Лякала для Сербії і Росії. Хто такі хорватські усташі і при чому тут УПА
Пригоди хорватів на російському мундіалі з присмаком "фашизму" вийшли видовищні. Спочатку Огнєн Вукоєвич і Домагой Віда викликали шквал емоцій у росіян, а за ними у сербів і ФІФА своїм роликом з гаслом "Слава Україні!". І тут нате вам — новий подразник у вигляді символіки хорватських націоналістів, повною мірою захопивший медіапростір як Росії, так і Сербії.
Зокрема, на секторі хорватських уболівальників під час матчу з нігерією був помічений банер націоналістичної організації "Усташі" (Ustaše). Крім того, австрійський таблоїд Kronen Zeitung на тлі зустрічі з Англією також опублікував фотографії хорватського прапора з усташевской U на вулицях, а також одного з уболівальників, салютующего то римським, то нацистським вітанням. У зв'язку з чим ФІФА винесла попередження Хорватському футбольного союзу.
Тенденція однако: коли обурені росіяни, обурені і в FIFA. У Росії ж і Сербії до усташам відносяться гранично однозначно — стовідсоткові фашисти, нацисти, військові злочинці і нелюди. Але, як водиться, істина десь посередині. Як і у випадку з УПА і ОУН. З одного боку, це, безумовно, націоналістична терористична організація вождистського типу. З іншого боку, по відношенню до Королівства Югославія вони, безумовно, були сепаратистами — виступали за незалежну Хорватію. Тим більше що в королівстві, яке було продовженням Великої Сербії, їх сильно обмежували.
Історія усташів
Одним з "двигунів" хорватської незалежності був депутат Народної скупщини (з 1927 р.) Анте Павеліч. Він одержав популярність завдяки своїй позиції щодо великосербского шовінізму і того, що не соромився тріпати в кулуарах депутатів-сербів. Але, напевно, стимулом до активних дій став розстріл чорногорським депутатом сербського походження Пунишем Рачичем лідера Хорватської республіканської селянської партії Степана Радича і його чотирьох соратників під час конфлікту в парламенті в 1928 р. Троє, включаючи Радича, не вижили. А ХРКП на той час була флагманом боротьби за незалежність. Загалом Павелич почав діяти — в Загребі, куди спішно повернувся. Там почалися заворушення, сутички з жандармерією і адептами Великої Сербії. Пролилася кров, а Павелич очолив націоналістичну організацію "Хорватська домобран", написавши в 1928 р. Декларацію хорватської самооборони, яка стала в підсумку базисом для усташів, еліти домобранов. Рік потому король Олександр I здійснює державний переворот, розпускає парламент, Павелич з соратниками йде в підпілля і тоді ж створюють хорватську революційну організацію "Усташі" з чітко прописаної вертикаллю та горизонталлю влади — roj, tabor, logor, stozer, а на самому верху перебував обирається poglavnik, наділений широкими повноваженнями.
Керівництво організації встиг покататися по Центральній і Східній Європі — бувало у Відні, Будапешті, а потім в Софії. У столиці Болгарії Павелич знайшов друзів в особі Внутрішньої македонської революційної організації (ВМРО), чиї спадкоємці — ВМРО-ДПМНЕ, до речі, сьогодні відомі своєю лояльністю стосовно Кремля, в свою чергу, підтримує сербів. Цікаво, як деколи обертається історія.
ВМРО встигла повоювати з османами (Илинденское повстання), Королівством Югославія, греками, а тому мала значний досвід партизанської боротьби. У чому потребували усташі. Сторони в результаті підписали декларацію про співпрацю і спільну боротьбу за права хорватів і македонців в Югославії. Досвідчені воїни з числа останніх, у свою чергу, навчали хорватів.
Методами боротьби усташі вибрали насильницькі дії. І першою самостійною вилазкою став захоплення жандармерії в містечку Брушани біля їх бази в Госпиче. Влади відповіли жорстко і масштабно, і усташі відступили в Італію, куди з-за репресій кинулися і мирні хорвати. В Італії Павелич і Ко в список друзів, крім ВМРО, записав Беніто Муссоліні. Італійські власті взяли хорватів під крило — у 1932 р. у Бовеньо з'явився перший офіційний тренувальний табір для усташів, а потім ще два в Фонтенеччио і Сан-Деметріо. Кількість курсантів у 1933 р. складало 400 осіб. Усташі поступово переодяглися у форму італійського зразка, а не македонського, отримавши до того ж свою відмітну рису — сербосек (кинджал) на поясі. Та й в цілому усташі, якщо так можна висловитися, як організація набула більш чітку форму: аналог римського салюту, гасло dom Za spremni! ("За батьківщину готові!"), на емблемі до червоно-білій шахової клітці додали U. так-Так, ту саму, від якої підгоріло і у ФІФА, і в Росії.
Але не Італією єдині. Спільну мову хорвати знайшли і з угорцями, також не пылавшими любов'ю до сербів. В Угорщині діяли ще два табори — у Янка-Пузта і Надж-Каніжа. До купи угорський уряд передало усташам зброю і амуніцію. Мало того, дозволило їм проходити практику в підрозділах на кордоні з Югославією.
Весь цей комплекс підготовки дуже посилив організацію, чиї вже навчені бійці поверталися на батьківщину для створення і "прокачування" місцевих осередків. Вони ж здійснювали замахи на особливо завзятих сербських націоналістів, але вишенькою на торті за їх участю і під егідою ВМРО стало вбивство самого короля Олександра I в 1934 р. у французькому Марселі. В результаті теракту, правда, загинув ще й міністр закордонних справ Франції Жан-Луї Барту. Примітно, що монарх вирішив з Парижем створити союз проти Італії та Угорщині, так що висновки напрошуються самі, зокрема, хто стояв на самому справі за замахом. Муссоліні ж після відхрестився від усташів, а лідерів, у тому числі Павеліча, італійці заарештували. Табори залишилися лише в Угорщині. Але в самій Югославії ситуація змінилася для хорватів і словенців в кращу сторону. Усташі шукали заступництва в Німеччині, але їм відмовили. З початком Другої світової Муссоліні, вздумавший роздрібнити Югославію, різко став лагідним і запропонував "поглавнику" союз, але був посланий збирати оливки. Правда, з другого разу відновити стосунки вдалося, і в 1941 р. Павелич оголосив про створення незалежної Хорватської держави, визнав протекторат Італії та Німеччини в обмін на Боснію і Герцеговину.
Гітлерівські та італійські війська вторглися до Югославії, усташі на чолі з Павеличем в цей час займалися наведенням порядку у себе вдома, з метою зміцнення незалежності. Так, у хорватському місті Беловар, де знаходився один з штабів югославської армії, хорватські офіцери, члени усташевского підпілля, організували заколот і захопили місто, куди після потягнулися тисячі інших хорватських військових. Поступово від югославських сил вони очистили майже всю територію країни. І паралельно почали шукати миру з сербськими четниками з-за загрози, витікаючої від комуністів. Вже в 1941 р. світ був укладений, і вони разом почали боротися з Народно-визвольною армією Йосипа Броза Тіто. Війна затягнулася на роки, і в підсумку ситуація почала обертатися не на користь усташів внаслідок перелому в подіях Другої світової: союзники почали програвати, Італія і зовсім змінила бік, британці та американці почали бомбити НГХ, а зі сходу наближалися "поради". При підтримці Червоної Армії, сил переметнулася Болгарії бійці Тіто в підсумку взяли гору, незважаючи на шалений опір хорватів, що об'єднали усташів і домобранов в єдині Хорватські оборонні сили. Навесні 1945 р. Тіто пішов на Загреб, і вже в травні Павелич і керівництво НГХ покинули столицю. Павелич в 1957 р. перебрався до Іспанії, де жив тихо-мирно і помер 28 грудня 1959 р.
Однак організація "Усташі", по суті, не кануло в небуття. Після перемоги Тіто бійці пішли в гори і здійснювали напади на комуністичних функціонерів і тітовських силовиків. Поступово, звичайно, тануло і число партизан та їх запал. Однак виникають у період з 1950 по 1991 рр. антикомуністичні організації називали себе усташами. Незважаючи на поразку хорватських націоналістів, в очах населення вони стали героями і символом боротьби вже в 90-е, під час війни за незалежність Хорватії. Мало того, подала голос Хорватська партія права, з якої вийшов Павеліч. Політсила спиралася на ідеологічний базис усташів, а її лідер Доброслав Параг відродив Хорватські оборонні сили, які фактично були в числі перших, хто виступив проти сербів під час вторгнення. Щоправда, політична конкуренція призвела до позбавлення Параги лідерства і серйозного ослаблення її позицій. В цілому ж і усташі, і їх наступники внесли свій внесок у здобуття Хорватією незалежності. Хоча, підкреслимо, методи були вкрай жорстокими і радикальними.
Злочини усташів і титовців
За усташами числяться неприємні історії, військові злочини, в тому числі після оголошення незалежності хорватської держави почалися переслідування сербів у відповідь на агресію сербських націоналістів в Хорватії, що супроводжувалися кровопролиттям. В особливості на сербсько-хорватської кордоні і в Боснії. За деякими даними, до червня 1941 р. рахунок жертв усташів йшов на тисячі і продовжував зростати під час Другої світової: Загреб говорить про 217 тис. сербів, а Белград і Москва називають цифру в 300-600 тис. Між іншим, в бою з усташами загинув партизан Неджа Младіч — батько Ратко Младіча, командувача армією боснійських сербів за іронією долі засуджений у минулому році на довічне за геноцид 8 тисяч мусульман.
У Незалежній державі Хорватія діяла мережа таборів (найвідоміший — Ясеновац), звідки частина сербів висилалась безпосередньо в Сербію і в інші країни, частина ліквідовувалася. Прокремлівські ідеологи називають їх поплічниками нацистів і фашистів, що вирізують не хорватів. Однак, що цікаво, усташі не чіпали босняков, називаючи їх "мусульманськими хорватами". Під їх приціл потрапляли серби, роками їх притеснявшие, і комуністи, а також євреї та роми.
Але в даному випадку говорити про злодіяння тільки усташів було б не дуже правильно. Бо як військовими злочинами відзначилася і та ж НОАЮ Тіто. Його агресивне нав'язування ідей соціалізму населенню, а також вилучення продовольства та худоби в селян стали однією з причин, по якій сербські четники пішли на перемир'я з НГХ. А одним з найбільш гучних військових злочинів титовців стала багатомісячна бійня біля австрійського Бляйбурга, куди 17 травня 1945 р. прорвалася НОАЮ і переслідувала сили Незалежної держави Хорватія, брала їх у полон і ліквідувала, в тому числі і членів їх сімей, а також чорногорців, словенців, сербів. За даними істориків, мова йде про 50 тис. жертв.
Паралелі з українськими націоналістами
Усташі і ОУН мали досить тісний контакт. ОУН була створена в тому ж 1929 р. А один з лідерів українських націоналістів Андрій Мельник дружив з Павеличем. Мало того, представництво ОУН у Незалежній державі Хорватія в 1941 р. запустив процес створення Студентського військового відділу у Загребі, на підставі якого після сформували перший батальйон українських легіонерів (1 Sat Ukrajinska Legionara). Легіон вважався частиною домобранов, а бійців одягли в хорватську військову форму з жовто-блакитними пов'язками і нашивками у вигляді білого щита з чорним тризубом. Вони повинні були воювати з більшовиками, але їх відправили воювати з партизанами Тіто.
Що стосується схожості між націоналістичними хорватської та українськими організаціями, то тут можна навести цікаву думку політолога та історика з Варшавського інституту Адама Бальцера на цей рахунок. В інтерв'ю Historians.in.ua він зазначав, що між ОУН і УПА та усташами можна провести паралелі, але самі по собі організації різняться. При цьому він зазначив, що "усташі знищили пропорційно набагато більше сербів, циган і євреїв, ніж УПА — поляків". За його словами, УПА була партизанським рухом, і він порівнює їх дії з діями сербських четников. Однак і тут вказує, що жертв серед босняков, загиблих від рук сербів, було в десятки разів більше.
Як і усташі, ОУН в міжвоєнний період також шукала підтримки і допомоги у держав, які заперечують Версальський договір, для боротьби з більшовиками. Але. У геополітиці організацій все ж були відмінності. Знову-таки Бальцер зауважив, що незалежна Хорватія була сателітом Італії, в той час як УПА вимагала від німців незалежності, в іншому випадку обіцяла влаштувати їм чималі проблеми.
Як бачимо, усташі і ОУН в період між Першою і Другою світовими війнами, а також під час Другої деякою мірою знаходилися в аналогічному положенні. Однак у той же час відрізнялися за рядом напрямків. Так і трактування їх діяльності повниться суперечливими моментами. Але не для росіян і сербів, звичайно, які з політичного дійства під назвою чемпіонат світу з футболу вичавлюють інформаційний максимум для впливу на розуми європейців.
