Французький світ наступає. Євросоюз став жертвою сепаратистів-соціалістів
Спроможність і міцність Євросоюзу, як єдиної наддержавної структури пропускає удар за ударом. Нідерландський референдум щодо угоди про Асоціацію з Україною, Brexit, а тепер і Торговельно-економічну угоду між Євросоюзом і Канадою (CETA) показують, що перетворення в ЄС назріли ще вчора.
Переговори між Брюсселем і Оттавою про створення ЗВТ тягнулися без малого сім років. Операція обіцяла щорічні надходження в бюджет Євросоюзу на рівні 5,8 млрд євро. 27 жовтня Європу повинен був відвідати канадський прем'єр Джастін Трюдо, щоб закрити вже це питання, однак на заваді став демарш бельгійського франкомовного регіону Валлонія. Депутати регіонального парламенту 14 жовтня відмовилися підтримати CETA. Угода має бути затверджена всіма трьома регіонами (Валлонія, Фландрія та Брюссель), щоб своє добро могло дати федеральний уряд Бельгії, а вже в рамках ЄС планувалася ратифікація всіма 28 країнами-членами блоку.
Валлонія з 3,6 млн населення, де при владі знаходяться соціалісти, фактично зарубала CETA. Почалися складні переговори. Інші європейські лідери, які хочуть торгувати з Канадою без мит, намагалися подолати опозицію валлонців, делегуючи це завдання федеральному уряду. У четвер уряд Валлонії відхилило компроміс, запропонований ЄС. Дипломати союзу знову зібралися і перекроїли текст угоди, намагаючись догодити Валлонії. Тобто, внесли правки, які задовольнили б запити "бунтівного" регіону. Але ні, його влади резюмували: не піде, CETA не бувати. А дата візиту Трюдо все ближче. Новий дедлайн був призначений на вечір понеділка...і знову пройшов.
Ще більш провал посилився, коли у понеділок слідом за Валлонією проти CETA виступив Столичний регіон Брюссель. А спікер валлонського парламенту Андре Антуан підкреслив, що тиск ЄС не змінить рішення, хоча і припустив, що до кінця року питання може бути вирішене. Лідер місцевих соціалістів Поль Магнетт у свою чергу заявив: "Ультиматум не сумісний із здійсненням демократичних прав".
Маючи в обоймі два противляться регіону, а також Французьке співтовариство (фламандці і Німецьке співтовариство - за) прем'єр Бельгії Шарль Мішель був змушений констатувати, що уряд не може ратифікувати угоду. Фактично це черговий політичний криза, за яким Бельгія, треба сказати, є рекордсменом. Досить зазначити, що це єдина в світі країна спромоглася прожити 540 днів без уряду.
Причина, по якій валлони підклали свиню федерації, а та, в свою чергу, - Євросоюзу, по суті, зводиться до містечковості і обмеженості. Бельгійські аграрії (а це значною мірою якраз валлони), субсидовані урядом і отримують, до речі, дотації від Фландрії, бояться дешевого експорту з Канади. І є ті, хто турбуються за екостандарти і законодавство про працю. Мовляв, нові суди будуть займати сторону великих зарубіжних корпорацій, але брати до уваги державні інтереси.
Під такими ж гаслами проти CETA, а також Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (TTIP) з США в минулому місяці виступили в семи німецьких містах. За акціями протесту, в яких взяли близько 80 тис. осіб, стояли ліві і зелені.
Буквально три дні тому в Амстердамі також пройшов аналогічний протест, в якому брали участь 8 тис. осіб. Як повідомляє голландське видання Parool, противники TTIP і CETA побоюються, що угоди призведуть до зниження стандартів безпеки харчових продуктів та навколишнього середовища, зростання безробіття та погіршення прав працівників.
TTIP, до речі, вже можна вважати похованим. Активно проти нього виступив, зокрема, черговий соціаліст - віце-канцлер Зігмар Габріель, вірогідний наступник Ангели Меркель. Хоча був тільки "за" CETA. Так, німецькі есдеки ведуть гру проти Вашингтона. Ну а на канадців, мабуть, у Габріеля зуба немає. "Ворог" СДПН - США.
Однак найсильніший опір ЗВТ і з США, і з Канадою спостерігається саме у Франції. Париж останнім часом дуже активно діє в нападках на Вашингтон. І при чому не проросійський Саркозі з "Республіканців" або лідер "Нацфронта" Ле Пен, а пропрезидентська партія - соціалісти Олланда.
Наприклад, 12 жовтня французький парламент опублікував доповідь, в якому містилися критика втручання Штатів у внутрішні справи країн ЄС і заклик "кинути виклик Сполученим Штатам з-за того, що Вашингтон все більш активно застосовує екстериторіальні закони, які приносять шкоду європейським компаніям і особливо банкам у вигляді мільярдів доларів штрафів".
Тобто європейські банки, на зразок французького BNP Paribas, оштрафованного американцями на 9 млрд доларів, порушують санкції відносно інших країн, а в Парижі за них заступаються. У Франції вже давно існує стійке переконання, що Мін'юст США нібито вважає Францію і Європу своєю юрисдикцією. "Ми вважаємо, що сьогоднішня ситуація - це зловмисне використання американського законодавства", - відгукнулася в свою чергу Соціалістичної партії Карін Бергер, попередивши, що Париж така поведінка більше приймати не буде.
Французькі палиці в колеса пояснюються далеко не турботою про фермерів або найманих працівників, а насамперед, банальної підкилимної грою в межах Євросоюзу. Париж хоч і є одним із флагманів ЄС, але має амбіції обійти Німеччину, яка неухильно набирає силу і вагу, відіграючи чи не вирішальну роль у європейській політиці.
Щоб домогтися переваги, треба перерізати сухожилля союзникам Німеччини. Так сказати, виключити зовнішній фактор в особі США. Звідси жорстка опозиція міжконтинентальним торговим угодам.
Так, ще проглядається одразу дві цікаві паралелі. Ідеологічним антиамериканізмом у Франції, Німеччині, Бельгії керують соціалісти. Практичним (махають транспарантами) - экопартии, більш маргінальні ліві і т. п. Наступне, і мабуть, найбільш цікавий збіг - проти CETA і TTIP виступають франкофони.
Валлонія-то, як відомо, знаходиться на кордоні з Францією і дуже щільно зав'язана на Париж. До речі, не все гладко з угодою і в Канаді, а саме у французькому Квебеку. Ні, формально, звичайно, влада за CETA, але огляд ЗМІ і соцмереж показав величезну кількість тих, хто підтримав валлонців. Загалом, франкофонство і соціалізм сплелися в тісних обіймах. Можна говорити про теорії змови - але і без неї доводиться визнати: зрив трансатлантичних торгових угод став серйозним проявом могутності "Французького світу".
Не менш важливим у цій ситуації є і те, як опір CETA і TTIP відображають загальні тенденції в Євросоюзі. Президент Євроради Дональд Туск, коментуючи валлонська демарш, попередив, що ці угоди можуть стати останніми для ЄС, якщо не буде досягнутий консенсус. І він, безумовно, прав.
Якщо згадати прикрий для України референдум в Нідерландах, який розкрив вразливість ЄС до атак євроскептиків, а потім британський референдум, який цю уразливість ще більше підкреслив, разом з рішенням Валлонії гранично чітко проявилася слабкість Союзу в контексті прийняття рішень. Цей моноліт густо покрився тріщинами і потребує кількох мішках цементу.
В першу чергу, його слабкість виявляється в залежності від національного егоїзму. Причому не обов'язково національного егоїзму кожної держави-члена. У Європі чимало мультикультурних країн на зразок Бельгії або Іспанії. Так вже історично склалося, що в межах окремих країн виявилися кілька різних народів, в корені відрізняються один від одного.
Приклад Валлонії показав, як один регіон, який говорить на іншій мові, заглядывающий в рот іншій державі, може впливати не просто на європейську політику, а на глобальну.
Виходом бачиться робота над загальноєвропейським патріотизмом. Іншими словами, національний патріотизм - це непогано, але заради збереження ЄС потрібен і глобальний європейський патріотизм. Ті ж французи не хочуть розвалу Євросоюзу. Це видно, наприклад, з колонки прем'єр-міністра Мануеля Вальсу в Financial Times. Він критикує втручання США і TTIP, зокрема, але також вказує європейський патріотизм як рятівний круг для співдружності. Ясна річ, що в оновленій Європі Франція ставить себе лідером, але логіка в ідеях Вальсу, безумовно, є.
Правда на одному європейському патріотизм при національній роздробленості далеко не заїдеш. Всеосяжний криза ЄС, можливо, вдасться відстрочити, але домогтися того, щоб національний егоїзм служив Євросоюзу, можна, як не дивно, лише свого роду сепаратизмом. Взяти Каталонію, Шотландію, Гібралтар - всі вони хочуть більшої самостійності, але виключно в рамках ЄС. Очевидно, що і та ж Валлонія не хотіла б вийти з Союзу. Мова не про посягання на територіальну цілісність окремих країн, а про перетворення всього ЄС, якщо його члени дійсно хочуть зберегти блок. Надання більших повноважень регіонам, не вписуються в полотно тієї чи іншої держави і створює одні лише проблеми, дасть їм право голосу.
Але в той же час вже назріла необхідність відходу від консенсусної моделі прийняття загальносоюзних рішень. Без цього ЄС неминуче стане подобою РБ ООН, який розбиває параліч всякий раз, коли ущемляються інтереси країни-засновниці. Не хоче Валлонія CETA? Добре, нехай не ратифікує. Але вона не повинна володіти правом вето. Якщо більшість підтримає угоду, то на чолі кута будуть стояти інтереси всього ЄС, а не чиїсь маніпуляції.
