Гламурні вікінгри на дрекарах. Що ми знаємо і не знаємо про древніх скандинавів

Життя і міфологія древніх скандинавів сьогодні переживають черговий бум популярності. Люди заслуховують до цифрових дірок треки Wardruna або Heilung. Стрімінгові сервіси пропонують публіці яскраві шоу на кшталт, власне, "Вікінгів" або "Останнього королівства".

Не можна не звернути уваги на те, що в ТВ-шоу все ж стало більше достовірних фактів (хоча вимислу і історичних невідповідностей ще вистачає).

І все ж образ вікінгів, та й самі вікінги оточені таємницею і безліччю міфів.

Почати хоча б з самого слова "вікінг". Чому жителів Скандинавії почали називати так?Д

Древньоскандинавською мовою "вікінгр" — це "людина". За словами куратора Музею кораблів вікінгів, професора Яна Білла, стародавні скандинави себе ніколи не називали вікінгами.

У той же час "вікінг" — це була дія. В даному конкретному випадку дія описує спосіб життя і спосіб заробітку. Тобто набіги і грабіж, пояснив Білл.

Цікаво й те, що усталений образ "вікінга" як біловолосого блакитноокого гіганта теж не відповідає істині, оскільки, згідно з нещодавно опублікованим в журналі Nature дослідженням, генетично і етнічно вікінги були дуже різними.

До такого висновку вчені прийшли, порівнявши генетичний матеріал, зібраний з останків понад тисячу осіб, з генетичним матеріалом, що нині живуть майже 4 тис. жителів Великобританії, Данії і Швеції.

Виявилося, що в крові вікінгів намішано чимало генетичного матеріалу інших етнічних груп. Причому і з Південної Європи, і навіть з Азії.

Більш того, виявилося, що вікінг — це більше все ж спосіб життя, ніж приналежність до якоїсь конкретної народності. Свідченням тому може служити те, що і піктів, стародавніх жителів Шотландії та Ірландії, ховали за правом обрядом вікінгів.

Це, в свою чергу, також розвінчує міф про вікінгів як про машини для вбивства і пограбування, що жили лише цим. Ні, звичайно, експропріювати чиєсь золото або худобу — заняття поважне. Але все ж їх вояжі за межі Скандинавії приводили не тільки до їх збагачення, а й налагодженню торгівлі з іншими народами, а також, звісно, і обміну генетичним матеріалом.

"Торгова мережа" скандинавів простягалася від Каспійського моря до Гренландії і берегів Північної Америки.

Підтвердженням тому є вантаж з деяких затонулих кораблів — зокрема, трьох, виставлених в музеї Осло.

У жінки на борту одного з дракарів знайшли, наприклад, сумку з канабісом. Вчені припускають, що канабіс міг використовуватися як в рослинництві, так і щоб банально (або навпаки — небанально) розважитися.

А в інших похованнях знаходили тканини і намиста зі Сходу, арабські монети і навіть бронзового Будду.

До слова, про дракари — про довгі човни з різьбленими фігурами на носі і прямим вітрилом, що з однаковим успіхом і величезною (на той час) швидкістю перетинали і океани, і річки.

Є думка, що озвучується істориками, що в дійсності слово "дракар" з'явилося відносно недавно — в XIX ст., будучи похідним від шведського drake (дракон).

Стародавні скандинави міфічних лускатих істот як і свої кораблі називали трохи інакше — dreki (дрекар — у множині).

І, за словами Яна Білла, відомі лише сім випадків, коли таке слово застосовувалося щодо кораблів — у поезії вікінгів. "Це скоріше поетичний, а не технічний термін", — підкреслив він.

Тепер перейдемо до непідтверджених фактів і відвертих міфів.

Широко поширена думка, що вікінги під час застіль голосно і сильно цокалися з іншими людьми. Та так, щоб їх мед або пиво потрапило в кухоль товаришу по чарці. Це, нібито, мало свідчити про відсутність злих намірів у вигляді отрути в кубку.

Утім, жодних доказів цієї теорії немає. А образ вікінга, який використовує як кубок череп ворогів, і зовсім є відвертим міфом.

Як і вид шоломів, які захищають вже черепа вікінгів (або скоріше більш щасливих вікінгів) від ударів ворожої сокири.

Головний убір з рогами настільки міцно укорінився в нашій свідомості, що навіть більш реалістичними нинішніми телешоу і програмами поки не вдається його звідти вибити.

За словами істориків, зокрема, того ж професора Білла, рогатий шолом — "творіння епохи романтизму".

Насправді шоломи вікінгів не були прикрашені ніякими рогами і були схожі на ті, які носили в Київській Русі.

Рогоносцями, якщо так можна висловитися, древніх скандинавських авантюристів виставив у 1876 р. німецький художник Карл Еміль Доплер, який працював над костюмами для опери Ріхарда Вагнера "Перстень Нібелунга".

Роги на шоломі в ще більшому ступені демонізували вікінгів, роблячи їх страхітливими, грізними і грубими. Хоча насправді хлопцям цим не було чужим прагнення до прекрасного: прикрасити бороду, одяг, використовувати яскраві кольори.

Як бачимо, історія — матерія не те, що гнучка і пластична, вона абсолютно не захищена ні від часу, ні від відвертої брехні, що часом прикривається штампом "Я художник, я так бачу".