Газ природний і газ гірчичний. Чим "Північний потік-2" небезпечний для шпротів

Введені адміністрацією Джо Байдена санкції щодо учасників проєкту "Північний потік-2" після того, як Берліну не вдалося переконати американців, змусили Москву прискоритися з прокладкою трубопроводу. Що, звичайно, підвищує ризик інцидентів з негативними наслідками.

На ймовірність таких інцидентів прямо вказує інформація Служби зовнішньої розвідки України про те, що працівникам, які беруть участь в будівництві в районі данського острова Борнхольм, в терміновому порядку доставили ампули з атропіном. Його застосовують як антидот при отруєнні бойовими речовинами.

Тільки не "совєти"

Де в акваторії Борнхольма вони можуть зіткнутися з такими речовинами? Щоб дати відповідь на це питання, звернемося до відносно недавнього минулого — до часів Другої світової війни.

Цей острів, розташований в 35 км від берегів Швеції і в 170 км від Копенгагена, і має стратегічне положення в Балтійському морі, ще на самому початку війни був окупований військами Третього Рейху 10 квітня 1940 р. Німці тоді використовували його для спостереження за водами Балтійського моря і прослуховування союзників.

Уже наприкінці війни Борнхольм став транзитною зоною для військ Німеччини, які евакуювалися з Данцигської бухти, Курляндського мішка і т. д. Крім того, німці перетворили острів в надійно захищену фортецю з артилерією та 12-тисячним гарнізоном.

З огляду на стратегічне положення острова радянські війська в травні 1945 р. спробували захопити його, зажадавши капітуляції від командувача гарнізоном Герхарда фон Кампца. Той відмовив, оскільки у нього була чітка інструкція з Берліна — здаватися лише західним союзникам. Він навіть просив відправити хоча б одного британця, аби капітулювати перед ним, а не Червоною армією.

І тут, до речі, є цікава маніпуляція з боку Москви. За її версією, спершу радянські війська розбомбили острів. Так, 8 травня 91 штурмовик, 28 бомбардувальників і 62 винищувачі завдали чотири удари по портових містах острова — Ренні і Нексе. Вся ця авіармада змогла потопити 11 кораблів і суден (всього лише). Але німці, мовляв, капітулювати відмовилися і тому "совєти" направили на острів десант. Після цього гарнізон таки здався. Насправді ж радянська авіація почала гладити острів після відмови Кампца, який чекав західних союзників, капітулювати. Була маса руйнувань — знищені або серйозно пошкоджені близько 3,8 тис. будинків цивільних, про що Москва не поширюється. Були жертви і серед мирного населення окупованого острова.

Настільки інтенсивна акція примусу до миру увінчалася успіхом, німців, які здалися, відправили в СРСР. Острів окупували тепер уже радянські війська, залишаючись на ньому майже рік і покинувши його тільки після поділу сфер впливу в Європі: Борнхольм — Данії, країни Балтії — Союзу.

Але про Борнхольм у Москві не забули і тримали в полі зору. Особливо після створення НАТО, від якого Радянський Союз зажадав не розміщувати на острові будь-які війська, крім данських, що Москва погрожувала вважати оголошенням війни країнами — членами НАТО.

Борнхольм зберігав своє значення і під час холодної війни. Він так само використовувався для прослуховування, але вже данською розвідкою. Для чого в 1986 р. була побудована 70-метрова вежа-станція.

Її закрили в 2012 р. Але після російського вторгнення в Україну, що спричинило серед іншого і різке зростання напруги в Балтійському морі, влада Данії вирішили, що на Борнхольмі знову має зʼявитися станція технічної розвідки.

У листопаді 2017 р. начальник Служби військової розвідки Данії Ларс Фіндсен оголосив про намір побудувати на острові нову вежу — заввишки 85 м, для перехоплення радіосигналів в Балтійському морі і деяких районах РФ, зокрема в Калінінграді (Кенігсберзі).

Борнхольм, як бачимо, як і раніше, залишається "болючою мозолею" для Москви, що прокладає зараз біля нього трубопровід "Північний потік-2", в контексті як військового протистояння з НАТО, так і, власне, будівництва СП-2.

Ось де бомба зарита

Минуле Борнхольма загрожує зривом прокладки російського газопроводу, оскільки Борнхольмський басейн, поряд з Готландським басейном і Малим Поясом, був однією з локацій для поховання хімічних боєприпасів і бойових хімічних речовин, які дісталися Москві у спадок від Третього Рейху.

Точні обсяги боєприпасів і БХВ досі не встановлені, але спеціально створена для цього Гельсінська комісія (Комісія із захисту морського навколишнього середовища Балтії), а також провідні вчені з інших установ непогано просунулися в цьому питанні.

Згідно з доповіддю Робочої групи щодо хімбоєприпасів, опублікованою за підсумками засідання Гельсінської комісії 8–11 березня 1994 р., на території Німеччини в 1945–1948 рр. були виявлені всього 296 103 т хімічних боєприпасів і БХВ. З них 70 500 т — в радянській окупаційній зоні.

За оцінками експертів, наведеними в доповіді 1994 р., в зоні дії Гельсінської конвенції за наказом Радянської військової адміністрації в Німеччині поховані більше половини — 40 тис. т — боєприпасів, що містять 13 тис. т БХВ: іприту, азотистого іприту, мишʼяковмісних "Кларка-1", "Кларка-2 ", адамситу, фосгену, дифосгену, люїзиту, табуну.

Левову частку поховали на північний схід від Борнхольма — 34 тис. т боєприпасів з 12 тис. т БХВ.

Експерти також перерахували безпосередньо боєприпаси і навели деякі цифри. Отже, всього було виявлено 8578 т авіабомб (з іпрітом — 6 432 т, з адамситом — 642 т, що викликають набряк легенів — 520); 834 артилерійські снаряди (з іпритом — 729 т, адамситом — 66, що викликають набряк легенів — 39); 341 т фугасних бомб з іпритом, 46 т мін з ним же. І понад тисячу різних контейнерів, бочок і деревʼяних ящиків.

На дні моря поблизу Борнхольма лежать 7896 т авіабомб, 86 290 одиниць (з іпритом — 5 920 т, з адамситом — 591 т, що викликають набряк легенів — 479 т); 768 т артилерійських снарядів, або 382 267 одиниць (з іпритом — 671 т, адамситом — 61 т, що викликають набряк легенів — 36 т); 314 т фугасних бомб з іпритом, 42 т мін з іпритом, 924 т контейнерів і ящиків.

За минулі роки цифри дещо змінилися. Так, у відносно свіжій статті на цю тему вчених з Інституту Фінляндії з верифікації конвенції щодо хімічним озброєнь, шведського Агентства з досліджень в сфері хімзахисту, Інституту океанології Польської академії наук, Військової технічної академії Польщі, фінського постачальника вимірювального устаткування Agilent Technologies, опублікованій в жовтні 2020 р. в науковому журналі Science of the Total Environment, вже йдеться про те, що в Балтійському морі можуть бути поховані щонайменше 50 тис. т хімічних боєприпасів з 15 тис. т БХВ.

Зміна даних пояснюється банально тим, що вчені не припиняють пошуки і використовують все більш досконале обладнання.

Крім того, потрібно розуміти, що Радянська військова адміністрація, а потім і маріонеткова НДР не завжди діяли відкрито. Можливо, в московських архівах і є якась інформація про це, але хто нею поділиться?

А ось НДР — інша справа. Як повідомляється в доповіді Гельсінської комісії 2013 р., завдяки виявленим в архівах МВС НДР документам стало відомо, що хімікати в морі ховали не тільки в 1940-х, а також в кінці 1950-х — на початку 1960-х років.

Наприклад, в 1959 р. було затоплено судно з 12 т бомб з іпритом на борту, в 1960-му — 10 т бомб з іпритом та ємностей з фосгеном; в 1962-му — 193 т бомб з іпритом та фосгеном, 78 ємностей з фосгеном, 3 т адамситу, 1 бочка фосгену, 1 бочка іприту; в 1963 р. — 24 бомби з фосгеном; в 1965-му — 33 гранати з іпритом, 65 гранат з фенацилхлордом, 1 бомба з іпритом.

Однією з ключових проблем як для визначення всіх точок поховання, так і для безпосередньо екології Балтії, йдеться в статті вчених з Центру морської геології Ренара (Бельгія) та Інституту Фінляндії з верифікації конвенції щодо хімічних озброєнь (Verifin) в Science of the Total Environment, опублікованій 1 серпня 2010 р., є те, що боєприпаси і БХВ дуже часто скидали в деревʼяних ящиках, які плином розносило далеко за межі запланованого місця поховання на північний схід від Борнхольма.

Часом ящики вимивало на узбережжі острова і інших країн Балтійського моря.

А автори вищезгаданої статті 2020 р. з того ж таки журналу, в свою чергу, вказують, що понад 70% обʼєктів, похованих в Борнхольмському і Готландському басейнах, — це авіабомби з тонкою металевою оболонкою.

Простіше кажучи, "шкаралупа" таких хімбоєприпасів ненадійна, вони більше схильні до корозії, ніж бомби кращої якості, які Німеччина випускала на початку війни.

До того ж, Гідрографічне управління ВМС Польщі прийшло до висновку, що деякі боєприпаси скидалися за борт, взагалі до заходу в офіційні зони поховання.

Рибалки досі виловлюють такі боєприпаси поза цими "кладовищами" (на них риболовля заборонена). За що їм належить компенсація від данського уряду. Вони також зобовʼязані мати на борту антидоти.

Бомби і СП-2

Розкид цих смертоносних артефактів дійсно дуже великий, а так само і небезпека, повʼязана з такими знахідками.

Більшість бойових отруйних речовин в процесі гідролізу розчиняються досить швидко. Однак гірчичний газ (іприт), "Кларк-1", "Кларк-2", адамсит, табун і α-хлорацетофенон — ні. Крім того, швидкість гідролізу в морській воді нижча, ніж у прісній.

Тож не дивно, що керни, взяті біля Борнхольма, повідомляють автори статті Science of the Total Environment 2020 р., показали наявність непошкоджених вихідних хімічних сполук цих БХВ.

Знаходили такі речовини і по маршруту "Північного потоку-2". Зокрема, в 7–17 м від траси були виявлені чотири авіабомби з іпритом (доповідь Гельсінської комісії 2013 р.).

Корпуси бомб були дуже пошкоджені корозією, і біля всіх чотирьох боєприпасів також був виявлений іприт.

Утім, компанія Nord Stream AG, що займається будівництвом трубопроводу, це і не заперечувала в спеціально проведених екологічних дослідженнях. Наприклад, в Документації з оцінки впливу на навколишнє середовище 2009 р.

Не заперечувала і того, що трубопровід буде перебувати в "зоні ризику". У доповіді це видно на малюнку 2.5., Де "зона ризику" позначена жовтим кольором.

Визнають в Nord Stream, главою ради директорів якої є ексканцлер ФРН Герхард Шредер, і те, що БХВ з цих боєприпасів становлять загрозу для бентосу (ще в 1960-х біля узбережжя Швеції від них гинула риба).

Однак в російсько-німецької компанії наполягають на продовженні робіт з укладання труби, стверджуючи, що боєприпаси без детонаторів безпечні; згодні такі боєприпаси знешкодити вибухом; живність буде гинути, але не вся, недовго і не лише поруч з місцем вибуху.

Звичайно, Москва і її німецькі партнери готові ризикнути екологією заради свого політичного прожекту, навмисно занижуючи ступінь загрози.

Хоча вона реальна. Про це говорили не тільки європейські вчені-екологи, а й, як не дивно, в Росії теж. Причому говорили не так вже давно — в 2018 р.

Тоді в російській газеті "Військово-промисловий курʼєр" вийшла стаття під назвою "Шпроти з іпритом", в якій, наприклад, згадувалася моторошне відкриття шведських вчених — вони знайшли іприт і дифенілхлорарсин в креветках.

Автор Валерій Громак пише і про те, що навіть "незначна кількість отруйних речовин на кшталт іприту (залишається високотоксичним десятки років), що містяться у воді, хоча і не фіксується сучасними приладами, але при попаданні в живий організм може викликати зміну генетичного коду".

Є в статті і посилання на професора Валентина Тарасова з Інституту загальної генетики РАН, який зазначив, що "попадання окремих молекул іприту в живий організм може призвести до каліцтва і спалахів ракових захворювань".

"За даними англійського генетика Шарлотти Ауербах, — наголошується в статті, — одна-дві молекули іприту або люїзиту можуть збити генетичний код людини, що здатне призвести до мутацій в двох-трьох поколіннях".

Ризик того, що СП-2 може спровокувати екологічну катастрофу (мор риби та іншої живності, отруєння, опіки і хвороби для людей), і раніше був високий. А якщо додати до відсутності повної карти розташування всіх без винятку хімбоєприпасів і БХВ поспіх росіян і той факт, що через санкції РФ використовує судно не з динамічним позиціонуванням, а "Фортуну" з 12 якорями, то типово російські ексцеси (авось + нехтування правилами) цілком можуть відбутися, викликаючи екологічні катастрофи різного масштабу.

У Nord Stream AG, а також в Москві і Берліні не могли цього не знати. Тому і відправили антидоти своїм працівникам. Але, як то кажуть, кому яке діло?

Кому яке діло, що Борнхольм з його чарівними селами, що нагадують толкієновський Шир, чиє основне джерело — туризм, можливо, доведеться відмовитися від премії Єврокомісії "Відповідальний острів" за свій "зелений" внесок у майбутнє Європи і зайнятися очищенням своїх вод, осквернених Москвою двічі : спочатку похованими хімікатами, а потім і газопроводом "Північний потік-2".