Примус до Потоку. Чи капітулює Євросоюз перед "Газпромом"

Ще місяць тому вартість природного газу на європейських біржах в $540 за тисячу кубометрів викликала тривогу у споживачів в ЄС і називалася рекордною.

Але тенденція до зростання ціни на блакитне паливо триває і сьогодні. І цифра виглядає куди більш захмарною і рекордною — $727 за тисячу кубів станом на 13 вересня.

Турбулентність на європейському ринку спровокувала Москва. Саме вона останні кілька місяців під різними приводами скорочувала або зовсім припиняла поставки газу в Європейський Союз.

То технічні роботи, спішно затіяні в турботі про європейців (щоб, мовляв, не замерзли в березні 2022 р.), то дуже своєчасна аварія на заводі дочірньої компанії "Газпрому" в Новому Уренгої, в зв'язку з чим до середини серпня поставки природного газу по трубопроводу Ямал-Європа скоротилися з приблизно 80-86 млн кубометрів на день до 20 млн.

Як результат, рівень запасів газу в європейських ПСГ вже на початку липня був найнижчим за останні п'ять років — 48,3%.

З плином часу — з 5 липня по 8 вересня — обсяги газу в сховищах виросли до 69,13%, але позбутися від мітки "найгірший показник за п'ять років" європейцям не вдалося.

Таким чином, зима для Європи може бути дійсно складною. У Брюсселя, по всій видимості, рішення поки немає. Як і виразної і жорсткої реакції на дії російської сторони. Це може свідчити про те, що дискусії тривають з метою виробити відповідь на газовий шантаж Кремля.

Шантаж полягає в наступному: Москва відверто заявляє про те, що проблеми Європи вирішаться з запуском "Північного потоку-2", який хоч і технічно добудований, але не може бути введений в експлуатацію без страховки, яку проблематично оформити через американськы санкціъ; і проект повинен відповідати Третьому енергопакету ЄС, тобто "Газпром" не може і продавати свою сировину і транспортувати її через свої дочірні структури, зокрема через Nord Stream AG.

З метою схилити європейців фактично до порушення власних правил, Москва, крім штучного дефіциту газу, задіяла і місцевих, європейських, лобістів своїх інтересів. Наприклад, Клауса Дітера-Маубаха, главу енергоконцерну Uniper (ФРН), що інвестував в СП-2 700 млн євро.

Маубах ще 2 серпня заявив: дефіцит газу, мовляв, утворився через аномально холодну зиму, а не з вини Росії; все налагодиться з запуском "Північного потоку-2" вже в цьому році.

Хоча на ділі проблема з наповнюваності європейських ПСГ могла бути вирішена і в інший спосіб, що не вимагає тривалого проходження процедури введення в експлуатацію, — за допомогою української ГТС.

Але "Газпром" вперто не подавав і не подає заявки на резервування потужностей в газотранспортній системі України.

Тим самим монополіст спростовує мантру офіційного Берліна про те, що СП-2 — суто комерційний, але не політичний проект.

Загнали себе в пастку

Східна і Центральна Європа по суті сьогодні знаходяться в ситуації, тотожній ситуації 1939 р. Її доля — як мінімум в енергетичній площині — знову залежить від волі двох великих держав.

Природно, як і будь-яка інша держава, Німеччина повинна піклуватися про власні інтереси. Але виходить, що робить вона це за рахунок і на шкоду східно- та центральноєвропейським країнам.

Що, може, і не було б настільки жахливо, якби не той факт, що ФРН до всього також є і одним з лідерів Європейського союзу, що задає тон континентальної політики. І ніби як піклується про інтереси ЄС — прагне до більшої єдності і монолітності.

Виходить навпаки. Єдність і монолітність ЄС в розумінні Берліна, що просуває концепцію "двошвидкісної Європи", можуть відрізнятися від того, як їх розуміють інші країни-члени.

Про це свідчить хоча б колонка міністра оборони ФРН Аннегрет Крамп-Карренбауер для Атлантичної ради, в якій вона розвиває ідею поділу ЄС на зони відповідальності в питанні оборони і забезпечення безпеки в Європі та сусідніх країнах, тобто пропонує диверсифікацію у вирішенні тих чи інших кризових ситуацій.

Такий підхід цілком прийнятний і до нинішнього газової кризи, яка стала прямим наслідком впертої підтримки Берліном російських газових авантюр.

І якщо наративи Крамп-Карренбауер насправді є базисними для нової моделі європейської політики Німеччини, то висловлювання "проблеми індіанців шерифа не хвилюють" могло б повною мірою бути застосовано до Східної і Центральної Європи.

Могло б — якби Німеччина разом з рештою Європи не дозволила Росії укласти на лопатки і себе.

А зараз Берліну у що б то не стало потрібно разом з усією Європою шукати вихід з ситуації, що склалася, — або готуватися до холодної зими, а разом з нею і антиурядових протестів, які, звичайно ж, будуть підігрівати російські медіакіллери.

За мотивами Берлінського моста

В першу чергу Європі зараз потрібно максимально нівелювати механізм російського шантажу.

Москва користується своїм статусом головного постачальника газу в ЄС. Значить, в інтересах останнього було б позбавити її цього статусу. І бажано — на досить тривалий період часу, якого вистачило б на "дрессуру" Росії.

У цьому європейцям могли б допомогти Сполучені Штати і їх скраплений газ.

Тут варто навести слова міністра енергетики Дженніфер Гренхолм про те, що російський газ — "найбрудніший" в світі, тобто його використання суперечить трансатлантичному зеленому курсу,

Вашингтон міг би запропонувати Європі більш "чистий" газ власного виробництва, а разом з ним і гідну відповідь на шантаж Москви.

Почасти така гіпотетична співпраця дуже нагадує Берлінський повітряний міст — операцію західних союзників по забезпеченню Західного Берліна продуктами під час радянської блокади, тільки тепер — енергетичний. І в значно більших масштабах.

Такий крок підкріпив би байденову політику зближення з Європою, збив би пиху з Росії і дозволив би американським компаніям закріпитися на європейському ринку.

Але якраз масштаби передбачуваного "Берлінського морського коридору" змушують задуматися над потенційною реалізацією такої операції.

По-перше, чи знайдеться танкерний флот, досить ємний, щоб впоратися з дефіцитом газу в Європі?

По-друге, якою була б вартість американського СПГ, адже ринкові умови ніхто не відміняв, а значить, невідомо, чи буде зріджений газ дешевший за російський зараз?

Політичні рішення

Від того, чи вдасться європейцям вже зараз знайти тимчасове рішення газової проблеми, залежить і ефективність заходів, покликаних позбавити Росію газового важеля тиску — або хоча б послабити його.

Домогтися цього Штати і ЄС можуть завдяки судовим вердиктам щодо російських газопроводів.

Перше: Вищий земельний суд Дюссельдорфа не прийняв позов Nord Stream AG щодо Федерального агентства по мережах, яке відмовилося вивести СП-2 з-під дії Третього енергопакету.

Друге: Суд юстиції ЄС в Люксембурзі 15 липня задовольнив позов Польщі і постановив, що газопровід OPAL (наземне продовження СП-1) повинен наповнюватися лише на 50% від потужності, щоб уникнути монополії. Це прецедент, який торкнеться і інших газопроводів Росії.

Посилити дані аргументи дозволяють американські санкції, які є перешкодою для отримання страховки Nord Stream AG.

І якщо Байден скутий зобов'язаннями перед Меркель, то Конгрес США — ні. А адже саме він приймає рішення про нові санкції, які адміністрація повинна виконувати — або ветувати, але потім, після подолання вето конгресменами, все одно виконувати.

Конгрес, як відомо, "мировою" Байдена з Меркель по СП-2, м'яко кажучи, незадоволений, вважаючи газопровід прямою загрозою енергонезалежності Європи і України.

Тому велика ймовірність того, що сьогоднішні біди Євросоюзу можуть надихнути американських законодавців посилити тиск на Росію.

Тільки ось все буде марно, якщо Європа піддасться на шантаж РФ.

Хоча важко уявити, як це взагалі можливо без прямого порушення судових рішень і норм того ж Третього енергопакету. Це буде постріл собі в ногу. Та й про верховенство права в ЄС можна буде більше не хвилюватися.