Чужі чемпіони. Чому Росія "приватизувала" українських кіберспортсменів

Українська команда кіберспортсменів NaVi (Natus Vincere, "Народжені Перемагати"), створена понад 10 років тому за активної участі казахського бізнесмена Мурата Жумашевича, підтвердила статус світового лідера. Вона здобула перемогу на Major-турнірі з CS:GO, що проходив у шведській столиці, отримавши приємний бонус до чемпіонського титулу — $1 млн.

Черговий успіх NaVi не залишився непоміченим ні в Україні, ні в Росії.

До чого тут Росія? Крім того, що вона завжди до чого, все просто: команда NaVi, що грає в декількох дисциплінах (поряд з CS це також DoTa, PUBG, Apex, Quake, Call of Duty WarZone тощо), є багатонаціональною.

До складу CS-команди входять українці й росіяни: кияни Олександр s1mple Костильов (влітку потрапив у скандал, назвавши Крим російським) і Валерій B1t Ваховський, Денис electronic Шаріпов з Казані, москвич Кирило Boombi4 Михайлов та Ілля Perfecto Залуцький з Омська.

У кращих традиціях "русского мира", що ставить свою мітку всюди, де є хоч найменша ознака "російськості" або присутність росіян (як у випадку з паспортами, що незаконно видаються на Донбасі, в Криму, Цхінвалі та Абхазії), російські ЗМІ та політики оперативно "приватизували" і успіхи NaVi, і саму команду. Зокрема, одіозний депутат Держдуми Віталій Мілонов, відомий політичний лицедій та рупор кремлівської пропаганди, не церемонився — повністю русифікував NaVi, незважаючи на те що вона виступає під українським прапором.

У коментарі Cybersport.Metaratings.ru він виступив із закликом всіляко заохочувати кіберспорт, у тому числі включивши його "в навчальні програми додаткової освіти" і перетворивши Росію на "провідну кіберспортивну державу".

"Ця перемога показує, що наші хлопці разом з українцями під управлінням менеджерів, тренерів провели злагоджену роботу, — каже Мілонов. — Краще нехай наші хлопці з українцями гасять віртуальних терористів та негідників у іграх. Таке треба всіляко підтримувати".

З легкої руки Мілонова українці стали "придатком" великих та могутніх кіберунікумів. Утім, як і загалом у російській ідеологічній парадигмі "один народ", українці — молодші брати тощо.

Таким чином у вже класичне російське бачення світоустрою втягується все більш-менш позитивне і успішне: від українських літаків і письменників до Київської Русі та князя Володимира.

Дійшла черга і до кіберспорту, чи esports. Не могла не дійти, зважаючи на перспективність галузі як в економічному відношенні, так і як майданчика для поширення кремлівських наративів. Звичайно, для України це не є добре.

Величезний світ

Досягненням та розвитку кіберспорту насправді в Україні увага приділяється давно. Особливо активно процес пішов ще років 15 тому, коли українські гравці відточували навички у різних клубах, а потім вирушали на WCG до Сеула, Кельна чи Сан-Франциско.

Але в масовій, консервативній свідомості, причому досі, кіберспорт вважається забавою і марнуванням часу, що дозволяють великим компаніям заробляти на дітях.

Ось тільки, по-перше, це не діти, а дорослі люди.

По-друге, вони теж заробляють і заробляють чимало (перемога NaVi — один із багатьох прикладів).

По-третє, гравці витрачають багато зусиль та часу на свої дисципліни, чи то "контра", "дота" чи "фіфа". До мозолів та мігрені відпрацьовуються з тренерами тактики та стратегія. Тобто кіберспортсмен готується до змагань не менш старанно, ніж класичний спортсмен.

І знову-таки, як і класичний спорт, esports — це світ, що живе повним життям, творіння якого за розмахом і складністю заткнуть за пояс кіноблокбастери, зі своїми правилами, кумирами, фанатами та хейтерами, традиціями і, звичайно ж, фінансовим життям.

Станом на 2021 р. світовий ринок кіберспорту оцінюється в $1,08 млрд, демонструючи стабільно високе зростання. 2020 р. — $947,1 млн, а вже до 2024 р., за прогнозами, він зросте до $1,62 млрд.

Найбільші ринки — Азія та Північна Америка. Ключові статті доходів — спонсорство та реклама ($641 млн і $192 млн). Тобто великий бізнес є, і в цій сфері обертаються чималі кошти, що виправдано, адже матчі в різних дисциплінах дивляться вже 474 млн осіб, а до 2024 р. очікується, що кількість глядачів перевищить 577 млн осіб.

Тож, повторимося, це спорт. Причому дуже перспективний: його пропонують включити до програми Олімпійських ігор.

Таким його визнали чимало країн. Першими — Південна Корея, Китай, ПАР, потім — США, Фінляндія, Німеччина.

У 2016 р. кіберспорт ухвалою профільного міністерства визнаний спортом і в Росії. Через два роки аналогічне рішення ухвалює Казахстан, а ще через два роки і останньою на сьогодні Україна.

М'яка сила

Те, що влада віддала належне esports лише у 2020 р., з огляду на те, що кіберспорт в Україні з'явився давно і дуже розвинений, — серйозний недогляд. Не лише з погляду більш активної участі у розвитку перспективного сектору економіки, а й у контексті "впливу на уми".

Росія, слід визнати, досі набагато ефективніше і ефектніше знаходить нові механізми такого впливу.

Так було зі спортом традиційним. До речі, Москва зуміла знайти вихід з історії з дискваліфікацією своєї збірної внаслідок допінгового скандалу, трансформувавши своє покарання та приниження в один із відомих маркерів ідентичності сучасного російського режиму. В результаті збірна Олімпійського комітету раптово трансформувалася в "російську олімпійську" навіть у тих ЗМІ, які наголошують на своїй опозиційності.

Аналогічним чином — простим методом підміни, копіювання або імітації з наступним витісненням популярного оригіналу — просувається і російський культурний продукт, чи то література, чи кінофраншизи, чи музика. Умовно кажучи, моргенштерни та оксиморони глибоко вторинні, але це не заважає їм успішно доносити до закордонів "автентичну російську культуру" через соцмережі та YouTube-канали. У тому числі в Україну. Тим часом нам відчайдушно не вистачає своєї "низової культури" для мас — нав'язливих мотивчиків і безглуздих текстів, але таких, що міцно засідають у мізках молоді. Бракує сленгу. Бракує своїх ток-шоу ні про що і своїх тік-ток-челенджів (що, до речі, доводить феєричний успіх з "Батько наш Бандера…").

Для продавлювання власних наративів годиться все, а вже під сурдинку розповідей про те, що "спорт поза політикою" чи "мистецтво поза політикою", і поготів. У Росії це, на жаль, чудово розуміють.

Мистецтво, спорт, у тому числі кіберспорт — такі ж інструменти м'якої сили для просування інтересів Кремля, як кишенькові європейські партії, аналітичні центри чи контракти на постачання вакцин і медобладнання. Москва не соромиться включати в "русский мир" усе, що може прив'язати до себе, і все, що може використовувати в рамках культурної політики: поетів, акторів, учених, геймерів.

Україна ж у цьому плані серйозно відстає, побоюючись опинитися у незручній ситуації. Типовий приклад — Михайло Булгаков, який народився в Києві, син брянського заробітчанина-богослова, якому, зрозуміло, не місце серед українських письменників, оскільки він Україну не любив. Але ось, до речі, чому б не згадати про вікові зв'язки з Україною тієї самої Брянщини?

Олександр Усик та S1mple Костильов — приклади, звичайно, свіжіші. Але поки вони виступають під українським прапором, недолік патріотизму з лишком компенсується медійним "податком на ватність". Зрештою, для успішного просування бренду "Україна" особливості їхнього світогляду перешкодою не є — Кассіус Клей не дасть збрехати. Врешті-решт, чорний расист, що з помпою косив від в'єтнамського призову і прийняв іслам на знак протесту, увійшов в історію як символ країни, з якою був не в ладах. Хто про це пам'ятає? Одиниці. А про те, що Мухаммед Алі — легенда боксу та одна з персон, з якою США асоціюються у всьому світі, знають усі.

Україна асоціюється здебільшого з Чорнобилем, Шевченком, Кличком, двома революціями, а з відносно недавнього часу — і з корупцією. Просто тому, що розмови про епічну боротьбу з нею приносять чималі політичні дивіденди. І ніби все, хоча культурний багаж в України величезний — як у стародавніх засіках, так і у свіжому доробку.

Російська ідеологія за своєю суттю гібридна. Її архітектори беруть елементи, що найбільш чіпляють, з минулого і надбудовують нові ідеологеми, використовуючи в тому числі просунуті сфери на кшталт того ж кіберспорту.

І справа не лише в NaVi. Путінські ідеологи послідовно освоюють цей сектор. Згадати хоча б про те, як у 2020 р. свою партію вирішив створити один із засновників компанії, що випустила World of Tanks, В'ячеслав Макаров. Що він і зробив — створив Партію прямої демократії, під яку підтягнув перспективних і, на перший погляд, аполітичних людей із числа айтішників, цифрових бізнесменів тощо. Створив бренд, подарував Кремлю нових виборців і умив руки у листопаді, залишивши посаду лідера партії. Цілком наочна демонстрація того, що кіберспорт та геймінг — золота гуска з електоральними яйцями, незважаючи на апріорі передбачувану аполітичність "виборчого контингенту". І цим теж пояснюється ажіотаж у Росії навколо успіху "Народжених Перемагати".

…У нас тим часом його намагаються не помічати: благонадійність перевищує успіх.