Фашисти, та є нюанс. Куди поведе Італію перша жінка-прем'єр

Рапортуючи про те, що прем'єр-міністром Італії вперше стане жінка, австралійська служба новин Sky News заявила: "Джорджа Мелоні — не фашистка". Нічого собі початок, якщо характеризуючи нову зірку політики, доводиться вдаватися до таких термінів, але тут можна додати: у 16 років вона захоплювалася Беніто Муссоліні, виступає категорично проти геїв (але вже нічого не вдієш), а тим більше — їх прав усиновлення ( і тут все в її руках) і обожнює "традиційні цінності". Ну і по дрібниці: емблема "Братів Італії" — партії, яку вона очолює — копіює емблему MSI, Соціального Руху Італії, неофашистської партії, що виникла 1946 року і проіснувала до 1994-го.

Ну що ж, Італія – багато в чому країна-експеримент та країна-інкубатор, яка подарувала світові концепцію Ренесансу та ідеологію фашизму. І якщо її творці уникли свого "Нюрнберга" — крім Беніто Муссоліні, якому відверто не пощастило — то чому б не спробувати знову? До речі, внучка дуче, племінниця Софі Лорен і приятелька Сільвіо Берлусконі, актриса, співачка і просто красуня Алессандра Муссоліні цілком терпимо себе показала як правий депутат не лише італійського, а й Європейського парламенту — хоч і відзначилася серією ексцентричних заяв. То чому б не продовжити експеримент?

Тим більше що Італію ж по праву можна вважати батьківщиною популізму і таким собі "пошуковиком" у сучасній західній ітерації. Партія "Рух п'яти зірок", заснована коміком Беппе Грілло та бізнесменом Джанроберто Казаледжо, щосили агітує, наприклад, за загальний доступ в інтернет, і нульову терпимість до корупції, і була дуже популярною.

Але повернемось до фашистів. У нинішній Італії слово " фашизм ", звісно, звучить менш гордо, а й несе таких зловісних конотацій, як "нацизм". Гасла незаміжньої Мелоні – "Італія понад усе", підтримка традиційної сім'ї та сімей як таких, зниження податків та підвищення соціальних стандартів та "захист" італійців від мігрантів та від європейської бюрократії". Де брати гроші – питання, що називається, риторичне.

Її партію "Брати Італії" було засновано лише у 2012 році. Вона хоч і позиціонує себе у стилістиці "нові особи", але при цьому не приховує своєї спадкоємності від відверто профашистських попередників попередніх ітерацій.

Пояснення цієї позиції знаходимо в автобіографії Мелоні: "Ми — діти своєї історії. Всій нашій історії. Як і для всіх інших народів, шлях, який ми пройшли, складний, набагато складніший, ніж багато хто хоче про нього розповісти".

Щоправда, в ході власне інтеграції в політичне життя в партії настільки відверто на фашистську спадщину не посилаються. Сама Мелоні просила соратників зовсім в екстремізм не пускатися і в "римському привітанні" — не вправлятися. Загалом це вже жодного разу не фашисти, як зауважили австралійці.

Примітно, що на виборах 2018 року "Брати" набрали лише 4% голосів виборців, а вже за підсумками кампанії нинішнього року — всі 26% і статус головної партії в коаліції.

Коаліцію тут же поспішили охрестити "гримучою" – її формуватимуть ультраправа партія "Ліга" одіозного колишнього міністра закордонних справ Італії Маттео Сальвіні та правоцентристська Forza Italia не менш одіозного експрем'єра країни, колишнього власника футбольного клубу "Мілан" Сільвіо Берлусконі.

Сальвіні та Берлусконі – шанувальники президента Росії Володимира Путіна. Вони визнали анексію Криму Росією, а потім на окупованому півострові побували. Ексглава МВС ще відомий дефілюванням у майках із зображенням російського диктатора та схильністю до вояжів до Москви (до нього ж).

Берлусконі ж перед днем голосування на виборах взагалі встиг висловитися на тему російської війни проти України. Колишній глава уряду, який не раз називав Путіна своїм другом, заявив, що того штовхнули на війну "російські націоналісти", кремлівські чиновники та російський народ у принципі. Ще Берлусконі, чомусь, побував у шкурі військового експерта, здивувавшись тому, чому російські окупаційні війська залишили околиці Києва, адже мали поставити на чолі українського уряду "порядних людей" замість "людей демократично обраних". Орфографію та стилістику автора, що називається, збережена.

Висловлювання 86-річного дона Сільвіо викликали хвилю засудження. Наприклад, опонент Берлусконі – голова лівоцентристської Демократичної партії, яка програла вибори, Енріко Летта, відразу ж заявив, що перемога Forza Italia на виборах ощасливить, перш за все, Путіна. Хоча тут Летта, мабуть, знітився: патріарх італійської корупції та політики безперечно радий тріумфальному поверненню у владу. Як і Сальвіні. До речі, саме він забезпечив Мелоні сходження кар'єрними сходами: вона обіймала в уряді Сальвіні посаду міністра молоді. Учасники виборчих перегонів взагалі часто апелювали до цієї вікової групи італійців: згідно з соцопитуваннями 10 мільйонів молодих людей віком до 35 років (чверть виборців країни, на секунду) відчували, що їхні політичні інтереси в рідній країні взагалі не представлені ніким. Кандидати, наприклад, "осідлали" TikTok. І якщо активність у цій соцмережі того ж Сальвіні аномальною не вважалася, то поява в ній Берлусконі, що молодиться, викликала фурор.

Літній політик, відомий своїм пієтетом перед юними німфами, звертався до чоловічої частини своєї молодої аудиторії з жартами, як то кажуть, на межі фолу. Ось, наприклад: "Я звертаюся до вас не тому, що хочу познайомитися з вашою дівчиною, а з проханням проголосувати на виборах".

Це дозволило розворушити молодь, але явка на виборах не стала рекордною – проголосувати прийшло трохи більше 60% італійських виборців. Багато в чому через те, що довіра до політиків у країні неухильно падає, а крім того, виборча кампанія розпочалася на літніх канікулах у серпні. До яких ставлення в Італії дуже трепетне.

Власне, італійських виборців вкрай важко запідозрити в масовій підтримці вкрай правих взагалі і тим більше неофашистів. Проте партія Мелоні дуже уважно поставилася до того, що італійського виборця турбували питання міграції, екології та пошуку нових осіб у політиці. Ну, і, звичайно ж, сакраментальне "за все хороше – проти всього поганого" – під соусом соціалістичного достатку для всіх та кожного. І ніхто не піде скривдженим. Все це, а також невдачі Маріо Драгі на прем'єрській посаді разом із розвалом правлячої коаліції, і "зупинило" вибір італійців на "Братах" (Fratelli), "Лізі" та Forza Italia.

Немолодий вже Драгі, фактично головний євроопіміст Італії, колишній глава європейського Центробанку, надто активно включився до європейської політики після відходу Ангели Меркель, прагнучи стати її локомотивом на тлі непоказного Олафа Шольца і Еммануеля Макрона, який марно намагався зберегти обличчя (чуже — путінське). Старт Драгі на цій ниві виявився досить успішним — але на італійську економіку сил йому не вистачило. І італійці цього не пробачили. І — віддали голоси тим, хто обіцяє думати насамперед про Італію.

Майбутній італійський кабінет міністрів недаремно називають урядом євроспектиків. Але це ще півбіди: кожен із трійки Мелоні-Сальвіні-Берлусконі неодноразово висловлював свою повагу Володимиру Путіну.

Водночас після 24 лютого і прем'єр колишній, і прем'єр майбутній засудили відкрите військове вторгнення Росії в Україну. Мелоні поспішила виступити за продовження з боку Риму військової підтримки Києва. Адже з ЄС, за всього євроскепсису, ніхто виходити не збирається: скептицизм тут — це лише фронда проти "надто тісної" інтеграції в рамках Союзу, передусім — політичної. Однак Брюссель далеко – нам своє робити в Римі та околицях. Водночас Італія все ще терпляче чекає від Євросоюзу пакету допомоги на відновлення економіки від наслідків COVID-пандемії.

Берлусконі ж засудив військові злочини Росії, проте вже напередодні голосування прозвучала та сама заява про "гідних людей".

Здивував і Сальвіні, який після 24 лютого виступив із покаянними промовами: Росію після нападу на Україну розлюбив і заявив, що постачання зброї Києву треба продовжувати. Навіть був помічений у Польщі: допомагав українським біженцям. Пропалений популіст, Сальвіні, очевидно, розуміє всю токсичність Москви в очах й італійського електорату також. Нічого особистого, Володимире – лише кон'юнктура. Але новий розворот на 180 градусів відносно напряму електорального вітру, як і раніше, не виключений.

Повернімося до без п'яти хвилин прем'єра. Від Драгі Джоржа (Джорджіа, але перший варіант фонетично вірніший) Мелоні успадкувала борги — в Італії це 150% ВВП країни. Це, нагадаємо, із необхідністю виконувати заявлені на виборах соціалістичні обіцянки ласому на популізм виборцю.

Із проблем, крім того, пієтет майбутнього глави італійського уряду перед скандальним угорським прем'єром Віктором Орбаном. І добре б, якби все обмежувалося спільними селфі та словесними запевненнями у взаємній підтримці. "Брати" підтримали "Фідес" Орбана, що називається, не словом, а ділом: проголосувавши в Європарламенті проти резолюції із засудженням дрейфу Будапешта у бік авторитаризму. У Орбана жест оцінили: Будапешт не лише привітав Мелоні з перемогою на італійських виборах, а й наголосив на "непорушності" італо-угорської дружби. Що характерно, трапилося це у рік вісімдесятиріччя Сталінградської битви (у якій ця дружба теж певною мірою кувалася).

Очевидно, у Орбана в особі Мелоні з'явився новий союзник, з яким обидва політики таранитимуть європейські інститути. Це може призвести до серйозного ускладнення їхньої роботи і навіть паралічу.

Україні ж поки що залишається користуватися тим, що від токсичного Путіна часом сахаються навіть такі його приятелі, як Сальвіні та Берлусконі. Що вже говорити про молодого політика Мелоні, чий уряд все так само залежатиме від грошей з Брюсселя та бажань своїх довірливих виборців, які, здебільшого якщо й не підтримують Україну, то принаймні виступають проти війни. Однак Рим тепер може активніше виступати і за скасування антиросійських санкцій. Буквально: "нічого особистого просто бізнес". Італійський — та його інтереси.

У будь-якому разі Києву доведеться шукати можливостей для ефективної співпраці з урядом третьої економіки Євросоюзу, хоч би якими ексцентричними та цинічними були політики, які його очолюють.