Гра Парижа. Яких сюрпризів чекати Україні від Франції Макрона
Спадкоємність між президентствами соціаліста Франсуа Олланда і ліберального центриста Еммануеля Макрона сьогодні вже цілком очевидна. Але оскільки зовнішньополітичне послання Парижа світу, крім як у параграфах збереження системи вільної торгівлі, солідарності Заходу і федералістської реформи ЄС, залишається туманним, нині видається більш актуальним сконцентруватися на двосторонніх українсько-французьких відносинах.
У роки, що передували Революції гідності та російської агресії, чи не самим химерним з ланок, що зв'язували український і французький політикум, виявився лівійський диктатор Муаммар Каддафі. Згодом він перетворився в справжню Немезиду для правоцентристського табору у Франції, ставши відправною точкою безлічі розслідувань системної політичної корупції 2000-х. Правда, те, що втопило колишнього лідера французької держави, схоже, зовсім не пошкодило екс-главі українського уряду.
Ще одна цікава схожість - своєрідна реакція тодішнього прем'єр-міністра Тимошенко на російську інтервенцію в Грузію була цілком в руслі "заспокійливою агресора" політики тодішнього лідера П'ятої республіки Ніколя Саркозі. Правда, справедливості заради, не можна не відзначити: багато були обмануті пройшла тоді бойове хрещення російської інформаційною машиною. Втім, це не відноситься ні до Тимошенко, ні до Саркозі.
І хоча на відміну від неї він остаточно маргіналізований як політик (так само як і його "дружки" начебто екс-прем'єра Франсуа Фійона або екс-депутата Тьєррі Маріані), шлейф відносин українських популістів і французьких, м'яко кажучи, лобістів, в тому числі і російських інтересів, на жаль, простягнувся на роки.
Сьогодні, тим не менш, конфігурація збігів інтересів і гострих кутів якісно змінилася. Зокрема, Україна і Франція перетворилися на серйозних партнерів в оборонній сфері. Одним стрибком Франція вийшла на друге місце в рейтингу українських оборонних постачальників, нехай і не зброї як такого.
Це виглядає особливо пікантним на тлі старої і не до кінця забутої історії двадцятирічної давності. А саме - про програної "Антоновим" (точніше, мабуть, українським урядом) конкуренції за виробництво загальноєвропейського військового транспортника (тепер усе це, зрозуміло, Airbus, хоча все ще не доведений до розуму). Втім, часи були наївні і нелякані. Сьогодні ці остиглі вугілля можна і не ворушити. Як з тієї причини, що тоді Україна явно була не готова до серйозної лобістської грі, в якій довелося б конкурувати з РФ, так і в силу нинішньої політичної солідарності. Тим більше що в 2018 р. у сфері стратегічних економічних відносин між Україною та Францією стався позитивний злам.
В кінці травня міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков і держсекретар міністерства економіки і фінансів Франції Дельфін Жені-Стефан підписали угоду про постачання Україні 55 вертольотів Airbus за 551 млн євро
Ця вертолітний угода, безумовно, багато в чому суперечлива. Питання викликає насамперед її економічна доцільність: навіщо виводити з країни гроші, якщо їх можна влити в українські підприємства? І потім, Україна - одна з небагатьох країн світу, освоїла (причому в останні роки) цикл виробництва вертольотів. Але замість того щоб дати поштовх до подальшого розвитку галузі, її гальмують. Це не кажучи про те, що контракт став неприємним сюрпризом для нашого ВПК в цілому.
У той же час угода в пику Москві виглядає розширенням коридору співпраці з західними постачальниками озброєнь, відкритого з поставкою ПТРК "Джавелин" (і іншого американського і канадського зброї, а також турецьких радіосистем). Причому якщо контракт перейде в практичну площину (його ще чекає ратифікація ВР), то Київ тим самим диверсифікує і канали поставок, не покладаючись лише на США. Можливо, реалізація цього контракту стане ще одним кроком у наближенні до експлуатаційних моделям і стандартам НАТО - особливо в очах Парижа, сьогодні виступає проти подальшого розширення НАТО на Схід.
Не варто забувати, що раніше Франція - ще при попередньому президенті Франсуа Олланд - більш ніж суттєво допомогла Україні. Причому відразу в двох площинах. Першою став "нормандський формат". Незважаючи на досить скептичне ставлення до неї української громадськості згодом, тоді, в червні 2014-го, зустріч в Шато-де-Бенувиль одночасно продемонструвала готовність франко-німецького альянсу брати на себе відповідальність за забезпечення миру в Європі, і його відмова миритися з агресивною політикою Кремля, як це було під час кавказької війни 2008 р. І хоча наслідком спроби "вирішити все по-швидкому" став геть обессмыслившийся з часом мінський процес і спроби нав'язати Україні всілякі схеми далеко не почесної капітуляції кшталт горезвісного плану Мореля, не можна не визнати, що тоді, в
2014-му, Україна вистояла не в останню (хоч і далеко не в першу чергу завдяки тій зустрічі.
Другий площиною було позбавлення Росії можливості в ході бойових дій здійснювати масовані вертолітні атаки з моря або як мінімум хизуватися обходом військово-промислових санкцій Заходу.
Адже в кінці вересня 2015 р. влада Франції остаточно підтвердили рішення продати Єгипту два вертольотоносця класу "Містраль", побудованих на замовлення Росії. Планувалося, що перший корабель надійде на озброєння російського флоту в 2014 р., проте Олланд оголосив, що у зв'язку з подіями в Україні "Містралю" не можуть бути передані Москві. Викликавши обурення Кремля, Париж уклав угоду з Каїром. Правда, Франція погодилася повернути Росії 950 млн євро, отриманих в рамках контракту.
Незважаючи на соціальну напругу в суднобудівному центрі Франції Сен-Назаре і спроби використовувати це питання у виборчій кампанії, як попередній, так і нинішній уряд Франції, нехай і зберігаючи вікно для діалогу з Москвою, суворо дотримується лінії на стримування Росії.
Слід зазначити, що 18 червня Рада Європейського Союзу на рік продовжив санкції проти Росії за незаконну анексію Криму. Тобто ключовий інститут Союзу, де приймаються загальнообов'язкові рішення (формально - консенсусом), продовжив обмежувальні заходи у відповідь на незаконну анексію Криму і Севастополя Росією до 23 червня 2019 р. І без згоди уряду Франції, в якій, підкреслимо, на межі фолу діють групи на корені куплених російським режимом лобістів Путіна, продовження політики тиску на РФ було б явно неможливим.
Санкції, зокрема, включають заборони на імпорт в ЄС продуктів з Криму (до речі, у французькому випадку це знищило процвітав кримський бізнес із постачання у Францію лаванди) і Севастополя
Заборонені інвестиції в Крим і Севастополь, і це змусило зупинити будівельно-паркові проекти з французами одного з головних фінансових диспетчерів російського тероризму, "православного бізнесмена Костянтина Малофєєва.
Однак у той же день президент Франції Еммануель Макрон у телефонній розмові з українським колегою Петром Порошенко закликав до "швидкого застосування" заходів щодо встановлення миру на Донбасі. В Єлисейському палаці чекають, що всі сторони конфлікту повинні негайно втілити те, про що домовилися раніше міністри закордонних справ "нормандської четвірки". Мова йде, зокрема, про дотримання режиму припинення вогню, захист цивільної інфраструктури, а також дотримання Мінських угод. Раніше прес-служба українського президента повідомляла, що співрозмовники обговорили ситуацію з безпекою на Донбасі, необхідність впровадження миротворчої місії ООН на всій окупованій території та інші питання аж до можливості візиту Макрона в Україну.
Але, звичайно, цей дзвінок виглядає як спроба тиску на Київ і застосування принципу "рівності відповідальності сторін в умовах, коли РФ відмовляється визнавати себе стороною конфлікту з цілком зрозумілих причин. В силу тупиковости склалася у сфері врегулювання конфлікту ситуації дзвінок з Києвом можна вважати формальністю, а Франції Макрона, природно, необхідно продемонструвати свій власний курс у глобальній політиці, сьогодні це модно.
Разом з тим 11 червня в Берліні проходила зустріч глав зовнішньополітичних відомств Німеччини, Франції, України і Росії. І хоча вона очікувано завершилася нічим, формат її цілком можна називати "3+1". Тим більше що на травневій "нормандської" зустрічі глав держав і урядів красномовно не було представника Росії.
