Приємний привід замислитись. Що випливає із засудження Росії Генасамблеєю ООН

Наприкінці вересня, США та Албанія винесли на голосування в Радбез ООН проект резолюції про невизнання анексії Росією Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей України, засудження російської агресії та вимоги до Москви негайно вивести війська з України. У проекті також був заклик до всіх країн не визнавати зміну українських кордонів.

З п'ятнадцяти членів РБ ООН резолюцію підтримали десять: три постійні — Великобританія, США та Франція, та сім обируваних на рік — Албанія, Гана, Ірландія, Кенія, Мексика, Норвегія та ОАЄ. Один постійний і три тимчасові члени РБ ООН: Китай, Індія, Габон та Бразилія утрималися. Останній, п'ятнадцятий член СБ — Росія, яка посіла місце СРСР, що розпався, з явним порушенням статуту ООН, наклала на резолюцію вето. Цей фінал був передбачуваний заздалегідь, що пояснювало позицію утриманих. Знаючи, що резолюція все одно не пройде, вони не побачили сенсу в загостренні відносин із Москвою.

Після цього проект резолюції був винесений на голосування Генасамблеї ООН. Представник Росії Василь Небензя спробував протягнути рішення про таємне голосування, що дало б Москві широкі можливості для тлумачення його результатів, але номер не пройшов. Генасамблея голосувала відкрито.

Результати голосування були такими:

• Підтримали резолюцію із засудженням Росії – 143 країни. Це було найбільше голосів, поданих проти Росії, з моменту її вторгнення в Україну.
• Утрималися – 35 країн.
• Відсутні у залі, ухилившись від участі у голосуванні – 10 країн.
• Голосували проти, тобто підтримали Росію – 5 країн, включаючи і саму Росію.

Отже, у Росії залишилося лише чотири союзники — хоча вірніше їх назвати сателітами. Це Білорусь, Північна Корея, Сирія та Нікарагуа. Серед відсутніх у залі був Іран, який постачав Росії безпілотники-камікадзе для війни в Україні, в обмін на обіцянку Москви поділитися з аятолами ядерними технологіями, щоб усе було не гірше, ніж у Кіма. Але вважати його союзником Росії важко. Рашисти та аятоли просто використовують один одного.

Вже традиційно, з промовою в стилі "за все хороше і трохи за Росію" виступив представник Китаю, який знову утримався. З одного боку, він висловився за повагу до територіальної цілісності всіх країн, з іншого, констатував, що ухвалення резолюції не допоможе досягти поставлених цілей: миру та стабільності. З цим важко було сперечатися: ухвалені Генасамблеєю резолюції, на відміну від рішень Ради безпеки, є лише виразом думки тих, хто голосував і не мають обов'язкової сили. Пекіну, що присмоктався до російських природних ресурсів, які він, в умовах санкцій, отримує за мінімальними цінами, не хочеться сваритися з Москвою — але й бруднятися теж не хочеться. Китай не збирається підтримувати Росію, але отримує вигоди із ситуації. Окрім заробітку на російських проблемах, він успішно використовує війну в Україні як привід для інформаційних атак на США.

У Китаї ЗМІ взагалі не помітили антиросійської резолюції. Натомість вони докладно написали про обрання 14 нових членів Ради ООН з прав людини, замість тих, чий термін повноважень спливає наприкінці поточного року. Нові члени вступлять на посаду 1 січня 2023 року. І оскільки журналістів у КНР, як і в Росії, немає, а все пір'я — пропагандисти КПК, китайські ЗМІ не згадали про необрання Венесуели та Афганістану у зв'язку з поганою репутацією в галузі прав людини, а також про те, що Росію викинули із Ради після атаки України 24.02.

Китайці прагматичні, на справедливість та міжнародне право їм начхати. Але їхня прагматичність дає чудовий приклад і для України. Зокрема, український представник в ООН може при нагоді поміркувати в "нейтральному" китайському стилі про права всіх народів, включаючи уйгурський. Чи не завадило б і опрацювати питання про те, чи з Китаєм Україна підтримує дипломатичні відносини. Благо, є і прецедент: Литва наприкінці минулого року відкрила для себе правильний Китай зі столицею в Тайбеї, який просто республіка, а ніяка не "народна". Не те щоб цей досвід потрібно сліпо копіювати, але придивитися до нього безперечно варто. Чому б делегації ВР не відвідати Тайбей: на Тайвань подивитися, себе показати, а заразом послухати, як це прокоментують у Пекіні? Зараз, перед XX з'їздом КПК, час для такого візиту дуже вдалий.

Але повернемось до союзників Росії. Китай, слідом за Іраном, теж не можна віднести до них. Китайська позиція так само прагматична, як і іранська, хіба що ще жорсткіше. На відміну від Ірану, якому нема чого втрачати – він і так під вічними санкціями, Китай уникає продавати Росії військові, а також подвійного призначення комплектуючі. Критикуючи США, він, по суті, торгується за компроміс із ними, та його позиція стосовно Москві у межах цього компромісу може бути обмінена щось корисне у китайському народному господарстві. Питання лише у її обмінній вартості.

Позиція Сирії, з огляду на те, що Башар Асад – російська маріонетка, також навряд чи може бути вважати союзницькою. Звичайно, представник Сирії в ООН заявив, що "Генасамблея маніпулюється західними країнами заради власних геополітичних інтересів" і що вона "ворожа Росії". Але його господар у Дамаску намагається зараз обережно змінити руку, на яку він одягнений, з путінської на ердоганівську. А Ердоган має свої пріоритети: Анкара виступає за відміну права вето в Раді безпеки ООН. А резолюція Радбезу – це не спроба докорити морально, а повноцінний привід для втручання міжнародних сил, під мандатом миротворців ООН.

Словом, за чесного підрахунку кількість союзників Росії обмежується четвіркою країн, представники яких сказали резолюції "ні". Навіть Сербія та Угорщина засудили московську агресію. І Бразилія з Габоном, які утрималися в Раді безпеки, теж проголосували за резолюцію. І навіть Науру, яка визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії за $50 млн. від Москви, також засудила Росію. Утрималася, щоправда, Індія – але в неї на Росію є певні економічні види, подібні до китайських, щоправда, покути скромніші. А так Індія — член QSD, він же Quad, м'якого військово-дипломатичного союзу, що турбує Пекін, де його називають "азіатським НАТО".

Ось, до речі, про скромність замаху. Російські пропагандисти рахують країни за "головами" і голосами, підсумовуючи п'ять голосів "проти", що 35 утрималися і 10 не брали участі. Виходить 143:50, теж програшне співвідношення для Росії, але вже не таке нищівне. При цьому всю групу країн, що утрималися і не брали участь, російські коментатори порівнюють з "рухом неприєднання" (Non-Aligned Movement). Але в Non-Aligned Movement входять 120 держав, тобто, і більшість країн, що не приєдналися, теж голосували за резолюцію, і проти Росії.

Крім того, рахунок по голосах виглядає штучним, якщо згадати, що у військовому та політичному протистоянні все вирішують економіки. А що, якщо порахувати за економіками?

Ось співвідношення світових економік з розбивкою на сектори по континентах. Читачі можуть самі вивчити цю діаграму та оцінити рівень реальної підтримки Росії.

Тут ми упираємося ще в одне питання: чи можна взагалі говорити про реальну підтримку кого б то й чого не було, якщо в рамках Генасамблеї ООН рішення необов'язкові і мають суто декларативний характер, а обов'язкові рішення Ради безпеки неможливі, оскільки Росія там має право вето, незаконно успадковане від СРСР? І навіть якби рішення Радбезу проти Росії і було прийнято, за фактом воно теж необов'язкове і може бути потоплено безліччю способів. Без серйозного реформування ООН не здатна нічого вирішити. Останні події у світі, включно з війною в Україні, виявили це дуже чітко.

Чи не час порушувати питання про нову міжнародну організацію? З вагою голосів відповідно до реальних економічних та військових можливостей голосуючих. І без Росії як країни-терориста (тепер уже визнаною таким рішенням іншої, начебто, нереформованої організації — Парламентської Асамблеї Ради Європи). Країни, яка не визнає міжнародного права в жодному його вигляді, — і країни, яка не має перспектив у майбутньому. Чому б не опрацювати хоча б загальні контури такої організації, яка замінить нинішню ООН у повоєнному світі? Світ, у якому Росії у її нинішньому вигляді вже не буде.

І чому б це питання на міжнародному рівні не порушити саме Україні?