Хто третій? Що стоїть за інформацією про постачання іранських безпілотників в Росію

Радник з національної безпеки президента США Джейк Салліван заявив, що Іран, імовірно, готується передати Росії кілька сотень дронів, при чому певна кількість з них – з ударними можливостями. До того ж, за його словами, США отримали інформацію, яка вказує, що Іран готується до навчання російських солдат користуватись цими безпілотниками.

З одного боку, ця заява стала черговим свідченням того, що ЗС РФ гостро бракує БПЛА у війні проти України. До речі, раніше неодноразово повідомлялось, що росіяни застосовують навіть безпілотники МНС, а також комерційні дрони китайського виробництва (як, зрештою, й ЗСУ).

З іншого боку, систематичні відмови Пекіну допомагати Кремлю зброєю, і – ширше – намагання КНР дистанціюватись від Росії у питанні агресії проти України аж до відмови Сі Цзіньпіна відвідати Москву, а також мовчазна підтримка ключових санкцій проти РФ створили вкрай несприятливе тло для спроб комунікаційної команди Путіна заперечити факт міжнародної ізоляції його режиму з боку серйозних гравців. Тло тим несприятливіше, що на недавній зустрічі міністрів G20 Сергея Лаврова публічно принизили колективним бойкотом, закривши тему участі Путіна в саміті "Двадцятки". Лукашенкова Білорусь на роль союзника ніяк не тягне – це позбавлений суб'єктності сателіт, решта членів ОДКБ відмовились підтримувати російську агресію проти України, причому президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв наважився на відверту конфронтацію з Путіним. За цих обставин наявність суб'єктного та добровільного союзника для Москви вкрай важлива. А військово-технічна допомога від цього союзника, хай би навіть символічна, стане потужним чинником внутрішньої пропаганди.

Однак проблема ширша – і виступає далеко за межі контексту російської агресії проти України. Інформація, на яку посилається Салліван, може означати, що Росія та Іран зняли всі конфліктні моменти щодо Сирії – і таки вийшли на новий рівень партнерства. Зокрема, можна припустити, що Москва відмовляється від претензій на зону впливу, обмежуючись "демонстрацією прапору" в стратегічно важливих локаціях на кшталт Хмейміму та Тартусу в обмін на певні послуги з боку Тегерану і гарантії номінального збереження режиму Башара Асада. Радикальне скорочення російського контингенту в Сирії в квітні-травні може бути свідченням такої угоди. Не виключено також, що освоювати іранські безпілотники росіяни будуть там же, тим більше що умови навчання, що називається, максимально наближені до бойових.

Тут поставимо питання: "Для чого Салліван озвучив цю інформацію?". Варіантів два – це вкид або гра на випередження. Оборудка може й не відбутись, але в контексті останніх подій ця заява може означати підготовку США до нового раунду тиску на Тегеран – і нового витка гри на стримування Китаю. Тут слід згадати от про що. По-перше, на наступному тижні Путін має відправитись до Тегерану. Заявлений порядок денний – "поглиблення економічного співробітництва". Мовляв, в умовах посилення західних санкцій Росія зацікавлена в розвитку зв'язків з Іраном. Воно, звісно, так – хоча радше йдеться про обмін досвідом життя під санкціями та їх обходу. Особливо в тому, що стосується схем контрабанди енергоносіїв. Однак тут може бути й інший вимір, що повертає нас до початку – до БПЛА. Річ у тім, що іранське "імпортозаміщення", як і російське, значною мірою спирається на Китай, і чимало зразків іранських озброєнь мають саме китайське походження – хоч би їх виробництво й було локалізовано. Тому не можна виключити, що "дроновий" контракт стане або початком, або прикриттям для постачань китайської техніки або запчастин до РФ. Іран в таком разі може виступати як простим посередником, так і проміжним виробником, що працює на потреби російського ВПК.

Ще один вимір, безпосередньо з цим пов'язаний, — майбутня зміна статусу Ірану в рамках Шанхайської організації співробітництва. На вересневому саміті Іран, який нині є спостерігачем, стане її повноправним членом. Це рішення було ухвалено ще торік. Серед іншого, це є свідченням зміни Пекіна на очікування від організації. Москва намагалась змагатись із ним за лідерство в ній від самого заснування, просуваючи наратив антизахідного блоку. Пекін же прагнув від ШОС суто економічного зиску, вбачаючи в ньому далекий аналог ЄС – як митного союзу та спільного ринку. І це тривалий час було перепоною вступу в організацію Ірану – навіть тоді, коли до неї приєдналась Індія. Загострення ситуації довкола ядерної програми Тегерану в Пекіні вважали небажаним чинником, який якраз і вказуватиме на блоковість об'єднання та може погіршити важливі для Китаю та Індії стосунки з Європою та США. Однак тепер ситуація, схоже, змінилась. Китай, який протягом останнього року сам систематично йшов на загострення – зокрема в питанні Тайваню – тепер не вбачає в цьому проблеми. Схоже, не сильно переймається і Індія, яка отримує доступ до дешевих вуглеводнів, що йдуть з західних ринків.

Це, своєю чергою, розв'язує руки й самому Ірану. Тут варто зазначити, що Іран не зумів пояснити МАГАТЕ сліди урану, виявлені на низці об'єктів, внаслідок чого Рада управляючих організації, що складається з 35 країн, ухвалила резолюцію США, Франції, Британії та Німеччини з критикою цієї неспроможності. У відповідь Тегеран одразу повідомив агентству, що планує демонтувати його контрольну апаратуру, включаючи 27 камер, яке є "майже всім" додатковим обладнанням для моніторингу, встановленим відповідно до угоди 2015 року. Таким чином повернення до укладеної тоді угоди щодо іранської ядерної програми може виявитись неможливим. Ситуація настільки серйозна, що буквально напередодні заяви Саллівана про незапланований візит до Тегерану заявив Високий представник ЄС Жозеп Боррель. Він має відвідати Іран 24-25 липня у рамках поточних зусиль щодо повернення до повного виконання Спільного всеосяжного плану дій, відомого як ядерна угода з Іраном. Тобто, Боррель буде в Тегерані через лічені дні після Путіна – якщо його приймуть.

З огляду на все викладене, скидається на те, що потенційна "дронова" оборудка Ірану з Росією вписується в загальний контекст суперництва Сходу й Заходу – і виглядає як спроба обернути на політичний капітал "золоту акцію" країною, офіційно визнаною спонсором тероризму. Питання, чи наблизить це до того ж статусу російський режим – і чи Китай таки спробує скористатись обома режимами в якості своїх проксі в протистоянні з США.