Де ваші докази? Чому ЄС не бачить агресії Росії на Азові
Ескалація на Азові. Ця тема знаходиться у верхній частині списку політичної порядку денному не тільки України і Росії, а також Європи і США. "ДС" вже спробувала розібратися, яку вигоду, зокрема, захоплення українських моряків і катерів приніс Кремля і особисто президенту РФ і чому Україна здобула перемогу в медійній війні з Росією на геополітичному рівні, коли міжнародні інститути і партнери Києва засудили поведінку росіян біля узбережжя окупованого Криму. Тепер же слід звернути увагу і на іншу грань впливу ескалації на міжнародну політику, насамперед європейську. Адже вона створила проблеми для низки країн Євросоюзу. Причому чималі. А деякі члени блоку скористалися ситуацією, щоб підчистити реноме.
Проблемою ситуація на Азові стала для Німеччини, бо після деякого затишшя по обидві сторони Атлантики з колишнім завзяттям заговорили, що в такій ситуації будівництво російського проекту "Північний потік-2" неможливо. У США, наприклад, такі тези спершу зазвучали на рівні експертів та правників, а 27 листопада спікер Держдепартаменту Хізер Науэрт закликала Європу (зрозуміло, що звернення було в першу чергу до Берліну) відмовитися від СП, а також посилити санкції відносно Росії. Аналогічні тези озвучив і спецпредставник Держдепартаменту з питань України Курт Волкер. Вашингтон посилив тиск на Росію і радить європейцям чинити так само. До речі, складовою такого тиску є і заява Дональда Трампа в інтерв'ю The Washington Post про можливе скасування зустрічі з Володимиром Путіним під час саміту G20 в Аргентині.
Якщо це станеться, Путіну така відмова буде дуже неприємний, насамперед з медійно-іміджевим причин. Але куди неприємніше потенційне згортання проекту газопроводу. Тут варто зазначити, що в тон з американцями про "Північному потоці" у цьому ж ключі заговорили і міністр оборони Естонії Юрій Луйк, і співголова Комітету асоціації ЄС–Україна Даріуш Розатти, який закликав змусити Кремль заплатити високу ціну за його дії в районі Керченської протоки.
Адже поховати проект вимагають не тільки у Вашингтоні або Таллінні, але і в самій Німеччині. Зокрема, відмовитися від будівництва закликала співголова партії "Союз 90/"Зелені" Анналена Бербок. А Райнгард Везер у статті для Frankfurter Allgemeine пояснює доцільність впливу Німеччини на політику Кремля допомогою економічних важелів, в першу чергу цієї газової труби. За словами журналіста, якщо єдиним маршрутом постачання газу в Європу Україна залишиться, то Кремль "не зможе дозволити собі влаштовувати занадто гучні феєрверки в Україні". До речі, цілком логічне умовивід. Так, така опозиція "Північному потоку" з боку партнерів по ЄС і всередині самої Німеччини, звичайно, не може радувати офіційний Берлін. Але чи прислухається до нього федеральний уряд?
Великі шанси, що все-таки не прислухається чи обмежиться напівзаходами. Однак є одне істотне "але". І воно, ймовірно, стало наслідком саме такого серйозного міжнародного пресингу. Справа в тому, що як раз під час візиту на економічний форум українського прем'єра Володимира Гройсмана відбулося засідання фракції ХДС/ХСС, за результатами якого була прийнята " Дорожня карта підтримки України Німеччиною. У цьому документі, як повідомив український посол у ФРН Андрій Мельник, вперше зізнається, що СП несе небезпеку, бо може бути використаний Москвою для дестабілізації України. Це, безумовно, серйозний прорив.
Однак, що стосується інциденту в Керченській протоці, Берлін вкрай обережний в оцінках інциденту з українськими катерами і буксиром. Взяти хоча б заяву глави міноборони Урсули фон дер Ляйєн, яка досить стримано прокоментувала те, що трапилося. Так, міністр зажадала від росіян поваги до територіальної цілісності України, але при цьому заявила, що Україна повинна спершу надати вичерпні докази. "У нинішній ситуації обидві сторони, Росія і Україна повинні показати, що вони активно сприяють деескалації", — цитує Reuters Урсулу фон дер Ляйєн. Аналогічно і міністр закордонних справ ФРН Хайко Маас продемонстрував вражаючу тактовність, обмежившись закликом дотримуватися міжнародне право і "поважати територіальний суверенітет сусідів".
Однією з причин обережності Німеччини все ще залишається, звичайно, "Північний потік-2". Але є й інші, які чудово проілюстровано результатами засідання Комітету з політики і безпеки ЄС на рівні постпредів, що відбувся 27 листопада. Його скликала головуюча в блоці Австрія в зв'язку з інцидентом в Керченській протоці.
Що цікаво, за результатами зустрічі Відень, і публічно таку позицію озвучила голова МЗС Карін Кнайсль, запропонувала посилити санкції відносно Росії. Ініціативу підтримали Польща та Естонія, а от Німеччина і Франція виступили проти. З реакцією німецької сторони, загалом, зрозуміло. З французької — не настільки очевидно. Хоча і цьому є пояснення.
Але спершу все ж слід розставити всі крапки над "i" щодо Австрії. На перший погляд, ініціатива Вени суперечить її попередньої політиці: хто б міг подумати, що Австрія — країна, де тривалий час осідають російські гроші, — стане адвокатом України в Європі? Але чи так це насправді? Відповідь — ні. Це як раз випадок спроби скористатися ситуацією.
Після скандалу з обшуками в австрійській спецслужбі, танцем все тієї ж Кнайсль з Путіним на весіллі і викриттям двох російських шпигунів в Австрії Відні терміново потрібно було "лагодити" імідж. До речі, цього робити не довелося б, якби британські спецслужби, передавши австрійцям інформацію про полковника, шпионившем на РФ, не подбали і про медійної стороні справи. Тим самим Лондон загнав Вену в кут, виключивши можливість розібратися по-тихому. Довелося піти на протистояння (або, принаймні, зімітувати його). Для початку Кнайсль скасувала свій візит до Москви. Тепер же скликав засідання комітету і закликала ввести санкції, Відень висловлює Москві невдоволення і демонструє свою неупередженість. Тим більше що думка лідерів блоку на цей рахунок австрійцям було відомо. В таких умовах вимога санкцій варто мінімальних зусиль, а політична "виручка" для Австрії суттєва. До того ж Відень нічим не ризикувала: позицію Німеччини і Франції прорахувати було неважко.
Так, перейдемо до Німеччини і Франції та до того, чому, власне, вони не підтримали санкції (крім згаданої вже причини — питання про СП-2). По-перше, таким чином німці і французи продемонстрували, де чиє місце. Австрія і підтримали її країни Східної Європи зайшли на їх територію. У Берліна та Парижа на даний момент вирішальний голос з ключових питань, як і право першої шлюбної ночі... пардон, продукування такого роду ініціатив. Жертвувати своїм лідерством Німеччина і Франція не має наміру. Тим більше на тлі потужної опозиції в країнах нової Європи. До того ж посилення санкцій суперечить їхнім планам виступати в якості посередників між Україною і РФ, про що сторони заявили напередодні.
На з'ясування стосунків всередині блоку пішло три дні. Як результат, виходячи з заяви від 28 листопада верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки Федерики Могерини, з санкціями блок вирішив почекати. І не факт, що їм все ж таки дадуть зелене світло. Оскільки якщо вони все ж будуть посилені, то вже Росія стане в позу: мовляв, про що говорити з цими посередниками?
Прес-секретар уряду Німеччини Штеффен Зайберт висловив це побоювання досить дипломатично: зараз, мовляв, головне, стриманість і діалог, а Німеччина домагається зниження ескалації від обох сторін. Що ж до санкцій, то вони, мовляв, "не водопровідний кран, який відкривають і закривають за потреби".
Париж ж тримається Берліна в цьому питанні ще й тому, що Емманюель Макрон не хоче розколу альянсу з нехай йде, але ще впливової Ангелою Меркель. І у Макрона на тлі протестів "жовтих жилетах" і обвалу рейтингу на тлі економічних труднощів, крім зовнішньої політики, немає ніяких козирів. Якщо він позбудеться статусу парламентера, а голос Парижа "полегшає" на міжнародній арені, що йому залишиться? Вірно — добути президентський термін і безславно піти.
По-друге, в Парижі та Берліні не до кінця розуміють, а отже, не довіряють рішенням України проводити військові кораблі через Керченську протоку "саме зараз". Питання не в юридичній стороні справи — з нею все зрозуміло. Питання в площині практичної — це Realpolitik в чистому вигляді: навіщо, мовляв, було провокувати?
Київ поставив насамперед Меркель і Макрона у дуже незручне становище, поповнивши арсенал претензій Трампа в їх адресу. Але спочатку, природно, незручність німцям все-таки заподіяв Путін —полоном українських моряків, захопленням "Бердянська", "Нікополю" і "Яни Капу". Перед Берліном зажевріла неприємна альтернатива, якої він намагається уникнути: або відмовитися від "Північного потоку" і прогнутися під Вашингтон, або прогнути Росію, яка вперто не гнеться, і готувати гаманець для виплати компенсації Москві за відмову від СП.
В цілому ж у наявності консолідований удар по Німеччині як з боку Східної Європи, так і Сполучених Штатів. Він приніс свої плоди у вигляді вищезазначеної Дорожньої карти. У той же час, до нового санкційного удару по Росії з боку Євросоюзу так і не дійшло.
