Голландський марафон. Історія антиукраїнського референдуму триває

Тема нещасливого консультативного референдуму, на якому ледь помітна частина голландських виборців проголосувала проти (раніше сталася) ратифікації країною договору про асоціацію між Україною та ЄС, отримала в січні несподіване продовження. Маргінальна організація "Форум за демократію" подає в суд на уряд Нідерландів. Суть позову — бездіяльність влади щодо впровадження рішення референдуму в життя. Цікаво, що "Форум" цей являє собою щось на кшталт "громадського" (а значить, нібито діє не з політичного інтересу) відростка місцевої антиєвропейської Партії свободи.

При цьому фронтмен руху, ультраправий публіцист і політолог Тьєррі Боде, що називає себе найбільш значущим інтелектуалом свого покоління в Нідерландах, вже перестав приховувати свою політичну заангажованість — відзначають, що тепер він працює в парламенті. Сам Боде повністю задовольняє всім критеріям "корисного ідіота" Кремля. Він сформувався в епоху після холодної війни, хворобливо амбітний, але недостатньо реалізувався, проголошує маргінальні ідеї і сприймає тролінг як захоплюючу гру (а не роботу на підрив власної держави, наприклад).

Тому тут справа, можливо, навіть не у фінансуванні з боку Москви. Адже, приміром, рух Трампа під зав'язку набито подібними персонажами з числа ізоляціоністів-палеоконсерваторов, багато десятиліть прозябавших на маргінесі, а також їх більш молодих выучеников. Разом з тим після Брекзита і тріумфу Дональда Трампа до таких особистостей слід ставитися серйозно. Вони вловили в душі західного обивателя страх перед автоматизацією і міграційним перемішуванням народів і навчаються цим страхом керувати з метою легального захоплення влади.

Не можна відмовити Тьєррі Боде в правоті (і політичної чесності), коли він говорить про те, що, згідно законодавству, в уряду Марка Рютте і його парламентської коаліції було два варіанти реакції на референдум.

Перший — прийняти його результат і закріпити його в законодавстві.

Другий — відкинути результат консультативного референдуму цілком і повністю, крапка.

Але замість цього голландський прем'єр проявив або дипломатичний талант, або політичний легкодухість. "Відкатавши" попередні рішення Нідерландів з цього питання на початковому етапі, Рютте вже вісім місяців проводить найрізноманітніші переговори у Гаазі і Брюсселі, зустрічається з парламентськими політиками, вимагає безглуздих (тому що діяти вони не можуть і не будуть) поправок до договору. Загалом, всіляко ухиляється від прийняття рішення.

Якщо дивитися на маневри Рютте з Києва, то може здатися, що він намагається врятувати угоду, але в такій інтерпретації захована українська віктимність по відношенню до західних партнерів, зокрема, до Нідерландів. Не можна, звичайно, абсолютно відкидати наявність у голландського ліберала подібних сентиментів, але вони в кращому разі відповідають тільки за одну третину його мотивів.

Друга третина — це система зв'язків з Брюсселем, в рамках якої Рютте потрапив у певну пастку: повний або частковий відмова Гааги від ратифікації, по суті, сигналізує про остаточну недієздатності ЄС. Остаточної тому, що крах американсько-європейського та канадсько-європейського угод вже продемонструвала ненадійність Брюсселя (нехай частково і не з його вини) в якості сторони переговорів з будь-якого питання. Тьєррі Боде рацію, коли стверджує: "Тут немає місця для виправлень або якихось компромісів". Більш того, в разі поразки своєї Народної партії за свободу і демократію Марк Рютте, мабуть, націлився змінити першого віце-президента Єврокомісії, голландця Франса Тиммерманса в його кріслі. Тому голосно бити горщики в Брюсселі Рютте не можна.

У зв'язку з вищесказаним прочиняється завіса над останньою третиною мотивації Марка Рютте — це майбутні 15 березня нинішнього року парламентські вибори в королівстві. Однак і тут виникає певне протиріччя: невже своїми слизькими українськими маневрами Рютте сподівається отримати голоси тих, хто проголосував на консультативному референдумі проти ратифікації? Що ж, давайте подивимося на політичний розклад за 2,5 місяці до голосування.

На даний момент фракція праволіберальної Народної партії за свободу і демократію є найбільшою в парламенті країни (40), але в 2012 р. вона вирвалася вперед лівого центру (лейбористів) всього на п'ять місць. Причому Рютте довелося формувати коаліцію саме з "трудовиками" — класичну "велику" центристську коаліцію, як у Німеччині. А ось ультраправих — християнських демократів (13) і Партію свободи Гєєрта Вільдерса з його 12 багнетами (до речі, зовні нагадує європеїзований варіант Трампа) — з влади ця коаліція прогнала стусанами.

Але це більшість вельми нестійкий. Центристи контролюють рівно половину місць, інші партії, органічно не здатні об'єднатися, виступають прихильниками і супротивниками по ситуації. Чимось схоже на український парламент, в якому двопартійна урядова коаліція теж спирається на половину мандатів. Такий статус-кво може вказувати на те, що середній "нейтральний" виборець і раніше сприймав Рютте як не надто принципового політика, схильного до широким компромісів. Тому лідеру "народників" і не посміхається робити різкі рухи, щоб цього виборця втратити (а краще придбати виборця опозиції, євроскептиків і християн, по можливості витончено його обдуривши).

Рейтинги, у свою чергу, стверджують наступне: згідно з опитуванням місцевого філії TNS від 17 січня, Партія свободи Вільдерса знаходиться попереду "народників" Рютте всього на один мандат. А ось у партнерів по коаліції, "трудовиків", справи кепські, з моменту минулих виборів їх підтримка впала втричі і сьогодні вони претендують лише на 12 мандатів (сам Рютте втратив за п'ять років лише чверть прихильників). Схоже, лівий виборець перейшла в табір ультраправих, примітно, наскільки це схоже на Великобританію і США. Виходить, що ті, хто підтримував ідеї Маркса 30 років тому, перетворилися у безробітних ксенофобів...

Тому, якщо так все і залишиться до березня (хоча навряд чи, в останні два місяці кампанія зазвичай загострюється), стають ключовими два питання.

Перший — хто, Рютте або Вільдерс, візьме перше місце за кількістю своїх депутатів в новому парламенті? Адже лідерство навіть одним місцем означатиме моральне право на формування коаліції, принаймні, "право першої ночі", в ряді країн навіть закріплене на законодавчому рівні.

Друге питання — це резерв. У нинішньої влади ліберальних народників" і "трудовиків" він є, це ліберальна партія "Демократи-66" (згідно з рейтингом, вона претендує на 15 місць), "Зелені" (14) і соціалісти (13), і навіть партія захисників тварин. У правих такого кадрового резерву союзників немає. Так що мета Рютте (його лівому партнеру Людовику Ашеру це, здається, не загрожує) — просто зайняти перше місце.

В іншому випадку, хоча коаліція 75 депутатів швидше за все буде формуватися проти "свободівців", Марка Рютте доведеться залишити свою посаду. У перетасованої коаліції вона цілком може перейти до іншої партії.

Результат виборів 15 березня важливий і тому, що, якщо простежити за логікою нинішнього керівництва Нідерландів, перемога проєвропейських політичних сил спокійно перекреслить підсумки консультативного референдуму, а Марк Рютте отримає мандат на відмову імплементації його рішення. Сьогодні наявність такого мандату у прем'єр-міністра закономірно виглядає сумнівним.

В іншому випадку ситуація буде виглядати складніше. Створення коаліції проти Вілдерса зробить ставлення до референдуму половинчастим. Вийде, що виборець загалом за Європу (а саме до Європи тепер намертво пригвинчена ратифікація українського договору), просто не за Рютте. Питання, можливо, буде висіти у повітрі.

Нарешті, в разі перемоги Вілдерса (етап 1) і формування ним коаліції (етап 2) — до речі, Тьєррі Боде, схоже, виступає в ролі його політтехнолога (цікаво, хто ж там по зв'язках з Москвою?) — уряд однозначно відмовиться від ратифікації і підійме Нідерланди до Nexit. За який при цьому більшість голландців, здається, голосувати не готові. При такій складній диспозиції офіційним і неофіційним Києву найкраще утримуватися від будь-яких дій та заяв за адресою Нідерландів. Адже все одно нам доведеться вболівати саме за Марка Рютте.