І космодром на додачу. Складеться українсько-турецький "військовий" пасьянс
Недавня скасування владою Туреччини надзвичайного стану в країні, а також проведені без ексцесів синхронні президентські і парламентські вибори, ймовірно, вказують на довгостроковий тренд стабільності в цьому найбільшому чорноморському державі. Прагматичні відносини з західними колегами з НАТО на тлі дивного суперництва, розгорнутого президентом Трампом з Чорногорією, теж виглядають досить розсудливо: очевидно, що Анкара проводить незалежну політику в своєму стратегічному оточенні. А специфічні відносини Туреччини з ЄС мають свою глибоку історичну підоснову протягом десятиліть - рекордно довга інтеграція в Союз, яка часом то завмирає, то інтенсифікується, пов'язана не тільки з тими чи іншими викликами усередині Туреччини, але і з культурними стереотипами західноєвропейського політичного класу.
"Антонов" та інші
У цій площині у України з Туреччиною чимало спільного, наприклад, до політичної асоціації та вільної торгівлі з ЄС (яку Європейська комісія, до речі кажучи, нерідко бачить дещо по-своєму) Україна пройшла найбільш драматичний з відомих практиці маршрутів. Крім того, Туреччина - член НАТО, а на минулому короткому саміті Альянсу в Брюсселі Україну офіційно визнали країною, повернулася до діалогу про членство. Надзвичайно важливим в цьому контексті є і повне взаєморозуміння між Києвом і Анкарою в кримському питанні, з усім необхідним увагою до факту проживання в Туреччині найбільшої діаспори кримських татар.
Але, враховуючи ті європейські проблеми з солідарністю, які виникли у відношенні Туреччини в ході інтервенції США в Ірак і триває засилля ізоляціоністів-"палеоконсерваторов" в найближчому оточенні президента США сьогодні, маємо спільні інтереси відчуває себе близькосхідним бастіоном Туреччини і України, що стоїть в дверях НАТО і стала його східноєвропейським валом. Можливо, частково і тому за останні три роки саме Туреччина перетворилася в одного з найактивніших партнерів України у сфері військово-промислового співробітництва.
Так, ще 11 травня минулого року було оголошено, що державний концерн "Укроборонпром" розробляє нову модифікацію літака Ан-132 для несення морської патрульної служби спільно з компаніями Саудівської Аравії і Туреччини. Важливо підкреслити, що Ан-132 - це перший літак без російських комплектуючих, який побудував "Антонов". Раніше, в 2015 р., концерн підписав партнерську угоду про розробку і будівництво транспортного літака Ан-132 в Саудівській Аравії з турецькою компанією Taqnia Aeronautics.
А зовсім недавно співробітництво розширилося - "Антонов" і турецький центр технологій Turkish Aerospace Industry створять спільне підприємство по розробці транспортного літака Ан-188. При цьому найближчим часом турецька делегація відвідає "Антонов" для фіналізації юридичних документів щодо формування спільного підприємства з метою розробки, побудови та випробувань літака. Згідно із законодавством ці документи будуть подані на розгляд Кабінету міністрів України. Відповідна процедура буде виконана і турецькою стороною.
Також Туреччина пропонувала Україні будувати спільно винищувач. Вірніше, Туреччина має намір побудувати свій винищувач, а від України очікує двигун, що нашій стороні цікаво по масі причин, у тому числі нинішнього внутрішньополітичного і внутрішньоекономічного характеру. У середньостроковій перспективі Україна могла б отримати винищувач і для своїх ВПС за тією ж моделлю, за якою країни ЄС отримали Еurofighter.
Танки на паях
Схоже, Україна і Туреччина поступово рухаються до створення якогось конгломерату в галузі ВПК та авіакосмічній сфері. З одного боку, в березні минулого року в Туреччині створено космічне агентство, а в грудні 2016 р. загальноєвропейська ракета Vega, компоненти якої виробляються на "Південмаші", вивела на орбіту турецький супутник. Щодо космічних програм ділові кола Туреччини відчувають певний ентузіазм - так, проект створення комплексу для пусків ракетоносіїв розпочато ще в 2013 р., і є можливість участі в цьому проекті нашої країни.
З іншого боку, влада Туреччини ведуть серйозну підготовку до 100-річчя створення Турецької Республіки в 2023 р. Як стає зрозуміло, Туреччина дуже зацікавлена в будівництві свого космодрому. Проблема полягає в тому, що будівництво такого майданчика саме в Туреччині створить проблему з відпрацьованими першими і другими ступенями ракет, які будуть падати в акваторію Середземного або Егейського моря. Тому в якості альтернативи розглядається розміщення такого майданчика в Саудівській Аравії, яка не має проблем з площею. Крім того, вона знаходиться ближче до екватора, що збільшує масу корисного вантажу, який можна вивести на орбіту. Головною проблемою такого варіанту є те, що Саудівська Аравія не приєдналася до договору про нерозповсюдження ракетних технологій. Однак масштабні зміни, які почалися в королівстві в минулому році, дозволяють сподіватися на пом'якшення позиції Ер-Ріяда в цьому питанні.
Черговим доказом посилення тренду на створення військово-промислового конгломерату стало засідання українсько-турецької комісії з питань військово-технічного співробітництва 4 липня поточного року. За результатами її роботи сторони підписали меморандум про постачання в Україну безпілотних авіаційних комплексів і створення спільного підприємства. До речі, в ході зустрічі не забули і про виконання спільних проектів у військово-технічній сфері за нинішній рік. Це серед іншого виконання контракту на постачання засобів зв'язку компанії "Аселсан" для потреб української армії. Сторони домовилися про передачу Міністерству оборони України передових технологій та програмного забезпечення у сфері зв'язку та підписали відповідну компенсаційне (офсетне) угоду.
Крім того, учасники засідання обговорили реалізацію проектів у бронетанкової, космічній та авіабудівній сферах. І що дуже важливо в контексті потреб наших збройних сил, домовились про розвиток співпраці в напрямку безпілотних систем озброєння, а також про можливість створення спільного КБ по розробці нових зразків двигунів для бронетанкової техніки.
ЗВТ на підході
Але, звичайно, не одним зброєю живе зростаюче українсько-турецьке співробітництво. Під час свого візиту до Києва у жовтні минулого року Реджеп Тайіп Ердоган заявив, що Україна і Туреччина мають намір збільшити товарообіг між країнами до $10 млрд. Варто підкреслити, що Туреччина знаходиться у відносно невеликий (після створення особливих режимів обміну з ЄС, Канадою та Ізраїлем) на даний момент групі країн, з якими Україна в тій чи іншій мірі активно працює над угодою про вільну торгівлю. Більш того, переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною і Туреччиною можуть завершитися підписанням договору вже в цьому році.
Станом на кінець минулого року Туреччина також входить в перші 15 країн-партнерів України за обсягами прямих інвестицій - це понад $300 млн. У свою чергу, в Туреччині працюють близько 600 підприємств з українським капіталом. При цьому в січні-листопаді 2017 р. на Туреччину довелося 4% загального зовнішньоторговельного товарообігу України, причому наша країна експортувала товарів та послуг на $2,2 млрд, а купила на $1,1 млрд. Подібне сальдо свідчить про більшої користі режиму вільної торгівлі з Туреччиною для України - потенціал в $10 млрд, схоже, цілком реальний.
Разом з тим слід розуміти, що Україна і Туреччина все ж знаходяться на різних стадіях економічної і політичної інтеграції з ЄС (Туреччина - країна-кандидат і входить з ЄС в митний союз, а Україна - тільки ассоциат), тому ті чи інші ризики торговельного та інших угод дуже уважно вивчаються. Як відомо, у ході останнього саміту ЄС-Україна від ідеї інтеграції України в митний союз ЄС європейські інститути поки відмовилися.
Тим не менш українсько-турецьке співробітництво вийшов на широку і швидкісну дорогу, яку не барикадують ті чи інші ігри між Анкарою і Москвою. Ігри, з яких, слід зазначити, вигоду отримує переважно Анкара. Схоже, що в силу причин як геополітичних, так і геоекономічних, а також з огляду на зростаючий вплив Туреччини на Кавказі і в Закаспии, Анкара здатна впевнено контролювати масштаб присутності Росії на Близькому Сході і на Чорному морі, стримуючи цей масштаб у відносно безпечних межах. А це - ще один суттєвий фактор для посилення українсько-турецького стратегічного партнерства.
