Говорити не про що. Чому Путін до смерті набрид весь Валдайського форум
В свій час "Валдайського дискусійний клуб" був задуманий як елемент купірування зовнішніх негативних оцінок процесів перерозподілу власності, що розгорнулися в закосневавшей путінської Росії. За рік до першої конференції на осінніх берегах озера Валдай в Новгородській області Кремль заарештував Михайла Ходорковського, а путінське оточення початок віджимати корпорацію "ЮКОС". У 2004 р. стали згортатися і реформи, які бадьоро почав Путін (а адже плоска шкала оподаткування і "рівновіддаленість" олігархів щиро підкорювали серця правих лібералів тієї епохи - Альфреда Коха, Анатолія Чубайса, Бориса Нємцова). До другого терміну він позбутися і від представника єльцинської "сім'ї" на чолі уряду Михайла Касьянова, а саме переобрання буде організовано без значущих суперників.
Вербувальний інструмент
Але орієнтованої на Захід ще з часів морально-матеріального розкладу радянської зовнішньої розвідки частини "кремлинов" не хотілося повертатися до ізоляції. Більше того, ціни на нафту росли, в Білому домі знаходився тільки що поссорившийся з Європою, але все ще не бажав (як за іронією долі сьогодні Дональд Трамп) поривати з Путіним Джордж Буш-молодший, якому сподобалося заглядати в очі колишньому офіцеру КДБ. Та й часи в Росії все ж були не рівня нинішнім: багатополярність була популярною ідеєю в Європі, і сонму радників Володимира Володимировича, переконали самих себе в тому, що він "просто популярний президент", було зовсім неважко торгувати по світу різними "новими іміджами" РФ, від лівого антиглобалізму до нового консерватизму.
Однак, як це з завидною постійністю відбувається в російській історії ХХІ ст., ідилію зіпсувала Україна: до кінця 2004 року в Києві відбувається Помаранчева революція, і все більш затребуваними стають охоронці, а на Заході знайти таких (на відміну від нинішньої епохи) - нелегко. Щоправда, тематика валдайских зустрічей, переважно продиктована "системними лібералами", зовні здавалася відверненої, і перші роки присвячувалася викликам, з якими стикалася сама Росія.
У практичному ж сенсі форум грав роль інструменту ненав'язливій вербування представників західних еліт, головним чином академічних і політичних, стимулювання симпатії до путінського Кремля з боку діючих і недавніх важкоатлетів, особливо з дипломатичної сфери. Сьогодні, зрозуміло, багато з них не люблять згадувати про те, як Путін обводив їх навколо пальця (правда, щедрі прийоми не може не наштовхнути на думку, що хтось і сам обманюватися радий").
Примітно, що у другій половині 2000-х Путін уже почав обживати Сочі, і "валдайцев" привозили до нього саме туди (як, до речі, і в цьому році). Важко заперечувати, що зазвичай захід добре продумано - так, ті ж Сочі показували іноземному бомонду з прицілом на Олімпіаду, Казань - в якості успішного регіонального прикладу та напрямки для інвестицій, а прискорення зростання цін на нафту супроводжувалося обговоренням перспектив глобальної енергетики. Ще свіжу агресію проти Грузії в 2008 р. (не пройшло і двох місяців) організатори назвали "світовою геополітичною революцією" - передбачалося, що на тлі глобальної кризи саме Росія вкаже світу шлях у світле майбутнє (але надто красномовно убивча виявився економічний удар по ній самій). У тому ж році учасників форуму взяв Рамзан Кадиров і німецький біограф Путіна Олександр Рар описав своє захоплення квітучим Грізним.
Бильдерберг по-русски
Правда, відносини РФ і Заходу в тематики конференцій з цього року ставали все більш тривожними. У 2009 р., наприклад, - "Назад в майбутнє", з чого можна укласти, що прихід до влади в США Барака Обами спочатку ніяк не асоціювався в Москві з "перезавантаженням". Правда, в 2008-2012 рр. Володимир Путін тимчасово переїхав в офіс прем'єра, а Дмитро Медведєв присипляв увагу західних гостей колискової модернізації та глибокодумними гаслами на кшталт "свобода краще, ніж несвобода". Про те, що за ними нічого не стоїть, з'ясувалося лише в ході придушення протестів на московській Болотній площі.
Ніби передчуваючи недобре, в 2011 р. мрійники про російському "Бильдерберге" зібрали своїх наївних слухачів в Калузі, подалі від неспокійних столиць. Самим смішним, на тлі нинішніх прогнозів державних відомств РФ (і крайнім проявом лизоблюдства звиклих до рясного російському частування іноземних "світил"), став прогноз Валдая 2012 р. - мовляв, через 18 років РФ наздожене з розвитку Швейцарії. Втім, саме на "Валдаї" в рік і місяць початку української Революції гідності Володимир Путін вперше почав демонструвати явні девіації в риториці і політичну поведінку. Так, він оголосив Захід погрязающим в сатанинської релігії, але грошей на ювілейний захід не пошкодували, і тому розповіді про неминучу кончину Європи в геєні вогненної був змушений вислуховувати навіть Романо Проді.
Втім, вільному воля - можна було б і не їхати, але до початку російського вторгнення в Україну багато представників Заходу, закривши очі на вже чинний акт Магнітського і зростаюча кількість політв'язнів у самій РФ, міркували так: чому ні? Тим більше що заради олімпійського тріумфу Сочі (згодом опинився сильно підмоченим в прямому сенсі слова) Путін навіть випустив із в'язниці Михайла Ходорковського. Тоді на Валдаї багато говорили про черговий відлиги - хоча за адресою України з Москви лунали погрози одна жахливіше іншого.
Осаджена фортеця
У 2014 р. "звичайний" режим підготовки валдайских сесій "зі схлипом" перервався, форум перетворився на типове "активне захід". Навіть "ікон" російського сервильного лібералізму зразок Олексія Кудріна, Германа Грефа і Ігоря Шувалова довелося змиритися з позиціонуванням Росії як "обложеної фортеці". Тепер Валдай повинен був демонструвати ображену невинність путінського режиму, його уязвление в найкращих почуттях: так багато "зробивши", причому в прямому матеріальному сенсі, для представників західних еліт, Росія дочекалася лише чорної невдячності у вигляді санкцій, які встали на бік України Європи з Америкою.
Цілком ймовірно, що саме у зв'язку з цим як раз три роки тому Путін збайдужів до Валдаю. Тому після ліквідації РИА "Новости" форум був остаточно відданий на відкуп структурам, асоційованим з відтворенням "шостої колони" - МДІМВ, РАНХиГС, Російської ради з міжнародних справ, Раді із зовнішньої і оборонної політики, а також Вищій школі економіки. Але це зовсім не означало нового загравання з ліберальними ідеями - Валдай почав перетворюватися в інструмент жорсткої зовнішньої пропаганди і поширення політичного впливу.
Принаймні, така повістка робиться, а освоєння бюджету йде шаленими темпами. Заходи його тепер розносяться на цілий рік, причому проходять в таких віддалених від РФ місцях, як Шанхай, Джакарта і Сінгапур. Образившись на Захід, в 2015 р. Кремль присвячує порядку денного форуму Азії, а за дискусійним столом зустрічаються такі взаємно екзотичні особистості, як екс-президент Чехії, євроскептик Вацлав Клаус і спікер іранського парламенту Алі Ларіджані. Програму "Валдай" пов'язують з Петербурзьким міжнародним економічним форумом, неабияк потьмянілим після девальвації рубля і падіння нафтових цін.
У минулому році тематично "Валдай" був присвячений війні - глобального конфлікту, у якому РФ єдина являє собою "сяючий град на пагорбі". Це могло б виглядати кумедно, якщо б не еволюція самого Володимира Путіна, саме в ході валдайских заходів нерідко пробалтывающегося про свої справжні почуття. Ймовірно, це відбувається із-за розслабленості, адже навряд чи хтось із відчувають вдячність організаторам, учасникам посміє заперечити "господаря" чи не посміхнутися його жарту.
Страхи диктатора
Цього разу, відповідаючи на питання про своє очікуваному балотування на черговий президентський термін, правитель Росії розповів гостям досить дивний анекдот про втратив всі олігарха, якому дружина обіцяє лише "любити і чекати". Така притча проливає світло на страхи старіючого диктатора напередодні нового погіршення відносин із Заходом. У тому, що таке погіршення неминуче, вже можна не сумніватися - так, Путін відверто заявив, що кордон Росії з Україною на ділянці ОРДЛО передавати не збирається. Боїться, мовляв, "різанини" - повторення сценарію Сребрениці (хоча, мабуть, він мав на увазі хорватську операцію "Олуя"), а це знову якась обмовка за Фрейдом, адже на Донбасі саме росіяни виступили в ролі боснійських сербів. Символічно, що щось подібне зірвалося з язика Путіна в дні, коли підходить до завершення процес над головним винуватцем трагедії в Сребрениці Ратко Младичем...
Ніяк не скрасив похмурої атмосфери сочинського Валдая 2017 р. ні старий австрійський екс-прем'єр Вольфганг Шюссель, ні афганський екс-президент Карзай, ні взагалі незрозуміло що забув в Росії єгипетський екс-міністр закордонних справ Набіль Фахмі. Просто якщо присутність Шюсселя ще можна пояснити укритими у Австрії капіталами російської кримінальної олігархії, то і Карзай, і Фахмі - очевидні американські клієнти (не приїхали ж вони запрошувати російські війська в Афганістан і Єгипет).
А ось що проходить поруч в Сочі міжнародний фестиваль молоді та студентів, що почався в Москві парадом, гідним кисті Ієроніма Босха, мабуть що надав конференції навіть якийсь "сатанинський" відтінок. Адже, втомившись від перемалывающих одне і теж "експертів", які вже четвертий рік показують по російському телебаченню в режимі "нон-стоп", і сором'язливо усміхнених іноземців, Путін в характерному плащі співробітника КДБ з 70-х років "заглянув на вогник" до молоді.
Ймовірно, ідея растлить хоча б якийсь сегмент молодіжних виборців все ще хвилює нового організатора кремлівських електоральних "перемог" Сергія Кирієнко. Та ось тільки колишній керівник "Росатому" з плануванням цього фестивалю дещо переборщив (як вважають при московському дворі, стилістика Кирієнко викликає роздратування і сарказм у всіх трьох його формальних і неформальних попередників - Павловського, Суркова та Володіна). Відсунувши від керма навіть найлояльніших лівих (деякі з них знаходяться в українському розшуку за співучасть у злочинах на Донбасі), Кірієнко запросив на фестиваль чимало представників ультраконсервативних партій світу, ніж перетворив старовинну тусовку борців з колоніалізмом у досить дивне видовище.
Жирну валдайскую крапку поставив сам Путін, сказавши, що студенти розбираються в глобальних політичних питаннях не гірше, ніж зібрані ним на престижний форум експерти. Цей сумнівний комплімент в черговий раз показав, що вождь полуизолированной країни весь час думає про щось своє. Навіть симпатик Путіну як частково власним дітищу опальний російський політтехнолог Гліб Павловський назвав промову Путіна на Валдаї - чи не вперше - блідою і втомленою.
Швидше за все, думки диктатора займає доповідь Конгресу щодо російських активів за кордоном, який Білий дім повинен представити в лютому. І ніякі реверанси перед західними "валдайцами" запобігти цього вже не можуть. А на президентських виборах навесні голосувати не буде іранська і не кубинська молодь, а російська. Чийого довіри Путіну, незважаючи на маневр з Ксенією Собчак, швидше за все, вже ніколи не завоювати.
Тому навіть важко уявити, чому буде присвячений Валдай наступного року і чи вдасться запросити туди хоча б одного відносно пристойного політика.
