Кірібаті їм не допоможе. Голосування в Інтерполі проти росіян і острівні держави
21 листопада на 87-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу (ICPO), що проходила в Дубаї, вибирали нового президента після дещо несподіваного затримання у Китаї за підозрою в корупції Мен Хунвэя.
Головним претендентом на його місце вважали віце-президента Інтерполу — російського генерала поліції Олександра Прокопчука... до Речі, а чи не пов'язані його стрімкий злет і розслідування в Китаї проти тепер вже колишнього голови організації Мен Хунвэя? І якщо так, то яка була ціна цього зв'язку — в сенсі, не допомогли Пекіну побачити корупційні діяння його ставленика? Дуже цікаве питання, але, з іншого боку, Прокопчук раптово не долетів до крісла президента, а тому можна вже і не приділяти особливу увагу можливого співробітництва Пекіна і Москви. Посада, до речі, дуже важлива — друга після посту генсека Міжнародної кримінальної поліції.
Проте новим президентом обрано, здавалося б, аутсайдер "передвиборчих перегонів" — старший віце-президент, громадянин Південної Кореї Кім Чон Ян. Причому в третьому, останньому турі голосування його підтримка навіть зросла з 60,5 до 62,3%. Прокопчук ж, навпаки, втратив голоси: з 39,6 до 37,7%. Так що найближчі два роки Кремль буде з тугою дивитися на крісло, зайняте Кімом, але, на жаль, не тим. Цей хлопець у лояльності до РФ не помічений.
Раптовість провалу Прокопчука в першу чергу пояснюється жвавим та запеклим опором таким призначенням з боку США і країн Європи — головних донорів Інтерполу. Мало того, деякі члени ЄС погрожують виходом з організації — це Великобританія та Литва.
Позиція країн Заходу зрозуміла, адже обрання президентом Інтерполу росіянина стало б відчутним їх політичною поразкою. Це раз. Два — Москва, та так інтенсивно використовує інструменти ICPC для полювання на "ворогів", отримала б ще більше можливостей для переслідування не тільки своїх "неугодних", але й громадян іноземних держав. Наприклад, того ж британського фінансиста і одного з ініціаторів акту Магнітського Вільяма Браудера, до якого особисто Володимир Путін відчуває особливу "любов". Тим більше що перед голосуванням в ОАЕ російська генпрокуратура видала на-гора звинувачення в його адресу, заявивши, що це, мовляв, Браудер вбив Магнітського. Крім помсти тут проглядає і прагматичний мотив: дискредитація — як мінімум медійна — документа, що лежить в основі ряду санкцій проти РФ.
Зрозуміло, що перетворення Інтерполу в такий театр абсурду Сполучені Штати і Європа просто не могли допустити, доклавши максимум дипломатичних зусиль для того, щоб виграв все ж південнокореєць.
Росія, до речі, теж явно осторонь не стояла, очевидно, задіявши можливі важелі впливу, серед яких механізм придбання голосів країн, які заробляють на цьому. Особливо це стосується невеликих острівних держав на просторах Світового океану. І примітно, що ГА Інтерполу відмовилася задовольнити вже четверту заявку Косово на вступ в організацію. Хоча тут відіграє значну роль і політичний компонент його визнання на тлі анексії Криму і грузинських територій. Ніж у Москві і користуються для підтримки Сербії. До речі, перед голосуванням в Дубаї визнавати незалежність Косова передумали як раз три держави з категорії невеликих і, м'яко кажучи, не рвуть успішністю міжнародні економічні рейтинги — Комори (Індійський океан), Гренада та Співдружність Домініки (Карибський басейн).
Битва за визнання-невизнання тих чи інших територій як інструмент міжнародної політики і шантажу триває. І в цьому процесі відіграють важливу роль країни, які торгують суверенітетом і правом голосу.
Досить цікаво, що напередодні голосування — і дуже до речі для Кремля — членами Інтерполу стали острівні держави Кирибаті і Вануату. Як раз промишляють таким бізнесом. У цей список потрапляють Тувалу і Науру. Так, Вануату і Тувалу в 2011 р. "за малу мзду" від РФ, що навіть не приховувалося, визнали "незалежність" Абхазії і Південної Осетії. Правда, через два роки вони змінили своє рішення. Мабуть, винагороду так і не дійшла до одержувача або США і Грузія виявилися більш переконливими у доводах. Або всі разом.
Ще раніше, у 2009 р. — відразу після візиту посла РФ в Австралії і Науру Олександра Блохіна уряд цього крихітного держави, розташованого в західній частині Тихого океану, також визнала незалежність грузинських територій. Правда, потім скаржилося на "тиск" Тбілісі і Вашингтона. Ймовірно, щоб Москва виконала свою частину угоди — видала гонорар в повному обсязі. Справа в тому, що у відповідь на рішення Науру Росія обіцяла $50 млн "гуманітарної допомоги". Оперативно був переведений транш у розмірі лише $10 млн. Що стосується решти суми, то достеменно невідомо, чи дійшли ці гроші до остров'ян.
А адже такий спосіб заробітку критично важливий і для Науру, і для інших подібних держав. Вони не можуть похвалитися природними багатствами та іншими галузями, обіцяють серйозні доходи. За винятком хіба що Науру — острова, який збив на стан фосфатних добрив. Розносити свій острів місцеві влади почали після здобуття незалежності в 1968 р. Гроші потекли рікою — за три десятки років було зароблено $3,6 млрд. А так як там діє місцева форма комунізму, гроші були поділені між усіма жителями. В результаті на кожну сім'ю довелося близько $4 млн. Тоді остров'яни заробляли в чотири рази більше, ніж американці. І вели дозвільний спосіб життя —купували по п'ять машин на сім'ю, новітню техніку, витрачалися на предмети розкоші, не замислюючись про майбутнє, поки острів перетворювався на пустелю. Коли казка закінчилася, закінчилися і гроші, тому як одиниці здогадалися зайнятися іноземними інвестиціями. Науру стала банкрутом, а мешканці, які здебільшого безробітні, просто проїдають залишки нажитих багатств.
Але тут прийшла Росія. А саме в 90-х, коли Науру увійшла в новий період розквіту — як офшорної зони. На острів заради відмивання коштів зайшли 400 банків, з яких чверть — російські. За кілька років через Науру пройшли і розчинилися в повітрі, за деякими даними, $5 трлн, зароблених на наркотики, корупція, здирництво і т. д. Екс-заступник директора Центробанку РФ в 1998 р. говорив, що на банківські рахунки в Науру з Росії витекли близько $70 млрд. І знову казка закінчилася, коли розкрився факт відмивання коштів з США. Офшор закрили в 2003 р. Тепер Науру залишається голосувати за гроші і визнавати невизнані території. І не тільки на замовлення РФ.
Науру запрацювало на Китаї, наприклад. На тлі краху офшору влади острови в обмін на $130 млн від Пекіна відмовилися визнавати Тайвань. Але вже через три роки передумали і тепер отримують від Тайваню допомогу, в тому числі в аграрному секторі, туризм і т. п.
Новоспечений член Інтерполу — Кірібаті, держава розташоване по сусідству з Науру і Тувалу, також провернуло аналогічну схему з Китаєм. У 2003 р. Південна Tarawa (столиця Кірибаті) визнала незалежність Тайваню, що спричинило за собою різке скорочення присутності КНР на островах. Так, китайці звернули будівництво головного стадіону, закрили станцію стеження за супутниками і позбавили Південну Тараву щорічної допомоги в розмірі 2 млн австралійських доларів. Тайвань ж віддячив Кірібаті вчетверо більшою сумою.
Однак у веденні такого роду бізнесу з Росією Південна Tarawa офіційно помічена не була. Але до цих пір ходять наполегливі чутки, що Москва заплатила Кірібаті за визнання Абхазії і Південної Осетії, втім, без чітких підтверджень. При цьому, судячи з результатів голосування в ООН з кримським резолюцій, помітно, що Кірібаті, а з 2016 р. Вануату і Тувалу все більше відіграють на Захід. Так, в 2014 р. резолюцію підтримала Кірібаті, Вануату і Тувалу — не голосували, Науру — утрималася. 2016 р.: Науру утримується, а Тувалу і Вануату, як і Кірібаті, вже підтримали резолюцію. Аналогічно і в 2017 р.
З іншого боку, що могло перешкодити цьому квартету піддатися шарму росіян щодо Прокопчука? Хто і як проголосував на виборах нового президента Інтерполу, поки невідомо — ця інформація не публікувалася. І не факт, що буде. Але не стане сюрпризом, якщо виявиться, що острівні карлики знову запрацювали на геополітичні амбіції Росії.
