Геноцид рохінджа. Коли ИГИЛ в М'янмі підірве нафтопровід у Китай
6 вересня на своєму боці кордону з Бангладеш, в штаті Ракхайн, М'янма почала встановлювати мінні поля. Двома днями раніше з'явилося повідомлення, що мьянманскіе влади заблокували постачання гуманітарної допомоги на північ штату, де зараз відбуваються кровопролитні сутички між місцевими мусульманами-рохінджа і буддистами-бірманцями, підтримуваними урядовою армією. Цим влади в Нейпьидо показали, що бачать рішення розтягнувся на десятиліття етноконфесійного конфлікту у витісненні з регіону мусульманського населення, яке вони вважають бенгальцями, незаконно переселеними на ці землі в позаминулому столітті британськими колонізаторами. А також сепаратистами і терористами, які влаштували, наприклад, різанину 50 тис. буддистів під час Другої світової війни і досі терроризирующими мирне населення і урядових силовиків (за версією влади, саме їх напад на армійців 25 серпня і спровокувало нинішнє загострення конфлікту, який забрав життя вже більше 400 осіб).
Рохінджа ж вважають себе нащадками арабів, які потрапили в регіон ще в XVI ст., і тому вимагають дотримання своїх громадянських і культурних прав, які повинні починатися з надання їм громадянства. В чому їм відмовляли і військова хунта, і цивільні уряду, називаючи рохінджа нелегальними мігрантами (ООН вважає їх найбільшою групою людей без громадянства в світі).
Тобто конфлікту вже багато десятиліть. І нинішній його виток за кількістю біженців (близько 30 тис.) не перевищив рівня 2012 р. (120 тис.), а тим більше рівня 1978 р. з його операцією "Король Дракон", що стала причиною втечі з регіону 400 тис. рохінджа. Однак саме нинішні події стали причиною розгортання у світових ЗМІ небувалою раніше масштабної информкампании, яку навряд чи можуть собі дозволити бідні рохінджа (за іншою версією - спонсорував арабськими монархіями виходу інформаційної кампанії на захист рохінджа за межі арабомовних ЗМІ, які більш-менш активно вели її ще з 2014 р.). І це, звичайно ж, викликало ряд питань на предмет інтересів зовнішніх гравців у цьому конфлікті. Точно охарактеризована президентом Франції Еммануелем Макрононом як розповсюджувач "фальшивих новин" і "пропаганди", Russia Today вже встигла назвати не тільки інформкампанію, але і сам конфлікт плодом зусиль імперіалістів, терористів і Сороса, які прагнуть перешкодити зростанню впливу в Південно-Східній Азії союзника Росії - Китаю.
Залишимо на совісті пропагандистів висунення проти керівників інших країн тих звинувачень, які було б логічніше висунути керівникам їх власної. Але про можливі наслідки для КНР від нового витка насильства в М'янмі - останньому вагомий союзника Пекіна в регіоні Південно-Східної Азії - говорять багато. Більшість експертів, звичайно ж, не звинувачує США у створенні аналога ЛДНР в цій азіатській країні. А от з тим, що країни Заходу можуть використовувати наслідки конфлікту для тиску на Китай, згодні.
Адже поступово відкривається світу після формального відходу від влади військової хунти М'янма стає точкою зіткнення геополітичних інтересів як мінімум Китаю, Індії, США, Франції, Росії і Саудівської Аравії разом з низкою інших арабських монархій. І це дуже не подобається Пекіну, раніше колишньому одним з небагатьох партнерів правлячої в Нейпьидо хунти. Більше того, зробив М'янми одним з важливих пунктів своєї енергетичної стратегії (і не тільки) безпеки, спрямованої на створення маршрутів поставок в Піднебесну ресурсів в обхід Малакского протоки і Південно-Китайського моря.
Практичне втілення цієї стратегії проявилося у будівництві нафто - і газопроводи, які ведуть до південно-західної китайської провінції Юньнань саме мьянманского штату Ракхайн. І розгортання на його території джихаду проти не вигадані, а реальні вбивств мусульман з переміщенням туди теснимых в Іраку і Сирії бойовиків ИГИЛ, безпеки поставок не посприяє. А качати цими трубопроводами Китай хоче не тільки видобуваються в М'янмі вуглеводні, але й імпортуються ним з арабських і африканських країн.
Більш того, загострення ситуації в М'янмі загрожує й іншим трубопроводах, що подають Китаю нафту і газ з Центральної Азії. Звичайно ж, керівники Казахстану, Туркменістану і Узбекистану, також, як і арабські шейхи, не перестануть продавати Піднебесної сировину з-за того, що вона блокує ухвалення в раді безпеки ООН резолюції, яка засуджує ситуацію в М'янмі. Але нафтогін з Казахстану і газопровід з Туркменістану проходять по території неспокійного Сіньцзян-Уйгурського автономного району КНР. А його уйгурское мусульманське населення відчуває себе скривдженим китайською владою та висловлює своє невдоволення терактами і масовими заворушеннями, наймасштабніші з яких трапилися в 2009 р. (вони закінчилися загибеллю близько 200 людей і 30 смертними вироками).
Повтор тих подій може загрожувати вибухами на трубопроводах як в Сіньцзяні, так і в країнах Центральної Азії, де, за різними даними, проживають від 90 до 300 тис. уйгурів (хоча вибухи можуть влаштувати і джихадисти з місцевих етносів, солідаризуючись з мусульманами М'янми). Небезпека такого розвитку подій для Китаю підвищується через залученості в конфлікт Саудівської Аравії, яка фінансує, на думку ряду експертів, "Армію порятунку рохінджа Аракана" - організацію, названу владою М'янми головним винуватцем ескалації конфлікту.
З іншого боку, можна допустити, що якщо не до ескалації конфлікту, то до більш широкого його висвітлення у світових ЗМІ, доклала руку Індія через свого партнера Бангладеш, межує з неспокійним штатом Ракхайн (саме на нього спрямовані основні потоки біженців і саме звідти йде основна інформація про події). Зробити вона це могла, щоб підштовхнути Китай до відведення військ з плато Докалам, що є предметом територіальної суперечки Китаю з союзним Індії Бутаном.
Протистояння китайських і прийшли на допомогу союзнику індійських солдатів там тривало з початку літа і супроводжувався кількома бійками, на щастя, закінчилися без жертв. Та 28 серпня (через три дні після дав новий виток ескалації конфлікту в М'янмі нападу "Армії порятунку рохінджа Аракана" на силовиків) сторони нарешті домовилися "розійтися по кутах" (телебачення Піднебесної, правда, забув згадати, що спірне плато покинули не тільки індійські, але і китайські війська).
Так що в індійського прем'єра не стало зайвого приводу для відмови від участі у минулому 3-4 вересня в китайському Сямэне саміту БРІКС або для неприємної розмови з китайським лідером на його полях. Однак останній з'явився у спеціально запрошений на саміт президента Єгипту Абделя Фаттаха ас-Сісі, який цілком міг підняти тему геноциду мусульман М'янми під час зустрічі з Сі Цзіньпіном.
Підвищений інтерес світової спільноти до долі рохінджа також може бути пов'язаний з спробою натиснути на союзний М'янмі Китай, але вже в питанні північнокорейської ракетно-ядерної програми. Адже саме на КНР припадає 90% зовнішньоторговельного товарообігу КНДР. І його різке скорочення, особливо припинення поставок в Північну Корею нафти, може, на думку країн Заходу, зробити Пхеньян поступливішими. Хоча китайці не втомлюються доводити протилежне і самі вже починають побоюватися вирощеного ними монстра, який пообіцяв запустити ракети в різних напрямках, якщо з Кімом третім щось трапиться.
Однак є й версія, протилежна вищевикладеним. Згідно їй за почалася масштабної критикою уряду М'янми стоїть якраз Китай, незадоволений активним розвитком відносин цієї країни з Заходом. Воно вилилося навіть в два візиту Барака Обами (2011 і 2014 рр..), сприйнятих як заохочення за дотримання країни шляхом демократизації. А звинувачення керівництва країни в геноциді відкинуть ці відносини на роки (якщо не десятиліття) назад. Тут, до речі, варто зазначити, що чимала кількість відео - і фотоматеріалів, нібито ілюструють нинішні звірства мьянманскіх карателів, були визнані иррелевантными і відносяться до інших років і локаціях, причому навіть на інших континентах.
Все це дає привід припустити, що почався навколо М'янми шум - лише частина геополітичної гри з багатьма учасниками, кожен з яких намагається отримати якомога більше дивідендів. Доля ж гнаних мусульман не хвилює абсолютно нікого з гравців, навіть якщо вони одновірці переслідуваних. Так само, як мало хвилювали протягом десятиліть переслідування рохінджа, які крім своєї волі розмінною монетою. Хоча певний позитив з-за присутності на перших шпальтах газет вони все ж таки можуть отримати. Він, звичайно ж, навряд чи сприятиме досягненню основної мети - мирного життя на землі, яку вони вважають своєю. Але ось зі збором коштів для їх евакуації в сусідні країни стане, напевно, краще, як і з бажанням сусідів прийняти їх - за ті ж гроші світової громадськості.
