Державна отрута. Як вірус і криза випробовують нашу громадянську міцність

Киваючи на чергову небезпеку, державні бюрократи завжди намагаються урізати права громадян "для їх же користі". А ось реакція громадян вже допускає варіанти

Протести в Сербії

Варіантів же, за великим рахунком, буває тільки два. Або громадяни мовчки, або навіть буркочучи собі під ніс, але не пручаючись активно, погоджуються, що державі видніше, в чому їх користь, і не заперечують проти заподіяння їм добра, так що бунту не відбувається зовсім. Або, навпаки, дають владі зрозуміти, інколи і дуже грубо, що свою користь вони бачать краще їх. У першому випадку можна говорити про те, що держава і суспільство утворюють ідеальну безконфліктну пару, перебуваючи один з одним в соціальній рівновазі. У другому наявний конфлікт, за результатами якого, тим або іншим способом, ціною взаємних поступок досягається компроміс. Загальним місцем в усіх випадках є велике бажання бюрократів і політиків посилити свою владу.

Нинішнього року зіткнення громадян і держави відбуваються значно частіше, ніж раніше. Не обов'язково в прямого зв'язку з пандемією ковиду і з викликаними нею обмеженнями, але в будь-якому разі частіше.

Як світова системна криза впливає на держави

Очевидно, що зростання числа таких конфліктів пов'язане з наростанням системної кризи, що охопила весь світ. Стара система державного управління вже не здатна виконувати три головних завдання. По-перше, постійно знаходити компроміси між інтересами різних груп населення, які становлять в сумі його більшість. По-друге, придушувати невдоволення меншин, які випали або були свідомо виведені за межі компромісного суспільного договору. Нарешті, по-третє, формувати компромісну більшість і меншості, які виключаються з нього, таким чином, щоб дотримання інтересів державної бюрократії, що утворює окрему, по відношенню до іншої частини суспільства, касту, було обов'язковою і найважливішою умовою досягнення міцного компромісу. Чим успішніше держава вирішує ці завдання, тим вона стабільніша і навпаки.

Поява нових глобальних факторів, що впливають на ситуацію, або посилення до критичного рівня вже відомих викликає глобальну криза держав, оскільки в усіх випадках умови компромісів, а також склад соціальних груп, які беруть і не беруть участь у них, доводиться екстрено переглядати.

Подивимося тепер на конкретних прикладах, що відбувається в різних країнах сьогодні у зв'язку з появою таких нових факторів. До їх числа входять помітна всім і виникла нещодавно епідемія COVID-19, яка зіграла роль детонатора давно назріваючої системної кризи, і зовсім не нові, але такі, що посилилися до набуття ними нової якості, майнова нерівність, а також зміна структур світового капіталу і світового ринку праці.

Сербія

У вівторок, 7 липня, президент Сербії Александар Вучич оголосив про введення в Белграді довгої комендантської години, з 18:00 п'ятниці, 10 липня, до 05:00 понеділка, 13 липня. Причиною була названа друга хвиля коронавірусу. При цьому Вучич посилався на те, що ситуація критична, що всі лікарні в Белграді переповнені, і не виключав, що жорсткі обмеження можуть бути поширені і на всю Сербію.

За даними Університету Джонса Хопкінса, в семимільйонній Сербії COVID-19 був виявлений у трохи більше ніж 17 тис. осіб, з яких захворіло трохи менше 3,5 тис. Кількість померлих з початку епідемії становила менш ніж 350 чоловік, а найбільше число смертей за день – 13, припало на 6 червня, що і дало Вучичу формальний привід для введення жорсткого карантину. Зіставивши ці цифри, наприклад, зі статистикою ДТП, можна оцінити доцільність запропонованих Вучичем радикальних заходів.

Ідея про введення жорсткого карантину і комендантську годину на вихідні викликала вибух незадоволення, за яким пішли протести з вимогами про відставку Вучича, які швидко перейшли у силове протистояння з поліцією. При цьому, протестувальники не заперечували небезпеки пандемії, і навіть критика ними надмірності карантинних заходів не вийшла на перший план. Вучича звинуватили насамперед у створенні умов для появи другої хвилі коронавірусу, оскільки він різко послабив карантинні обмеження, щоб провести 21 червня парламентські вибори.

Що стосується запропонованих ним супержорстких карантинних заходів, то Вучич, на думку протестувальників, намагався затушувати їх надмірністю свою провину за те, що відбувається.

Це, своєю чергою, актуалізувало і невдоволення минулими виборами, яек дещо притихло до того часу, але продовжувало підспудно тліти.

Перенесені через пандемію з 26 квітня на 21 червня вибори були проведені в умовах, найбільш сприятливих для Сербської прогресивної партії (SNS) Вучича, який майстерно маневрує між Москвою і Брюсселем. У підсумку SNS набрала 61,59% голосів, отримавши в парламенті монобільшість, хоча про її підтримку більшістю сербів не було й мови. Вибори пройшли за рекордно низької явки 50,32%, яку опозиція в особі блоку партій "Альянс за Сербію", яка бойкотувала вибори, поставила собі в заслугу.

Зрозуміло, що ні про який консенсус більшості за результатами таких виборів не йшлося. Це визнав і сам Вучич, який заявив, що протести викликала не стільки перспектива посилення карантину, скільки питання Косово, який загострився, а точніше, був загострений у ході дискусій, що розгорнулися в рамках минулої передвиборної кампанії. Втім, якщо поглянути на проблему ще ширше, то і косовське питання виявилося лише інструментом політичної боротьби в розділеному сербському суспільстві, приблизно третина якого за фактом підтримала Вутича, а половина взагалі не побажала брати участь в таких виборах.

У результаті в Сербії вже кілька днів відбуваються жорстокі сутички протестувальників і поліції, кінця яким поки що не видно. При цьому починаючи з середи-четверга зіткнення з поліцією відбуваютьсяне лише в Белграді, але й у Новому Саді, Крагуеваце і Ніші.

Міністр оборони Александар Вулін в ефірі каналу Pink уже заявив, що це не протест проти посилення карантину, а "спроба державного перевороту і провокування громадянської війни", що в якійсь мірі вірно. Ось тільки такі ж звинувачення можна пред'явити і переможцям на червневих виборах.

Вучич, своєю чергою, намагається консолідувати свою групу підтримки, висміюючи протестувальників, причому він висміює їх, виходячи з того, що протести викликані саме карантином – мовляв, серед їх учасників повно адептів теорії плоскої землі і тих, хто вважає, що коронавірус виник через вежі 5G. Але у той же час президент і глава МВС вже натякнули, що до подій причетні якісь іноземні спецслужби, при цьому нікого не звинувативши конкретно і взявши багатозначну паузу.

Пауза явно розрахована на те, щоб оцінити реакцію на вкидання і прикинути кандидатуру зовнішнього ворога, найбільш підходящу для консолідації підтримки влади. Враховуючи ж давнє союзництво Белграда з Москвою, в місцевій пресі вже випробовують звинувачення на адресу Києва і Вашингтона – правда, поки тільки на рівні жовтих ЗМІ.

Що ж стосується карантинних заходів, то про комендантську годину для Белграда вже немає й мови. Вводяться лише заборони на проведення публічних зборів числом більше 10 осіб як у приміщенні, так і на вулиці, і на кількість людей, які знаходяться в приміщенні, з розрахунку не менше 4 кв. м на людину, а також заборона на роботи в закритих приміщеннях з 21:00 до 06:00.

Про доцільність цих заходів можна було б навіть посперечатися, якщо б заборона збиратися групами понад 10 осіб, співвіднесена з сьогоднішньою ситуацією в Белграді, не виглядала настільки комічно.

Греція

Тут тема коронавірусу не була використана владою так само явно, як і в Сербії, хоча і маячила на другому плані. Саме під шумок самоізоляції правляча партія "Нова демократія" (ΝΔ), яка також має монобільшість у грецькому парламенті (158 депутатів з 300), 9 липня прийняла закон, що зобов'язує організаторів масових акцій подавати на них заявки завчасно і дозволяє владі накладати на ці акції заборону, якщо вона вважатиме їх загрозою громадської безпеки. Що може бути такою загрозою? Наприклад, створення перешкод для дорожнього руху.

Крім того, організатори в ході акції тепер зобов'язані безперервно підтримувати зв'язок з поліцією, а також забезпечувати мирний характер протесту, несучи відповідальність за шкоду, заподіяну чиїйсь власності, учасникам акції або поліцейським. "Свобода протесту настільки ж важлива, як і свобода іншої людини дістатися до лікарні, її роботи, її дому", — заявив прем'єр-міністр Греції Кіріакос Мітсатакіс у своєму зверненні до парламенту на підтримку законопроєкту. В результаті, закон був прийнятий голосами 187 депутатів.

Однак новий закон, при всіх його зовнішніх добрих намірах, за фактом означає повну заборону будь-яких протестів, незручних уряду. Грецька влада явно готує для себе горезвісну "теплу ванну", страхуючись від будь-яких виразів невдоволення. На думку опозиції, причиною появи закону стала підготовка влади до наслідків кризи, викликаної карантинними заходами, і до неминучих протестів у зв'язку з погіршенням економічної ситуації.

Для такого висновку є всі підстави. ВВП Греції на 20% залежить від туризму, який у найближчому майбутньому не відновиться повністю навіть при найсприятливішому сценарії. Причому якщо на початку травня, за прогнозом Єврокомісії, Греція повинна була закінчити рік з падінням ВВП на 9,7%, ставши найбільш постраждалою від кризи країною ЄС, то вже через місяць міністр фінансів Крістос Стайкурас погіршив прогноз до 10-13%.

Крім того, новий закон виявився до непристойності схожий на указ 1971 р., часів диктатури "чорних полковників", який також обмежував проведення протестів. Судячи з усього, автори законопроекту надихалися текстом цього указу, запозичивши з нього цілі абзаци. Це викликало обурення профспілок і Коаліції радикальних лівих сил СІРІЗА, лідер якої, експрем'єр Алексіс Ціпрас, уже назвав закон "фашистським", а день його прийняття — "чорним днем для Греції".

Як результат, близько 10 тис. протестувальників зібралися в Афінах біля будівлі парламенту. Протест швидко перейшов у зіткнення з поліцією. Акції протесту відбулися також в інших містах і не стихають дотепер.

Судячи з усього, протистояння в Греції затягнеться надовго. Підтримка у ΝΔ менш міцна, ніж навіть у сербській SNS. Парламентська більшість у 53% була отримана нею на виборах річної давності за рахунок голосів партій, що не пройшли 3%-ний бар'єр. Сама ж ΝΔ набрала лише 39,85% голосів при явці 58%.

Підсумки: держава – це отрута

Зіставляючи з ситуаціями в Сербії та Греції результати виборів в інших країнах, неважко помітити, що приблизна рівність підтримки конкуруючих на виборах політичних сил, через що перемога будь-якої з них виглядає спірною і непереконливою, а також поділ суспільства практично з будь-якого питання на три приблизно рівні за розміром групи – "за", "проти" і ті, що не мають певної думки — що означає на практиці легку зміну їх настроїв, стали за останнє десятиліття провідними трендами всіх світових демократій. Альтернативи положення, коли будь-яка влада може спиратися виключно на меншість, яка посіла в результаті формального застосування застарілих і вже таких, що не відповідають сучасним вимогам демократичних процедур порожнє місце більшості, поки що не знайдено.

Неминучий компроміс влади з меншістю при відсутності більшості як такої призводить до настільки ж неминучих протестних криз. Ситуація в цілому породжена кризою демократичних інститутів в рамках глобальної системної кризи. Ці кризи буквально вкладені одна в одну, як матрьошки.

Зате за рамками демократії альтернативи такої нестійкості виявляються досить легко.

Коли число груп, нездатних до компромісу на базі усвідомлюваних загальних цілей і цінностей, досягає в суспільстві критичного рівня, демократія розкладається в охлократію, де об'єднання в нові електоральні групи відбувається на рівні емоцій і рефлексів, тому більшість населення взагалі не усвідомлює, за що насправді голосує. Як наслідок, вибори в такому суспільстві перетворюються на клоунаду, в якій можуть перемогти тільки клоуни-популісти. Україна, як і наша сусідка Молдова, знаходиться саме на такій стадії соціальної еволюції, яка часто передує настанню вже відкритої диктатури, де вчорашні клоуни, затвердившись у владі, змиють грим і набудуть серйозного вигляду, а громадянське суспільство буде остаточно залякане, атомізоване й знищене.

Диктатура ж, позбувшись громадян взагалі і в принципі як соціального явища, формує свою підтримку на основі приватних компромісів з позиції сили з кожним окремим своїм підданим. Відомі та яскраві, хоча, звичайно, не єдині такі приклади дають КНДР і Росія, а конкретним випадком приватного компромісу, досягнутого з владою в обмін на лояльність, стала трагікомічна історія п'янички Михайла Єфремова. Втім, назва таким історіям навіть не легіон, а легіард.

Але охлократія нестійка, вона завжди лише етап на шляху падіння в диктатуру. Диктатура ж, всупереч поширеному міфу, рідко коли приводить до вибуху. Значно частіше стала диктатура заводить суспільство в глухий кут, коли завмирає всякий розвиток, а мешканці цього замороженого світу жахливо і непоправно деградують, аж до прямої втрати людської подоби. Саме це ми і спостерігаємо наочно в усіх згаданих вище прикладах.

Що ж стосується демократій, то системна криза, вивела їх сьогодні на роздоріжжя можливостей: або деградація через популізм до диктатури, або архаїзація демократичних інститутів, з їх збереженням ціною відкату приблизно на 100 років назад, або прорив у невідоме й небезпечне майбутнє. При цьому більшості, готової до компромісу і до вибору на основі цього компромісу одного з перерахованих шляхів, немає і тут. Число прихильників кожного з варіантів приблизно однакове. Комусь більше подобається, як у Сербії та Греції (а також як у ЄС загалом і в США, які теж накрила хвиля протестів). Когось спокусили обіцянки зі сцен загальноукраїнського "95 Кварталу" та аналогічного йому за змістом і будовою молдавського парламенту. Нарешті, хтось сумує і за твердою російською путінською рукою, обережно придивляючись також до принад життя при Ині. Розбіжності ж між цими трьома виборами за великим рахунком і в принципі зводяться до того, які дози державної влади все-таки безпечні, а інколи і корисні для суспільства, а які вже смертельні.