Іноагентство. Навіщо влада Грузії копіювала російські закони і що з цього вийде

Починаючи з вечора 7 березня перед будівлею грузинського парламенту у Тбілісі проходить акція протесту.

Чому розпочався протест?

Парламент Грузії ухвалив 7 березня у першому читанні законопроект "Про прозорість іноземного впливу", який прямо списали з двох аналогічних законів: російського та угорського. Цьому передувала невелика парламентська комбінація: у червні 2022 року чотири депутати від правлячої партії "Грузинська мрія" (ГМ) — Дмитро Хундадзе, Созар Субарі, Михайло Кавелашвілі та Гурам Мачарашвілі вийшли з партії, а в жовтні створили новий рух, "Сила народу" ( СН). До нього негайно приєдналися ще п'ять депутатів із ГМ.

Члени правлячої СН стверджують, що є опозиціонерами, але їхня антизахідна риторика збігається з лінією ГМ. У ГМ заперечують причетність до створення СН, але визнають, що їхні погляди близькі.

14 лютого 2023 року СН внесла на розгляд законопроект "Про прозорість…". Він, зокрема, передбачає створення в Грузії реєстру "іноземних агентів", у якому будуть зазначені всі некомерційні юридичні особи та ЗМІ, які фінансуються з-за кордону більш ніж на 20%. На додаток до поточної звітності, такі організації будуть зобов'язані щорічно подавати до Національного агентства публічного реєстру окрему фінансову декларацію. За ухилення від реєстрації, за задумом авторів проекту, передбачено адміністративний штраф у розмірі від 10 до 25 тисяч ларі ($3,8 – 7,6 тис.).

Сам собою законопроект, поза загальногрузинським контекстом, не виглядає надто страшним. Зрештою, статус "іноземних агентів" має інформаційний характер і не обмежує їхню діяльність. Таким чином, автори проекту, за їхніми словами, хочуть забезпечити прозорість іноземного впливу в країні.

Але, по-перше, такі закони мають звичку розмножуватись метастазами. Слідом може з'явитися другий законопроект — і він уже з'явився, і стоїть на порядку денному обговорення на 9 березня. Потім і третій, і четвертий, які обмежуватимуть діяльність організацій з іноземним фінансуванням. А по-друге, тут саме той випадок, коли контекст зовсім змінює справу.

Контекст 1. Іванішвілі

Сьогодні де-факто диктатором Грузії є мультимільярдер Бідзіна Іванішвілі: 150-160 місце у списку Forbs, офіційний особистий стан близько $6,5 млрд. В даний час Іванішвілі не обіймає офіційних посад, але його зв'язки з заснованим ним ГМ очевидні. Втім, у різні часи Іванішвілі підтримував і Михайла Саакашвілі, і Саломе Зурабішвілі, проводячи свою лінію в грузинській політиці.

Іванішвілі стартував у великий бізнес та велику політику з Росії, ставши у 1996 році частиною Семибанкірщини, яка забезпечила перемогу Єльцина під час президентських виборів. Саме він у цій групі спонсорував президентську кампанію Олександра Лебедя, завданням якого було відібрати голоси у Геннадія Зюганова, головного опонента Єльцина.

Надалі, і досі, Іванішвілі зберіг тісні зв'язки з Росією. Із цього випливають кілька наслідків.

• Іванішвілі вразливий для тиску з боку різних веж Кремля. Питання, чи є частиною команди однієї з них, залишається відкритим. Скоріше за все, обережний олігарх тримається на крайній периферії кількох таких команд, підтримуючи тісні контакти, але не є остаточною частиною жодної з них. Але його податливість кремлівському тиску – очевидний та неминучий факт.
• Істотна частина стану Іванішвілі, мабуть, перебуває у тіні. Він фігурував у Panama Papers, Pandora Papers та Suisse secrets. Є підстави припускати, що Іванішвілі може виступати і в ролі одного з гаманців Путіна, хоч і не головних, із 3-4 ряду. Щоправда, нічого, крім непрямих висновків щодо цього немає.

Погляди Іванішвілі на майбутнє Грузії цілком послідовні та прагматичні. Він хотів би бачити свою батьківщину в ролі "мосту між Росією та Заходом". Говорячи прямо — у ролі російського лімітрофа. Прагматик і глобаліст, Іванішвілі вважає національну самосвідомість дурістю, а громадянське суспільство, не підмінене вчасно його імітацією – прикрою перешкодою ефективному менеджменту. По суті, він залишився типовим реліктом "керованої демократії" середини 90-х, зупинившись у розвитку у своїй зоні комфорту.

Втрата Абхазії та Південної Осетії за такого підходу, звичайно, неприємна, але не є перешкодою для прагматичного зближення Грузії з Росією. Більше того, їхнє повернення, у тому чи іншому вигляді, вже швидше небажане, оскільки привело б до процесів, здатних спочатку викликати громадянські конфлікти, а потім зміцнити і згуртувати грузинське громадянське суспільство, яке Іванішвілі завжди прагнув розмивати і підміняти безконфліктними симулякрами. Це йому значною мірою і вдалося.

Контекст 2. Релоканти та діаспора

Після початку російської агресії у серпні 2008 року Грузія розірвала дипломатичні відносини з Росією. Але цей розрив зараз виглядає вкрай дивно і вкрай нерівноправним для Грузії.

Громадянам Грузії потрібна віза для в'їзду до Росії. Громадяни Росії можуть в'їхати до Грузії без візи терміном на один рік. Особливих проблем із отриманням посвідки на проживання теж немає – особливо за наявності нерухомості, індивідуального підприємства чи готовності інвестувати в економіку Грузії від $300 тис. та більше. Словом, затриматися і прижитися в Грузії може практично кожен росіянин, якщо він не злиденний з глибинки. Якщо такий релокант спонсоруватиме грошима, заробленими в Грузії, грузинські НКО та ЗМІ, то вони вже не потраплять до списку іноагентів за новим законом.

Немає сенсу говорити про те, що з початком масового від'їзду росіян, які біжать від мобілізації, Грузія виявилася переповненою як носіями ідеології "Русского мира", яким у Росії подобається все, крім їхньої особистої участі в "СВО", так і прямою агентурою російських спецслужб. Останньою, втім, і раніше в Грузії було надміру.

А в Росії є грузинська діаспора, яка підтримує відносини з Грузією. За неофіційною оцінкою, на відміну від явно заниженої офіційної – вона становить 600-800 тисяч осіб (а населення Грузії – менше чотирьох мільйонів). І є грузинський бізнес у Росії, що діє через неї. І є можливість добре заробити на обході санкцій, завозячи через Грузію заборонені для Росії товари. Зрештою, є енергетична залежність від Росії. Її можна було б, звичайно, знижувати, користуючись спільним кордоном з Туреччиною, але Іванішвілі не має ні бажання, ні можливості розгортати Грузію геть від Росії, його намертво якорять старі московські зв'язки.

Іншими словами, Росія повільно та вірно перетравлює Грузію. За задумом Москви, який, за винятком деталей, збігається із задумом Іванішвілі, від Грузії має залишитися європейська оболонка, запроваджена, по можливості в ЄС, і, за потребою, у НАТО, але з проросійським вмістом. По суті, такий собі троянський кінь. У Європі це розуміють і тиснуть на Грузію, вказуючи на те, що те, що відбувається в ній, несумісне з інтеграцією в ЄС, і що грузинська демократія вироджується в симулякр. Але Іванішвілі продовжує гнути свою лінію, не втрачаючи надії продати і Брюсселю, і Москві Кавказьку Угорщину.

Протести у Тбілісі

Отже, все досить очевидно. Закон"Про прозорість…" має стати першим кроком у серії заходів щодо відсікання грузинських НКО та ЗМІ від західної підтримки, не заважаючи при цьому російським/іванішвіліївським вливанням. Фактично це повне переформатування та лімітрофікація Грузії. А слідом — смерть грузинського громадянського суспільства і національної самосвідомості, і без того сильно пошкоджених подіями 1991-2008 років, які перебувають у критичному стані. В найближчій перспективі це стане вже остаточною їхньою загибеллю, оскільки відродження не те, щоб зовсім неможливо, але вимагатиме збігу сприятливих обставин. А їх може не трапитись дуже довгий час – або взагалі ніколи. При цьому опудало "європейських реформ" буде по можливості збережено, але як маріонетка Іванішвілі, якою той стане маніпулювати у своїх інтересах. Не вдаючись у деталі відносин Іванішвілі та його російських візаві, ці інтереси можна вважати такими, що збігаються на всі 100%.

Президент Саломі Зурабішвілі пообіцяла ветувати новий закон. Але у "Грузинської мрії" та "Сили народу" сьогодні в парламенті 83 голоси зі 138 (12 місць вакантні). Цього цілком достатньо для подолання президентського вето.

Залишається таким чином лише вуличний протест. Наскільки він буде ефективним і наскільки далеко готові зайти протиборчі сторони? Особливо, з огляду на те, що Росія, і безпосередньо, і через Іванішвілі штовхатиме владу до рішучих дій. Не стільки для того, щоб остаточно зіпсувати відносини Грузії з ЄС, що в існуючому розкладі Москві якраз не дуже й потрібно, скільки щоб показати російській публіці розгромлений "грузинський Майдан".

До вечора 8 березня лідер протесту та опозиційної партії "Стратегія Агмашенебелі" (3 місця у парламенті) Георгій Вашадзе висунув владі ультиматум: відкликати законопроект та звільнити всіх затриманих у ході протестів (77 осіб). Коли година, відведена на ультиматум минув, протестувальники знову пішли на штурм парламенту. Першу спробу було зроблено вночі з 7 на 8. Наразі штурм відбито, але протест триває.

Поки що сюжет у розвитку, спробуємо оцінити його перспективи.

Перспективи

Більшість грузинів більш-менш задоволені нинішньою владою. Подекуди – так, вона їх дратує, але все-таки не настільки, щоб виходити її скидати. Формально-проєвропейський, загалом, тріумвірат Шалва Папуашвілі (голова парламенту) – Іраклій Кобахідзе (лідер фракції ГМ) – Іраклій Гарібашвілі (прем'єр), урівноважений ще більш проєвропейською Соломою Зурабішвілі, яка опонує їм. Ця конструкція дратує більшість грузинів значно менше, ніж дратував українців Віктор Янукович на старті Євромайдану у листопаді 2013 року. Іншими словами, на площу вийшла активна меншість, що, втім, завжди і буває, але розширення бази протестів, якщо тільки влада не наробить грубих помилок, поки що не проглядається. Отже, все зведеться до боротьби навколо одиничного законопроекту. Який, швидше за все, заморозять у першому читанні для подальшої переробки та пізніше продають у урізаному вигляді.

Цей глухий кут нагадує ситуацію в Молдові, де всі спроби реальних реформ глухнуть як у подушці, без громадянського суспільства, у зв'язку зі специфікою цієї країни, що є денаціоналізованим "ОРДЛО на пізній стадії розвитку".

На відміну від Молдови, у Грузії нація, безперечно, є, і є громадянське суспільство — але вони вкрай ослаблені та роз'єднані. А ще у грузинському суспільстві є травми від програних воєн із Росією, куди сильніші, ніж у Молдові. Є потужна п'ята колона Москви, яка дуже суттєво набрала чинності після 24.02. Нарешті, є спільний кордон з Росією і армія, що стоїть за нею, готова в будь-який момент прийти на допомогу "законно обраній владі", можливо, і не чекаючи її прохання. Загалом рішучий розвиток подій виглядає не малоймовірним навіть, а фантастичним. Російська імла міцно, як приклеєна, лежить на пагорбах Грузії.

Саме з цього слід виходити Україні, точно відмірюючи допустиму дозу висловлювання підтримки протестувальникам у Тбілісі.