Foreign Affairs: Чому закриття кордонів не завадило пандемії

Оглядач канадської газети The Globe and Mail Даг Сандерс у статті для Foreign Affairs на прикладі низки країн, включаючи США, Францію, Німеччину, Нову Зеландію, пояснює, чому з коронавірусом не можна боротися лише одним локдауном.

Якщо б про пандемію нового коронавірусу зняли фільм, то головною сценою стали б незабутні події суботи, 14 березня, у міжнародному аеропорту О'Хара в Чикаго. За три дні до цього президент США Дональд Трамп раптово оголосив про введення масштабних обмежень на поїздки з більшої частини європейських країн, які почали діяти з пів ночі 13 березня. Хоча заборона на поїздки стосувалася лише іноземців, Трамп заявив, що він "припинив усі поїздки з Європи до Сполучених Штатів", що змусило тисячі запанікувавших американців перервати свої відпустки і відрядження й повернутися до Сполучених Штатів. Набиваючись у переповнені зали прильоту, вони стояли впритул один до одного в практично нерухомих чергах до митного й імміграційного пунктів. Цілком здорові пасажири дихали одним спертим повітрям з тими, хто підхопив вірус, деякі з яких кашляли і рясно потіли. Повідомлення у соцмережах з О'Хари в повній мірі показали цю вируючу інфіковану людську масу.

Туристи були змушені товпитися цілих сім годин, поки нарешті їх не "обстежили" — вони отримали простеньку анкету з питанням, чи немає у них будь-яких симптомів і чи не спілкувалися з людьми, які інфіковані вірусом. Потім більшості з них дозволили відправитися додому, причому, як повідомляється, без чіткої рекомендації відправитися на самоізоляцію або карантин. Аналогічні сцени того дня можна було спостерігати принаймні в дюжині інших аеропортів США. Правда, поки що не можна впевнено сказати, став ажіотаж в аеропортах 14 березня причиною, з якої Сполучені Штати стали лідером за кількістю випадків COVID-19 у світі, оскільки США не організували досі адекватного тестування або відстеження контактів.

Події тієї суботи виникли не через відкриті кордони або вільне пересування. Швидше вони були наслідком різкого закриття кордону після сухого оголошення. Влада просто не мала можливості підготуватися до напливу прибулих. Протягом двох днів після оголошення Трампа більшість американців, що повертаються, здорових чи ні, не проходили перевірку в аеропортах США і не отримували будь-яку інформацію про карантин. Лише в суботу — того ж дня, коли було введено заборону для пасажирів з Європи, — нарешті були організовані рудиментарні процедури перевірки, але їх першочерговим завданням було створення стовпотворіння. "Навряд чи можна було б придумати кращий спосіб для розповсюдження", — написав у Twitter Джеремі Кониндик, колишній директор офісу USAID з надання допомоги у разі стихійних лих, коли побачив фото пасажирів. "У такій юрбі COVID буде поширюватися набагато швидше, ніж якщо б їх просто пропустили", — додав він.

Раптово заборонивши поїздки з Європи, адміністрація Трампа проігнорувала добре відомий урок з історії масової міграції людей: різке закриття кордонів, як правило, призводить до протилежного від передбачуваного результату. Замість припинення транскордонного переміщення, такі раптові міграційні заборони або обмеження провокують зростання і часто неконтрольований наплив людей, які сподіваються встигнути перетнути кордон, поки ще не пізно. Таке трапляється відразу після оголошення про введення заборон, коли пасажири, що повертаються намагаються вкластися в реальні або передбачувані терміни, і часто йдеться про дні і тижні до введення, власне, заборони. І коли дехто з тих, хто поспішає перетнути кордон, привозить із собою потенційно смертельний вірус, наслідки можуть бути катастрофічними.

Заборони на поїздки і закриття кордонів не дуже допомагають зупинити поширення інфекційних захворювань, навіть якщо вони вводяться за умови достатніх підготовленості й інформованості людей. Згідно з одним дослідженням, проведеним під час кризи, викликаної Эболою в 2014 р. в Західній Африці і опублікованим Harvard Public Health Review, заборони на польоти і закриття кордонів "неефективні" в боротьбі з поширенням захворювання і деколи навіть створюють труднощі у боротьбі з пандемією. Згідно з ще одним дослідженням, опублікованим цього року в Annals of Internal Medicine, у якому вивчені епідемії Еболи, MERS і SARS, обмеження на поїздки мали лише дуже "незначний ефект". Такі заборони дозволили знизити кількість нових випадків на 3% або навіть менше і в кінцевому підсумку не змогли перешкодити поширенню вірусу в нових регіонах. І нарешті, у дослідженні, опублікованому в Science, в рамках якого було вивчено поширення COVID-19 з Уханя в інші регіони Китаю і в інші країни, показало, що навіть обмеження міжнародного сполучення майже в повному обсязі забезпечує досить "скромний" ефект, якщо хвороба в цей час активно поширюється в країні, де почалася епідемія.

Коли обмеження на поїздки вводяться поспішно і навмання, вони можуть бути контрпродуктивними. Адміністрація Трампа не єдина, кому довелося засвоїти цей урок під час пандемії. 16 березня прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо закрив кордон своєї країни зі Сполученими Штатами для всіх за винятком вантажоперевізників і закликав канадців, що виїжджають за кордон, якомога швидше повернутися додому. Протягом тижня в країну повернулися більше мільйона канадців, багато з яких проводили весняні канікули у Флориді, де на той момент було зафіксовано найбільшу кількість підтверджених у Сполучених Штатах випадків COVID-19.

Канада не була готова до напливу людей. І хоча уряд Трюдо закликав туристів відправитись на карантин на два тижні, у нього була відсутня комплексна система забезпечення дотримання цієї директиви або контролю за поверненням людей. У ряді випадків прикордонники у перевантажених аеропортах, за повідомленнями ЗМІ, не надавали чітких інструкцій щодо карантину. Багатьом літнім парам з числа тих, хто вирішив відпочити в теплих краях, довелося вислуховувати докори від власників магазинів, сусідів у зв'язку з тим, що вони ігнорували директиву. Один такий турист, який повинен був дотримуватися самоізоляції після повернення в провінцію Ньюфаундленд з-за кордону, відвідав похоронне бюро, заразивши коронавірусом 44 людини. І незважаючи на це, лише 25 березня, вже після того, як кількість людей, що перетинають кордон, дуже скоротилася, Канада прийняла закон про карантин, яким заборонила тим, хто повернувся з-за кордону, залишати свої будинки протягом двох тижнів. До того моменту ці люди вже спровокували спалах коронавірусу по всій Канаді: в Торонто щодня число випадків, що реєструються, до кінця місяця зросло вчетверо, що органи охорони здоров'я пов'язують з тими, хто повернувся з весняних канікул. Дуже скоро Квебек уже фіксував до 590 нових випадків на день, що стало прямим наслідком повернення людей зі Сполучених Штатів. Пізніше стало відомо, що практично всі випадки COVID-19, що реєструються в самому початку епідемії, мають американське походження".

Заборони на поїздки всередині деяких європейських країн також призвели до пробок і заторів. Рішення прем'єр-міністра Італії Джузеппе Конте від 8 березня ввести в країні повний локдаун і заборонити міжміські поїздки спровокувало величезний ажіотаж на залізничних вокзалах в Мілані та інших містах півночі Італії, де тисячі людей, багато з яких були заражені, в забитих потягах їхали в південні регіони, влада яких не була готова забезпечити контроль або ізолювати людей. В очікуванні введення заборони після оголошення Конте "багато людей спробували втекти, що призвело до результату, протилежного від того, чому має сприяти розпорядження", — сказав в коментарі The Guardian міланський вірусолог Роберто Буріоні. Через тиждень у Франції настільки ж раптове введення обмежень на поїздки всередині країни призвело до аналогічної втечі людей з Парижа в менш заражені райони, де чиновники докладали максимум зусиль для дотримання карантину. Згідно з дослідженням на підставі трекінгу телефонів столицю в переповнених потягах покинули близько мільйона парижан.

Однак, що стосується транскордонних обмежень, то Сполучені Штати в цьому плані великі оригінали. Трамп в рамках своєї політики щодо протидії коронавірусу вирішив закрити кордон. Перше обмеження було введене 31 січня, коли іноземним громадянам, які перебували в Китаї останні два тижні, заборонили в'їзд до США. До цього моменту до Штатів з Китаю вже прилетіли понад 400 тис. осіб, включаючи тисячі безпосередньо з Уханя, і за чотири тижні з дня, коли американська влада дізналася про епідемію коронавірусу. Багато з цих людей вирушили додому, вважаючи, що така заборону незабаром буде запроваджено, або ж у ті два дні між оголошенням президента і вступом рішення в силу.

У заборони був ще один недолік. Як і у всіх випадках закриття кордонів, ця заборона не стосується громадян США, а також власників грін-карт і їх родичів. За даними The New York Times, за вісім тижнів після введення обмеження до США прямими рейсами з Китаю прибули майже 40 тис. осіб. Ще більше, мабуть, прилетіли з Китаю рейсами з пересадками. І до середини березня більшість з них не отримували ніяких інструкцій щодо обстеження або карантину.

Заборона Трампа на рейси з Європи, введена 14 березня, стала ще більшою катастрофою. Натовпи людей, які стовпилися в американських аеропортах як після оголошення, так і за тижні до того, цілком імовірно, несуть відповідальність за спалах вірусу в більшості штатів, особливо в Нью-Йорку. В одному дослідженні про поширення коронавірусу в США зазначається, що попервах через тих, хто повернувся з Європи, COVID-19 поширився щонайменше в 13 штатах, тоді як туристи з Китаю заразили людей лише в шести. Але найбільш небезпечним був період за декілька тижнів до заяви Трампа, коли дуже багато американців, які працюють або відпочивають у Європі, звернувши увагу на обмеження в Китаї і очікуючи аналогічних у Європі, вирішили повернутися додому. Протягом даного періоду з Європи в 12 найбільших аеропортів США прилетіли понад 10 тис. літаків, перевізши близько мільйона пасажирів. І жоден з них не отримав рекомендацій щодо карантину і не надав дані про свої контакти. Через чотири тижні після введення "європейської заборони" з країн Західної Європи до США було здійснено щонайменше 246 рейсів.

Судячи з усього, між масштабною епідемією COVID-19 в Нью-Йорку і забороною на поїздки є прямий зв'язок. У період з 5 лютого по 14 березня в міжнародні аеропорти Нью-Йорка прибуло майже 4 тис. прямих рейсів з Європи, а в період після заборони — не менше 246 рейсів. Згідно з дослідженням учених з Нью-Йоркського університету, які визначили вірусні субштами, які виникли здебільшого в Європі, близько двох третин випадків захворювання в Нью-Йорку мали європейське походження, а ще частина — з держав, куди вірус також потрапив з Європи.

Країни ж, які найкраще впоралися з поширенням COVID-19 іноземцями, або повністю закрили свої кордони (заборонивши в'їзд для всіх іноземців і відправляючи громадян на обов'язковий карантин), або не закривали їх зовсім, але ретельно перевіряли всіх новоприбулих. Нова Зеландія заборонила в'їзд практично для всіх 19 березня, і з того часу поширення коронавірусу практично не було. Уряд прем'єр-міністра Джасінди Ардерн забронював величезну кількість номерів у готелях біля аеропортів, привіз туди медперсонал і працівників громадського харчування, тим самим перетворивши їх в кімнати з повним самообслуговуванням, де новозеландці, що повернулися, повинні були знаходитись протягом двох тижнів. (Спочатку ж деяким пасажирам дозволили самоізолюватися вдома під наглядом поліції, якщо зможуть довести, що у них є відповідні місце і ресурси.) Тайвань ввів аналогічні суворі карантинні умови, за яких всі, хто прибував, дозволяли відстежувати їх точне місце розташування за допомогою додатків для смартфонів протягом двох тижнів. При цьому до тих, чиї програми показували, що вони відійшли від будинку, навідувалася поліція. Звичайно, такі заходи простіше реалізовувати в невеликих острівних країнах: у Нову Зеландію після закриття кордонів прибуло всього 40 тис. громадян, а на Тайвані на той момент уже використовувалися технології карантинного моніторингу, і медики вже отримали відповідний досвід під час попередніх пандемій. Обом країнам, як і раніше, вдається контролювати поширення вірусу: у Новій Зеландії на сьогоднішній день зареєстрований лише 21 летальний випадок, а на Тайвані — тільки сім.

Інші країни досягли успіху, дотримуючись протилежного підходу — залишивши межі хоча б частково відкритими і дозволивши поетапне повернення співгромадян, одночасно моніторять ситуацію з поширенням хвороби. Гонконг дозволив людям прилітати в місто, але вимагає від них здачі тесту на COVID-19 після прибуття, після чого вони вісім годин сидять в ізольованому залі розміром з спортзал, поки не будуть отримані результати тесту. У цьому густонаселеному місті зафіксовано лише чотири смерті від коронавірусу.

Німеччині вдалося сповільнити поширення вірусу. Після масштабного спалаху в лютому, коли багато молодих людей повернулися з лижних курортів Італії, уряд Німеччини попросив громадян обмежити себе в поїздках. Він встановив контрольно-пропускні пункти на деяких ділянках своїх кордонів, але не приймав розпорядження про необхідність терміново повернутися додому. Зазвичай завантажені спільні кордони країни з Бельгією і Нідерландами залишалися відкритими, а авіа- і залізничні компанії продовжували працювати. У Німеччині до недавнього часу спостерігалося різке скорочення числа нових випадків, поки в країні не почали відкриватися школи, підприємства і ресторани. Норвегія домоглася відносних успіхів, дотримуючись аналогічної стратегії, закривши 16 березня свої порти й аеропорти, але залишивши відкритим кордон зі Швецією, наголошуючи на масовому тестуванні і відстеженні контактів. Не роблячи несподіваних оголошень про заборони на поїздки або про закриття кордонів, ці країни уникнули ажіотажу, який став би серйозною проблемою для працівників системи охорони здоров'я. Як наслідок, вони змогли контролювати потік людей, що перетинають кордон, і за потреби поміщати їх в карантин.

З того часу, як новий коронавірус покинув Китай на початку січня, він довів, що для нього немає кордонів, що він байдужий до жорстких обмежень чи самовпевнених заяв, покликаних зупинити пересування людей. Жодній країні не вдалося запобігти проникненню коронавірусу на свою територію. Те, що показали останні п'ять місяців, — це те, про що вже десятки років знають експерти з міграції та епідеміологи: раптове закриття кордонів під час пандемії контрпродуктивне, якщо для ізоляції і контролю неминучого напливу громадян, що повертаються, не будуть задіяні величезні ресурси і тисячі працівників.

Навіть ті країни, які повністю закрили свої кордони і ввели жорсткі карантинні заходи для таких громадян, не думали, що одних закритих кордонів буде достатньо. Вони також зробили те, що адміністрація Трампа, як і раніше, відмовляється робити, — тестування, відстеження й ізоляцію доти, доки не вдасться зупинити вірус. І хоча під час пандемії дуже важливо знизити переміщення людей, один з ключових уроків коронакризи полягає в тому, що поспішне закриття кордонів часто призводить до зворотного.