпредставником президента Росії з Афганістану Заміром Кабуловим. При цьому сторони наголосили, що Росія і "Талібан" знаходяться "по одну сторону барикад" у цих переговорах, а представник російського МЗС Марія Захарова заявила, що тільки "повне згортання іноземної військової присутності є невід'ємною умовою сталого миру в Афганістані".
США дійсно почали виведення військ з Афганістану після підписання 29 лютого угоди про мир, яке було офіційно підтримане Росією. При цьому американські експерти вважають, що виведення військ спричинить посилення "Талібану", загострення громадянської війни і зростання терористичної загрози, що виходить з Афганістану. Таким чином, очевидно, що Росія зберігає дружні відносини з "Талібаном", тоді як ризики дестабілізації регіону після виведення американських військ істотно зросли.
Білоруський сценарій
Тим не менш американські аналітики на даний момент не схильні вважати, що Кремль готовий вдатися до "брутальних" тактик дестабілізації сусідів. Існує висока ймовірність того, що відкрита взаємодія з талібами може стати чинником, який остаточно відштовхне країни Центральної Азії від Москви і зблизить їх з її конкурентами. Схоже, що на даний момент Росія намагається зображати миротворця і гаранта стабільності в регіоні, пропонуючи програми економічної підтримки і роль арбітра у міжнародних суперечках, наприклад, у конфлікті Киргизії і Таджикистану.
Що стосується "непокірних" країн, Москва теж на даний момент робить ставку на економічний тиск, як це добре видно на прикладі Білорусі. Конфронтація Олександра Лукашенка з Кремлем в останні місяці знову загострилася, і це яскраво проявилося в демонстративно проведеному білоруським лідером в розпал епідемії коронавірусу парадом Перемоги, сприйнятим багатьма як пропагандистський удар по Москві. У відповідь, за словами вже згаданого мінського Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень, Росія почала економічну блокаду Білорусі.
"Спочатку російський віцепрем'єр Вікторія Абрамченко доручила мінсільгоспу, мінекономрозвитку, мінпромторгу і Россільгоспнагляду підготувати пропозиції щодо припинення поставок санкційних продуктів через країни Євразійського економічного союзу, включаючи Білорусь. Зрозуміло, що під цим приводом зараз можна блокувати будь-яку сільськогосподарську продукцію з Білорусі. Також уряд РФ вирішив заборонити до 1 жовтня імпорт нафтопродуктів, які зараз пропонуються дешевше російської продукції... Кремль продовжить нарощувати економічний тиск на Мінськ напередодні президентських виборів", - прогнозують білоруські експерти у своєму телеграм-каналі.
Тому схоже, що поки Москва робить ставку на економічні заходи впливу. Якщо це так, то наступним кандидатом на блокаду може стати "непокірний" Казахстан. Якщо ж і ці методи не матимуть очікуваного впливу, Росія знову може задіяти свої ресурси для посилення конфліктної динаміки в регіоні, враховуючи, що спроби претендувати на роль "арбітра" при вирішенні міждержавних спорів не зустрічають ентузіазму сусідів.
Приміром, 26 травня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров запропонував "посередницькі послуги" в прикордонному конфлікті Таджикистану і Киргизії. Однак 29 травня МЗС Таджикистану категорично відповіло, що "діяльність у сфері делімітації та демаркації державних кордонів є внутрішньою справою держав — учасників ОДКБ і ведеться виключно на двосторонній основі", а тому держава розцінює залучення третіх сторін у переговорний процес недоцільним. Схоже, навіть сусіди по СНД все більше переконуються в тому, що Кремль не зацікавлений в дійсно миротворчому процесі і, навпаки, готовий провокувати і посилювати конфлікти, щоб в черговий раз доводити свою "потрібність" на пострадянському просторі.
