Французькі ліві, Шольц і TAURUS. Яку гру веде Макрон
15 березня Емманюель Макрон і Дональд Туск мають зустрітися з Олафом Шольцем, щоб обговорити подальшу підтримку України
12 березня Національна асамблея Франції (нижня палата парламенту) більшістю голосів схвалила доповідь прем’єр-міністра Габріеля Атталя щодо стратегії підтримки України і укладення двосторонньої угоди з безпеки. Іншими словами, депутати підтримали угоду з надання нам безпекових гарантій, термін дії якої – 10 років, і в якій містяться пункти про постачання зброї, підготовку наших військових і участь Франції у відбудові України, зруйнованої в наслідок російської повномасштабної агресії.
Угода не потребувала ратифікації, але уряд вирішив провести дебати щодо доповіді Атталя, який наполягав на безальтернативності подальшої підтримки України. Тобто де-факто президент Франції Емманюель Макрон таким чином провів своєрідний зріз політичної думки серед французьких законодавців. І він показав, що більшість підтримує українську політику офіційного Парижу – "за" проголосували 372 депутати, "проти" — 99; або ж сім з десяти партій, що мають парламентські групи.
Серед противників були ультраліва партія Жана-Люка Меланшона "Нескорена Франція" (75 голосів), комуністична "Ліві демократи і республіканці" Андре Шассена (22), а також один представник "Нового народного екологічного і соціального союзу" і один позафракційний.
Цікаво, що ще одна відома французька політикиня з табору "путінферштеєрів" (до якого належить Меланшон), а саме лідерка ультраправого "Національного об’єднання" (колишній "Національний фронт") Марін Ле Пен хоч і розкритикувала пропозицію Макрона направити війська до України, втім "через солідарність з Україною" вирішила утриматися разом з іншими 87 однопартійцями. Утрималися також 11 правих "Республіканців" і один депутат від "Демократичного руху".
13 березня аналогічні дебати проводяться у верхній палаті – Сенаті. Власне, дебати розпочалися на момент написання цього матеріалу. Проте, найімовірніше рішення буде ідентичним тому, що було ухвалено в Асамблеї.
Тому радше цікавою є "поза", в яку стали французькі ліві, та й в принципі ультраправі Ле Пен. Вочевидь на них вельми вплинула саме пропозиція Макрона відправити до України війська для виконання небойових завдань, проартикульована під час зустрічі з іншими лідерами в Єлисейському палаці 26 лютого.
Ця ідея, якщо вже говорити прямо, поставила на вуха дуже багатьох в Євросоюзі і НАТО. Не тільки французьких друзів Кремля. І, звісно ж, найбільше – Росію, яка вже два тижні не може відійти і продовжує активно рефлексувати на ініціативу Макрона. Тим більше, що і в Європі триває жвава дискусія щодо неї.
Не дарма Путін в своєму програмному інтерв’ю — "під вибори" — російському пропагандисту Дмітрію Кісєльову, насамперед, зрозуміло, для заспокоєння плебсу вчергове непереконливо вдався до ядерних погроз і обіцянок сприймати американські війська в Україні "інтервентами".
Для Кремля це неабиякий тригер. Тригер, який спонукає його активізувати свою агентуру і пригодованих політиків в Європа, аби вони прикладали максимум зусиль для каналізації ідеї з військами.
На щастя для Путіна, наразі ідея Макрона має менше прихильників, аніж противників. До перших, які не виключають такий варіант підтримки України в тій чи іншій формі, належать, наприклад, Естонія, Латвія, Литва, Канада, Нідерланди, Польща, Чехія. До других — Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Німеччина, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, США, Угорщина, Фінляндія, Хорватія, Швеція.
Тиск на Берлін
Незалежно від того, чи підуть союзники з часом на відправку військових до України для проведення розмінування чи навчання українських оборонців, справа насправді далеко не в цьому. Справа в амбіціях Макрона і його загальноєвропейській грі, головним призом якої є визнане лідерство в умовах, коли Сполучені Штати останні місяці лишають це місце вакантним.
Щодо безпосередньо європейського простору, то, як і кілька років тому, єдиним стовідсотковим конкурентом Франції у боротьбі за лідерство і вплив на ЄС лишається Німеччина.
І попри те, що ФРН є одним з лідерів в наданні допомоги Україні, надто обережна політика канцлера Олафа Шольца раз за разом провокує критичні зауваження з боку союзників щодо нерішучості Берліну. Головна ж претензія останніх місяців стосується німецько-шведських ракет TAURUS, подібних до французьких Scalp та британських Storm Shadow, які Париж і Лондон нам вже надали. Але Берлін, попри тиск з боку британців і французів, вперто відмовляється передати їх Києву, аргументуючи це страхом, що українська армія битиме не тільки по російських об’єктах на тимчасово окупованих територіях, але й по Москві.
Тож не виключено, що питання ракет і розбіжностей щодо підтримки України, на додачу до демонстрації єдності на тлі "ворожнечі" між Францією і ФРН, підніматиметься під час зустрічі Макрона з Шольцем разом з новим прем’єром Польщі Дональдом Туском у Берліні 15 березня, під який, схоже, і було організовані зазначені вище дебати у парламенті Франції.
З іншого боку, якщо Макрон і Туск дійсно говоритимуть про ті ж TAURUS з німецьким канцлером, в нього є чудовий контраргумент для них, а ще й для США, де, за інформацією The Wall Street Journal, готові надати Україні ATACMS дальністю 290 км, — з німецькими ракетами є серйозні проблеми.
Як пише Die Welt, з наявних в Німеччині приблизно 600 TAURUS лише половина в робочому стані (минулого року називалася цифра в 150 ракет). І звісно ж Берлін не може передати Україні всі ці працездатні "тауруси", тобто залишитися без найпотужніших ракет в своєму арсеналі. Але уряд ФРН ухвалив рішення відновити і модернізувати абсолютно всі TAURUS. Звісно ж на це піде чимало часу.
Видається дуже своєчасним на перший погляд. Проте завважимо, що про незадовільний стан і кількість озброєнь і устаткування бундесверу відомо вже багато років. Цю проблему, а також проблему популярності праворадикалів серед німецьких військових, вирішити намагалася ще чинна президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, коли обіймала посаду міністерки оборони ФРН. Федеральний уряд виділяв кошти на модернізацію, закупівлю, тощо, але армія не була пріоритетом для Берліну багато-багато років, тож вирішити всі питання досі не вдалося. Тим більше після повномасштабного вторгнення Росії до України, коли, най і з затримкою, але почали порожніти німецькі склади зі зброєю.
Звісно, не варто виключати, що за результатами тривалого процесу відновлення і модернізації ракет, Україна їх все ж отримає. Але коли саме це станеться – невідомо. Ну, а зараз, так – всю критику Олаф Шольц може спокійно відкидати, посилаючись на тривалий процес відновлення TAURUS. З іншого боку, не виглядає перепоною для Макрона на шляху до лідерства в Європейському Союзі.
