Хід Трампа Єрусалимом. Бути чи проксі-війни США з Іраном і Росією
Завершення Дональдом Трампом 22-річної історії спроб США визнати Єрусалим столицею Ізраїлю запустило масштабні пертурбації на Близькому Сході. І справа не в реакції Махмуда Аббаса, ще більш різкій відповіді ХАМАС, обуренні лідерів ісламського світу або навіть Європи. Іррадіація новий виток палестино-ізраїльського протистояння, спровокованого Трампом, сталася ще до того, як він поставив підпис під відповідним актом минулого тижня. Обіцяна американським лідером "Велика угода", суть якої навіть ще невідома, генерує передумови нової близькосхідної війни.
Відмінною ілюстрацією тому є міжнародний сплеск. Лавина пішла. Трамп розколов не тільки Захід і ісламський світ, але зміг розколоти і сам ісламський світ, і викликати невдоволення у християн Близького Сходу - єгипетської коптської церкви, вифлеємських християн, яких 12% від населення міста. Зрозуміло чому - святе місто трьох релігій, а його де-факто віддають юдеям. Вони, між іншим, в даній ситуації підіграють мусульманам, так і, до всього іншого, можуть стати причиною межконфессиальных суперечок між християнами. Тому як в Америці Трамп отримав широку підтримку християн у зв'язку зі своїм рішенням.
Ще один момент. Антимусульманська риторика, включаючи скандальні ретвіти відео британських радикалів і заборона на в'їзд до США, - червона ганчірка, яка привертає увагу до боротьби Ізраїлю з ісламським світом. Це взаємозалежний процес, насправді. Трамп робить гарячої тему Єрусалиму з допомогою заборони, а заборона актуалізує підтримку Білим домом Ізраїля. Однак "жертви" - не лише ті, кому не дозволять в'їхати в Сполучені Штати, але й американські мусульмани, адже випади Трампа акумулюють ксенофобські настрої у мешканців американського маргінесу. Це, у свою чергу, на думку екс-глави Національного центру боротьби з тероризмом Ніка Расмуссена, додасть роботи контртерористичним силам.Так що Трамп безумовно створює більше проблем і державній машині, і суспільству.
Довго йшли
Сам же господар Овального кабінету не один місяць простував до визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю в рамках своєї антиіранської кампанії. На початку каденції Трамп, як і його попередники, відклав підписання прийнятого Конгресом ще в 1995 р. закону про перенесення американського посольства у Вічне місто.
З урахуванням поточних подій стає очевидним наступне. По-перше, ще "зелений" президент не міг так відразу виконати свою передвиборчу обіцянку, поки не влаштується в Білому домі, сформує основні вектори зовнішньої політики, спрацюється з командою і т. д. тобто поки не будуть улагоджені суто технічні питання. По-друге, те, як спритно взимку прилетів до Вашингтона прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін (Бібі) Нетаньяху, натякає на існування, принаймні, якоїсь стратегеми. Поступово завдяки тісним зв'язкам з ізраїльської громадою США, містком куди виступив зять Джаред Кушенр, адміністрація Трампа в зв'язці з Бібі і "Лікудом" напрацювали вже стратегію. Наступний етап - план врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту, який явно не буде відображенням колишнього принципу "двох держав". Можливо, і основні намітки плану також готові, але потребують детального опрацювання, тому презентацію анонсували в середині 2018 р.
Американським законодавцям і зовнішньополітичному відомству доведеться неабияк попітніти. Держсекретар Рекс Тіллерсон не згоден з позицією Трампа по Єрусалиму, але нарікати публічно не може. Він лише сказав, що американське посольство з'явиться в Єрусалимі не раніше 2020 р. Значить, сподівається на відстрочку. Значить, Держдеп прогнувся. Трамп буде лише періодично злегка зачіпати струни, а симфонія - праця Конгресу і Держдепартаменту.
Хоча навіть якби Капітолій і Держдеп відкрито пішли проти ініціативи президента, звернути все назад не представляється можливим. Єрусалим фактично ззовні визнаний столицею двічі. Спочатку Трамп. А в середу, 13 грудня, 16 з 17 лідерів Організації ісламського співробітництва (57 країн-членів) визнали Східний Єрусалим столицею Палестинської автономії. Саміт зібрав турецький президент Реджеп Ердоган, який закликав всіх визнати Єрусалим "столицею окупованої Палестини". Тільки новоявлений султан, який давненько плідно співпрацює з Ізраїлем, цей сабантуйчик влаштував заради роздування політичного его.
Араби на роздоріжжі
Не все однозначно і з іншими представниками ОІВ. Показово, що від Саудівської Аравії і ОАЕ приїхали не міністри закордонних справ, а лідери держав. Арабські монархії критикували Трампа, але не так завзято, як Іран. Фактично це може бути клінч, який поки рішення не матиме. І в підсумку ситуацію знову доведеться заморозити. Коли це станеться, залежить певною мірою від того бути четвертою інтифади чи ні. ХАМАС вже оголосив її, але немає масовості, яка була в 90-х, на початку нульових або в 2015 р. Навіть якщо інтифада почнеться, ізраїльська армія, найімовірніше, буде змушена застосовувати силу. В такому випадку підвищиться терористична активність, обстріл з сектора Газу і т. п.
Реагувати не тільки в ізраїльському уряді, але й в Йорданії, очолюваної вірним союзником США Абдаллою II, оскільки йому активізація проиранских радикалів під боком взагалі не потрібна. "Підтягнуться" арабські монархії. Їх відповіддю, як би вони не хотіли, цілком може стати блокада Ізраїлю, аналогічна катарської. Щоправда, рішення буде не з простих, бо тут є зворотна сторона медалі, яку Трамп пускає сонячних зайчиків в очі аравійських союзників.
Момент президент США вибрав вдало. Шиїтський Іран набирає силу в регіоні. І сунітів-союзників Вашингтона фактично запропонували вибір: або ви боретеся з іранською загрозою, але тоді проковтнете визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю, або ж виступайте проти, таким чином визнаючи гегемонію Ірану.
Так що мета Трампа полягає не тільки в тому, щоб підтримати Ізраїль або влаштувати струс ісламського світу. Його мішень - Іран. І насамперед Іран. При цьому проксі-війну (тобто опосередковану) господар Овального кабінету веде руками ізраїльтян, сподіваючись, очевидно, і на союзників в СА і її "підопічних". Першими під роздачу потраплять вищезгаданий ХАМАС, а також ліванська "Хезболла" - дві організації, що фінансуються Тегераном, і частково Москвою.
Путін підморгнув
До речі, про пташок. Президент РФ Володимир Путін після зустрічі з Ердоганом розкритикував рішення Трампа, говорив про дестабілізації, колишньому курсі і т. п. Тут важливо розуміти, що конфлікт з Ізраїлем Кремль точно не піде, а буде мляво критикувати час від часу. Якщо тут, звичайно, немає гри росіян проти іранців, чиє становище в Сирії і на нафтогазовому ринку дратує Москву. А гра ця може мати місце. На це вказує певна синхронність у діях як Трампа, так і Путіна. Президент США визнає Єрусалим, президент РФ в черговий раз заявляє про виведення військ з Сирії. Росія, звичайно ж, нікуди не виходить, що відзначили в Держдепі. Та й із заяв російських балакучих голів було це зрозуміло: виводяться 25 одиниць авіатехніки, тривалий процес на пару років, дві бази, ППО і купа народу у формі залишаються. Однак в якості політичного кроку заяву Путіна виглядає як демонстрація готовності "прокинути" Тегеран. Головним реципієнтом, звичайно, є Вашингтон, якому в Кремлі натякають на можливість якось налагодити діалог, перерозподілити сфери впливу на Близькому Сході, можливо, зняти частину санкцій або хоча б не вводити нові - проти великого бізнесу в РФ, які заплановані на січень наступного року.
Якщо союзники США погодяться на ізраїльське рішення Білого дому, а Путін зіллє Іран, то справи останнього будуть кепські. Надто вже в різних вагових категоріях буде вестися геополітичний мордобій.
