Гра в Лівії. Навіщо Москві Каддафі-молодший
Після вбивства Муаммара Каддафі і падіння його режиму в Лівії з'явилося безліч конкуруючих центрів сили. ЗМІ зазвичай сильно спрощують ситуацію, кажучи лише про двох основних гравців: урядах в Тобруці і в Тріполі. Але в Лівії ще не розгромлені "Ісламська держава" та інші ісламістські угруповання, а також племінні союзи пустелі. Громадянська війна об'єктивно впливає і на регіональний розклад сил. Єгипет, Алжир і Туніс страждають від кризи в сусідній країні. Однак і вони прагнуть якщо не врегулювати, то хоча б виграти від управління цією кризою.
Особливий інтерес в цих розкладах викликає роль глибоко влезшей на сусідній Близький Схід і яка підбирає в Африці недоїдки з китайського столу Москви. За іронією долі Росія може зіткнутися в Лівії з тими ж проблемами, що і США, а також інші країни Заходу, сприяли падіння режиму Муаммара Каддафі і згодом намагалися стабілізувати країну.
Сюрприз від Москви
У зв'язку з підготовкою до президентських виборів, які мають відбутися до червня, останнім часом активізувалися розмови про те, кого з лівійських кандидатів Москва буде підтримувати. Зокрема, агентство "Блумберг" припустило, що Росія знову зробить ставку на Каддафі, тепер на сина Сеїфа аль-Іслама. Що, між іншим, доволі несподівано, оскільки ще недавно у Кремля в Лівії був інший фаворит.
На думку західних ЗМІ та експертних центрів, Росія посилає війська і ракети в Лівії в спробі завдати удару Захід, або роздувши ще один локальний конфлікт, або нав'язавши свої умови його заморожування. Але, схоже, справа не тільки в бажанні Путіна помститися за Каддафі і комерційних інтересах його оточення, але і в тому, що перспектива росіян в Лівії не краще сирійської і призведе лише до чергового розпорошення ресурсів.
Отже, на початку грудня 2018 р. Каддафі-молодший зустрівся із заступником міністра закордонних справ РФ Михайлом Богдановим і попросив Москву про підтримку. Про свої амбіції Сеіф оголосив минулої весни, а вже в нинішньому році той же профільний заступник міністра заявив, що молодший Каддафі має повне право брати участь у кампанії (яка, загалом-то, все ще поки під питанням).
Між тим ще зовсім недавно Кремль підтримував фельдмаршала Халіфу Хафтара, контролює східну частину Лівії. Але цей підхід почав змінюватися з кінця минулого року.
За словами європейських дипломатів, що вивчають стратегію Росії, тепер Москва почала налагоджувати стосунки з усіма протиборчими угрупуваннями в Лівії. Що, до речі, примітно, оскільки раніше Кремль у всіх випадках співпрацював тільки з чинною владою, якою б вона не була. У рамках такої стратегії росіяни уклали кілька великих контрактів, серед яких угода про інвестиції "Роснефти" в розвідку і видобуток нафти в Лівії. Правда, наскільки вони гарантовані - незрозуміло, оскільки їх може спіткати доля втраченого "Роснефтью" в Іракському Курдистані $1 млрд. Звідси, мабуть, і необхідність зіграти напевно.
Слід сказати, що саме 46-річний Саїф аль-Іслам - старший син Муаммара Каддафі від другого шлюбу - розглядався батьком як ймовірного наступника. Він архітектор і інженер за освітою, навчався в Австрії і Великобританії. Закінчив Лондонську школу економіки і політичних наук, де йому була присуджена ступінь доктора філософії. Очолював міжнародний благодійний фонд імені свого батька.
У листопаді 2011 р. Сеіф аль-Іслам був заарештований бригадою ополченців з міста Зінтан, коли прямував на машині у бік кордону з Нігером. Апеляційний суд в Тріполі 24 липня 2015 р. заочно виніс йому смертний вирок за звинуваченням у "злочини проти лівійського народу", нібито вчинених під час революції 17 лютого. Однак зинтанцы категорично відмовилися передати в'язня столичним властям, з якими неодноразово ворогували після падіння старого режиму, і на початку червня Сеіф аль-Іслам виявився на волі.
Про початок політичної діяльності Сеіф в постреволюційній Лівії стало відомо в середині жовтня 2017 р. Адвокат сім'ї Каддафі Халед аз-Заїді розповів телеканалу Al Arabiya, що Сеіф бере участь у житті лівійського суспільства, підтримує контакти з громадськими діячами та лідерами лівійських племен з метою формування всеосяжної програми.
18 грудня 2017 р. прес-секретар сім'ї Каддафі Басем аль-Хашимі аль-Суль заявив англомовному єгипетському журналу Egypt Today, що Сеїф аль-Іслам Каддафі буде балотуватися на майбутніх президентських виборах, додавши, що майбутній кандидат представить свою програму незабаром. У неї, за словами прес-секретаря, увійдуть "процедури, які, як сподівається Сеіф, схвалить ООН і які здатні допомогти Лівії зрушити від поточного перехідного періоду до стабільності". Правда, тоді планувалося, що вибори пройдуть в середині 2018 р.
Фельдмаршал Халіфа Хафтар, командувач Лівійської національної армії (ЛНА), навряд чи зрадів цим заявам і, напевно, був збентежений вістками з Москви. Адже 14 серпня 2018 р. на зустрічі з главою МЗС РФ Сергієм Лавровим Хафтар, похвалившись звільненням 90% території країни від терористів (які, очевидно, записані просто всі збройні противники), запевнив його намір розвивати співпрацю з Росією у всіх областях. Кілька місяців потому, оголосивши про звільнення Бенгазі, взяття під контроль нафтових родовищ і нафтових портів, а також ключових військових баз в країні, він знову підкреслив, що буде радий прийняти допомогу Росії "у врегулюванні". Правда, розсудливо додав: "Ми не говорили про конкретної ролі Росії, але будемо вітати будь-яку її роль". Загалом, прохання проханнями, але Хафтар залишив собі поле для маневру. І це могло не сподобатися Кремлю. Але не тільки.
"Завербований" маршал
З точки зору Кремля в політичній біографії Хафтара є темні плями. Коли ж вони з'явилися? Адже ця історія починалася зразково - як з точки зору тодішніх радянських, так і нинішніх російських інтересів.
Так, у 1969 р., будучи 26-річним кадетом Халіфа Хафтар брав участь у влаштованому Муаммаром Каддафі переворот, свергнувшем монархію, і врешті-решт став одним з вищих офіцерів і головних наближених лідера Лівії. "Він був мені сином. А я йому був як духовний батько", - говорив Каддафі в одному з інтерв'ю. Хафтар був членом Ради революційного командування, який керував Лівією відразу після перевороту. Більш того, він навчався в СРСР: у 1977-1978 рр. закінчив вищі офіцерські курси "Постріл", а в 1983-му був слухачем курсів в Академії ім. Фрунзе і, як і багато арабські вищі офіцери того часу, знає російську мову. Саме Хафтар командував союзним єгиптянам лівійським контингентом у Війні Судного дня проти Ізраїлю в 1973 р. Як і інші члени угруповання "Вільних офіцерів" (хунта, яка повалила монархію), Хафтар був секуляристом і насеристом. Мода на насеризм пройшла, секуляризм залишився.
У 1987 р., коли Лівія воювала з Чадом за стратегічно важливу ділянку кордону, полковник Хафтар був головнокомандувачем. Тоді армія Чаду не просто завдала лівійцям багатотисячні втрати, але і захопила в полон самого Хафтара і 400 його підлеглих. При цьому Каддафі у своєму стилі раніше підписав угоду про виведення всіх лівійських військ з Чаду, а операція Хафтара була порушенням цієї угоди. Після поразки Каддафі скандально відрікся від полонених. Адже Хафтар міг би повернутися до Лівії як герой і тим самим створити загрозу режиму. Та й хто контактував з Хафтаром в полоні? Вже не західні спецслужби? Саме вони - звідси і нинішні сумніви Путіна.
Адже передбачувано розлючений подібним зрадою з боку улюбленого вождя Халіфа Хафтар розірвав всі зв'язки з Каддафі і закликав людей допомогти йому в підготовці державного перевороту. У 1988-му він налагодив контакти з Національним фронтом порятунку Лівії - опозиційною організацією, що базується в Чаді. Незабаром після цього Хафтара випустили з в'язниці. Він планував вторгнення в Лівію, але Каддафі попередив його, влаштувавши в Чаді переворот. Так що можна уявити, до якої міри він побоювався названого "сина". Тоді, крім заступництва ЦРУ, ніяких надій у відданого воєначальника не залишилося.
Американцям довелося евакуювати генерала і 350 прихильників в Заїр, потім в Кенії і, нарешті, в США. У 1990-х Хафтар отримав американське громадянство, оселився в Виенне, штат Вірджинія, і прожив там 20 років. Якийсь час він співпрацював з ЦРУ і Фронтом порятунку Лівії, розробляючи змову з повалення Каддафі. У 1996 р. Хафтар спробував очолити повстання в горах південної Лівії, але воно зазнало невдачі. Частина його людей було схоплено і страчено. Але після вторгнення США до Іраку в 2003 р. переляканий Каддафі погодився відмовитися від програм розробки зброї масового знищення і зробив кроки до зближення з Вашингтоном. Тому на якийсь час в ЦРУ втратили інтерес до Хафтару.
У березні 2011 р., після початку громадянської війни в Лівії, Хафтар відправився в Бенгазі. Але його допомога відкинуло військове керівництво повстанців. Не знайшовши підтримки, Хафтар повернувся в США.
А вже в липні в Лівії відбулися перші демократичні вибори в Загальний національний конгрес, де перемогу здобула широка коаліція лібералів і центристів. Хоча ісламісти програли вибори, вони знайшли інший шлях у владу. У травні 2013 р. вони закликали парламент прийняти закон, що забороняє колишнім членам уряду Каддафі займати державні посади, в результаті чого їм вдалося нейтралізувати кілька ключових супротивників.
І незабаром після цього маневру на лівійської політичній арені знову з'явився Халіфа Хафтар, по суті, викликав військовий переворот. 14 лютого 2014 р. Хафтар виступив по телебаченню, оголосивши про розпуск парламенту і створення "президентського комітету" і кабінету, які будуть правити країною до нових виборів. Хоча було незрозуміло, як йому вдасться реалізувати свої наміри.
Хафтар відправився в поїздку по країні, зустрічаючись з людьми і таємно організуючи свою армію з допомогою колишніх товаришів по службі. Наступ армії Хафтара на Бенгазі, захоплений ісламістами, вітали багато лівійці, незадоволені панує в країні хаосом. Парламент погодився скликати новий законодавчий орган, Палату представників. На червневих виборах ісламісти знову зазнали поразки, але, перш ніж новий парламент зумів зібратися, перекинули країну в повномасштабну громадянську війну. Лівійське держава розпалася.
Зібрати його назад після трьох років кровопролиття вдалося тільки армії Хафтара. А після сталася загадкова історія. 11 квітня 2018 р. французька газета Le Monde повідомила, що в Бенгазі Хафтар переніс інсульт і перебуває в комі. Фельдмаршал був доставлений в лікарню йорданського Аммана, а пізніше в клініку Парижа. Два дні потому ЗМІ написали про його кончину. Однак інформація про смерть не підтвердилася - вже 26 квітня Халіфа Хафтар повернувся в Бенгазі.
В загальному, то переговори Москви з молодшим Каддафі почалися через нездужання фельдмаршала, то за його західного шлейфу, то зайвої самостійності.
Ліберал з системи
Правда, і Сеіф аль-Іслам може виявитися не дуже комфортним партнером для Кремля. По-перше, Каддафі-молодший разом з батьком розпоряджався "нафтовими грошима" Лівії і відігравав чималу роль в управлінні економікою країни, так що прогинати його на контракти росіянам буде коштувати певних зусиль. По-друге, у нього західну освіту і зв'язки, що забезпечують можливості для альтернативних російським варіантів. Тим більше, що він встиг і при батькові заробити реноме такого дисидента-західника.
Випускник віденської міжнародної бізнес-школи IMADEC і Лондонської школи економіки, з початку 2000-х років Сеіф виступав в якості одного з основних представників Лівії, прагнуть до нормалізації відносин із Заходом. Так, у 2001 р. Каддафі-молодший публічно визнав, що Лівія в 1970-х підтримувала акти терору, підкреслюючи, втім, що "в ті роки тероризм був іншим, ніж сьогоднішній тероризм".
Навчаючись в Лондоні, Сеіф брав участь в секретних переговорах між Лівією і Великобританією, що призвели до відновлення в 2003-му торгових відносин. До речі, тоді ж Фонд Каддафі під його управлінням зайнявся виплатою компенсацій сім'ям жертв підірваного літака над Локербі.
Згодом Сеіф різко критикував лівійську "бюрократичну мафію", заявляючи, що декларована Муаммаром Каддафі система, заснована на "влади народу", насправді не працює.
Загалом, він був таким системним лібералом. В черговий раз розгромивши політику батька, він навіть пару років прожив в еміграції, фінансуючи незалежну медіагрупу "Аль-Гхад" ("Завтра"), яка видавала кілька газет і навіть мала власний телеканал "Аль-Лібія". Втім, навесні 2009 р. канал був націоналізований, а роком пізніше закриті і належали "Аль-Гхад" газети. Переслідувань зазнали і журналісти створеного "Аль-Гхад" інформаційного агентства Libya Press, яке регулярно дозволяла собі критику влади і армії.
Однак після заворушень, що охопили країну Сеіф неодноразово виступав перед журналістами саме в якості представника правлячого режиму. І, до речі, саме Каддафі-молодший "притопив" Ніколя Саркозі, заявивши, що Лівія фінансувала його виборчу кампанію. 26 лютого 2011 Рада безпеки ООН прийняла рішення про введення санкцій проти Муаммара Каддафі і його оточення, заборонивши їм виїзд з Лівії і заморозивши їх рахунки у західних банках. У списку санкцій значився і Сеіф. Незабаром гаазький Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на його арешт. Далі доля молодшого Каддафі виглядає дивно, оскільки ордер на його видачу Гаазі не діяв на території самої Лівії, він провів кілька років у в'язниці, причому разом з співробітниками МКС, які приїхали до нього на переговори про здачу. У 2015 р. Сеіф випустили по амністії, і сьогодні він проживає у Тунісі.
Між іншим, сам Халіфа Хафтар заявляв, що не проти участі молодшого Каддафі в політичному житті Лівії. Однак реальної підтримки в країні Сеіф, схоже, не має - незважаючи на його лондонську ступінь і колишнє дисидентство, лідери різномастих партій та угруповань відносяться до диктаторського синові вкрай вороже. Тому раціональність російської ставки на його кандидатуру - причому конкуруючу з Хафтаром - виглядає вкрай сумнівно.
Швидше за все, така гра приведе до нового циклу громадянського конфлікту в Лівії, тим більше що американська і загалом західна роль у внутрішній політиці країни сьогодні неясна. Схоже, США, обпікшись в Лівії, зацікавлені лише у нарощуванні видобутку нафти під контролем стабільного уряду без ісламських фундаменталістів, а ЄС - до припинення потоку біженців. Але хто саме зможе виконати ці завдання, поки сказати важко. Що стосується Росії, то навряд чи вона горить бажанням сприяти стабільності або зниження цін на нафту і втрати такого важеля тиску на внутрішню політику країн Європи, як міграційна хвиля з Африки та Близького Сходу.
