Вчора після зустрічі з канцлером Німеччини Ангелою Меркель Петро Порошенко дав цікаве інтерв'ю журналу Bild. В ньому було охоплено чимало гострих тем взаємин України і Європи з Росією — від конфлікту в Сирії до дифамаційних і пропагандистських атак на Німеччину. Однак увагу наших ЗМІ закономірно привернула заява, що порівняно з минулим роком загроза відкритої війни з Росією зросла: РФ не виконала жодного пункту з мінських угод, на українській території присутні 8 тис. російських солдатів під командуванням російських офіцерів (очевидно, без урахування Криму), уздовж кордону будуються нові військові бази і постійно проводяться навчання.
Що ж, російська військова присутність в Україні визнав в ході грудневої прес-конференції і сам Володимир Путін. Масштабних військових приготувань Кремль також не приховує. Зокрема, в середині січня міністр оборони РФ говорив про намір провести стратегічні командно-штабні навчання Південного військового округу (штаб — Ростов-на-Дону) з метою оцінки можливостей у захисті національних інтересів на південно-західному стратегічному напрямку". Наприкінці листопада міністр повідомляв, що в ЮВО до того моменту сформовані понад 15 з'єднань і частин, причому формування ще двох сполук знаходилося на завершальній стадії. Між тим 49-а загальновійськова армія, сформована в складі ЮВО ще в грудні 2011 р. спеціально для дій на українському напрямі, протягом минулого року активно дооснащалась сучасними озброєннями і доукомплектовывалась за результатами участі її підрозділів в бойових діях на Донбасі. У Криму, теж входить в ЮВО, посилюється наступальна угруповання. Зокрема, 24 листопада в Джанкой були перекинуті дві батальонно-тактичні групи зі складу 98-ї дивізії ВДВ, дислокованої в Іваново.
Авіація Чорноморського флоту поповнилася ескадрильї перехоплювачів Су-30СМ, в цілому ж, за словами командувача ЧФ адмірала Олександра Вітко, за підсумками минулого року флот отримав понад 200 одиниць озброєння і техніки, близько 40 кораблів і суден, включаючи 10 бойових катерів, два малих ракетних корабля і три нових дизель-електричних субмарини (дві з яких вже прибули до місця дислокації). У планах на цей рік — два нових сторожовика і ще два підводні човни.
Західний військовий округ (штаб — Санкт-Петербург) також посилюється. З початку 2015 р. в ЗВО були створені близько 30 сполук. Причому, за словами Шойгу, в Західному військовому окрузі планується розгорнути ще три нових дивізії. Нарешті, вчора МО РФ оголосило про відтворення в ЗВО "прославленої Першої гвардійської танкової армії". Крім того, протягом поточного року планується сформувати нові танкові дивізії — в Челябінську і під Воронежем, в Богучарах (причому там вже розгорнута танкова бригада).
Цей перелік, на жаль, далеко не повний, але і з сказаного більш ніж очевидно, що Росія милитаризуется ударними темпами. Тут, правда, варто відзначити, що і ЮВО, і ЗВО відповідають не тільки за український напрямок, і їх посилення слід розглядати як частину гри проти НАТО і Заходу в самому широкому сенсі (причому свідчення тому — плани постановки на бойове чергування протягом цього року п'яти полків Ракетних військ стратегічного призначення). І якраз цього Берліну, загалом-то, пояснювати не треба. Москва готується до великої війни, і в цьому контексті небезпека відкритого конфлікту з Україною, по ідеї, дійсно зростає.
У той же час можливості Кремля здійснити задумане викликають природні сумніви експертного співтовариства у зв'язку з катастрофічним вибухом економіки. Російський ВПК систематично зриває виконання держоборонзамовлення фактично з моменту його прийняття і без мобілізації економіки просто не здатний виконати всі "хотілки" військових. Тому з досить високою часткою ймовірності можна припустити, що тут скоріше гра на імітацію. Як писав Сунь-Цзи, "якщо мови противника смиренні, а бойові приготування він посилює, значить, він виступає. Якщо його промови гордовито і він сам поспішає вперед значить, він відступає".
Тому сказане Петром Порошенком варто було б вписати в контекст його візиту в Берлін. І конкретніше, ситуації, що склалася навколо мінських угод.
По-перше, до німцям і французам, схоже, починає приходити усвідомлення того, що варіант "як-небудь заморозити конфлікт" не проходить. В повної (і навіть не дуже повною) мірою виконувати їх не готові ні Україна, ні тим паче Росія. Однак альтернативи Мінську зараз не існує, що залишає наших західних партнерів перед вкрай непростою дилемою — кого визнати крайнім: Москву чи все ж обидві сторони. Ця ситуація дуже нагадує проблему страхових компаній у випадку аварії з участю недешевих авто — називати одного винуватця або записувати "обоюдку". Досі позиція Німеччини зводилася до прив'язці санкцій проти РФ до ходу реалізації угод.
Тобто (і це по-друге), у разі визнання "обоюдки" вони, швидше за все, будуть як мінімум пом'якшені. На це можуть вказувати сигнали, які останнім часом із завидною регулярністю приходять з Європи, хоча зазвичай вони зв'язуються з іншими приводами (ритуальна фраза "Якщо Росія буде виконувати..." і не менш ритуальні відсилання до сирійського конфлікту). Правда, треба віддати належне Ангелі Меркель: в цьому сенсі французький політикум куди менш стриманий в оцінці негативних наслідків санкцій для ЄС, ніж вище керівництво Німеччини. Хоча воно, безумовно, відчуває серйозний тиск великого бізнесу. До речі, гнітючі західних партнерів скромні успіхи у реформуванні та боротьби з корупцією, які демонструють українські влади, збільшують ризик "поділу відповідальності". І невідомо, наскільки ще вистачить заготовки "у нас же війна", яка прозвучала і в цьому інтерв'ю.
Таким чином, логічно припустити, що однією з ключових завдань, які вирішувалися в ході візиту Президента до Берліна, було послаблення "мінської хватки" для України при збереженні санкцій проти РФ. Тим більше гарантій, що вони не будуть скасовані, якщо навіть Київ в односторонньому порядку виконає всі умови, нам ніхто не давав. До речі, тут варто звернути увагу на тезу Порошенко, обійдене увагою наших ЗМІ: "Якщо розглядати економічний аспект, російський ринок вже не той, що був кілька років тому. І Європа набагато менше залежна від нього". На жаль, в інформаційній війні проти РФ наша країна цей момент практично не використовує.
По-третє, важливим моментом є пов'язування безпеки України — включаючи, насамперед, оборонну складову — з безпекою Європи. І тут варто знову повернутися до військових приготувань РФ. Сценарій розширення інтервенції на Донбасі на тлі "оборонного" шантажу щодо НАТО аж ніяк не перейшов у розряд гіпотетичних. Зовнішня політика Кремля в останні роки будується на одному-єдиному методі — метод підвищення ставок, якому Захід мало що може протиставити. Так що не можна виключити, що в якийсь момент Москва вважатиме посилення санкцій прийнятною ціною за вторгнення. Те, що в інтерв'ю з Порошенком Bild процитував путінську репліку "для мене кордону неважливі ...", дуже добре з точки зору "паблісіті", але загроза членам Альянсу, включаючи країни Балтії та Східної Європи, навряд чи перейде в практичну площину.
Однак нерішучість у наданні європейцями відчутних гарантій захисту в Україні російська влада цілком можуть сприйняти як керівництво до дій по дестабілізації і повернення в орбіту Москви віддаляються від неї пострадянських республік по периметру кордонів РФ — тобто як мінімум деяких з країн Східного партнерства. Скорочення фінансової і ресурсної бази Росії навряд чи може бути надійною гарантією від такої політики: путінський режим, як і його попередники, не звик "стояти за ціною". Крім того, як показав український досвід Кремля, ставка на місцевий криміналітет значно здешевлює конфлікт — як мінімум в початковій фазі. Після якої можна починати пропонувати занепокоєному Захід "миротворчі послуги" — зі своїм інтересом. Рецепту проти такого "хаотичного" відродження постімперської метрополії поки немає. І добре б відпрацювати його у взаємодії з Україною.
