Це так не працює. З чим Зеленський поїхав з Вільнюса

6-7 липня президент України Володимир Зеленський перебував у Вільнюсі, де проходила чергова конференція з питань реформ в Україні і де він зустрівся зі своїм литовським колегою Гітанасом Науседою, а також президентом Євроради Шарлем Мішелем.

Такого роду конференції, на яких українські та європейські чиновники обговорюють хід наших реформ, проводяться щорічно, починаючи з 2017 р. Винятком став 2020-й, коли через пандемію Covid-19 світові комунікації перебралися в мережу.

Перший саміт відбувся в Лондоні, другий — в 2018 р. у Копенгагені. З приходом Зеленського до влади географія конференцій звузилася до найвірніших, а потім і найближчих серед них партнерів України: 2019 р. — Торонто, 2021 р. — Вільнюс.

Його візит на конференцію в Торонто, який президентська пресслужба помилково "призначила" столицею Канади замість Оттави, проходив у теплій, дружній атмосфері.

Канадські друзі України були дуже схильні до обраного більшістю виборців нового президента, який декларував масштабну зміну країни, включаючи відхід від старої системи і боротьбу з олігархами.

Однак візит до Вільнюса вже не був теплою ванною. З моменту обрання Зеленського президентом пройшло два роки, але ніяких кардинальних змін не спостерігається.

Навпаки, партнери бачили, як на високі пости повертаються люди епохи Віктора Януковича, а зовнішня політика Києва стає хаотичною і непослідовною.

Відповідно, учасники конференції, які були присутні фізично та онлайн, як резонно зауважив в коментарі "Еспресо.TV" Віктор Чернишук, очікували від шостого президента України не красивих метафор і обіцянок, а цілком конкретного плану дій.

"Я б не сказав, що є якісь перепони на шляху України до європейської та євроатлантичної інтеграції. Думаю, що не вистачає все ж конкретики, конкретних ініціатив: Україна зробить те, те і те — цього не почули від президента Зеленського у Вільнюсі і на цей раз. Мої колеги і я сподівалися, що ми почуємо про конкретні кроки, які Україна взяла на себе зобов'язалась пройти на прискореному шляху до Європейського Союзу і НАТО. Цього чекали від Зеленського, але він цього шансу не використав ", — сказав Чернишук.

Що ж, з цією оцінкою важко сперечатися.

Український президент насправді, кажучи про євроатлантичні прагнення Києва, ще не переступив за межу стандартного вже набору закликів до Альянсу: сильна Україна — сильна Європа; рішення про вступ у НАТО — геополітичне. Гарант говорив про це вже неодноразово і кожного разу союзники вказували на необхідність виконання домашньої роботи перед інтеграцією. А так двері НАТО відкриті.

У Вільнюсі Зеленський спробував якщо не дезавуювати, то хоча б максимально знизити актуальність питання реформ як одного з ключових для отримання ПДЧ.

По-перше, він стверджував, що "ми дуже швидкі і мінімально бюрократичні" — Україна проводить реформи швидше, ніж будь-яка європейська країна.

При цьому в цих самих європейських країнах часто запитують, чому, наприклад, й досі не реформована та ж судова система або чому український уряд ігнорує корпоративне право. Але такі незручні питання Банкова традиційно "перекрикує" прийняттям земельної реформи.

По-друге, Зеленський на другому році президентства раптово захотів дізнатися, а які ж реформи необхідні для переходу до наступного етапу євроатлантичної інтеграції України. Як пояснив глава держави, він має на увазі "узгоджені НАТО критерії або "маркери", за якими в подальшому буде оцінюватися успішність реформ в Україні та її готовність до членства".

Взагалі, на подібного роду форумах, тим більше "іменних" — присвячених конкретній країні, якщо президент цієї країни не Володимир Путін, не прийнято публічно критикувати або проводити лікнеп. Зазвичай це робиться кулуарно. Однак невиразність зовнішньої політики ОПУ в цілому і це дивне запитання про реформи зокрема змусили партнерів України відійти від правил.

П'ять запитань від Блінкена

Зробив це, причому вельми красномовно, держсекретар США Ентоні Блінкен, який приєднався до саміту в форматі відеоконференції.

Глава американської дипломатії гранично чітко нагадав Зеленському, яких реформ від нього чекають по обидва боки Атлантики, і привів список з п'яти пунктів: реформування Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів; прозорий вибір керівництва НАБУ і САП; прозоре корпоративне управління; демілітірізація і деполітизація СБУ; залучення до відповідальності корумпованих чиновників у рамках обіцяної Зеленським боротьби з корупцією, на якій, як підкреслив Блінкен, втрачається понад $40 млрд (або 30% ВВП країни).

Лікнеп, і досить прямолінійний, провели і в самій Організації Північноатлантичного договору.

Так, спецпредставник генсека НАТО Джеймс Аппатурай сказав наступне: "Це так не працює. Немає чіткого переліку критеріїв, після виконання яких надається ПДЧ або членство — тому що це політичні рішення, це не чисто технічні критерії ... Я не кажу, що немає зв'язку між реформами і політичним рішенням — звичайно, вони пов'язані. Але лише виконання переліку умов самого по собі недостатньо".

Тобто, з одного боку, Аппатурай підтвердив слова Зеленського про те, що це геополітичне рішення, але з іншого - вказав на його обумовленість ходом перетворень і взагалі готовністю країни-претендента до євроатлантичної інтеграції.

У кожної країни свої проблеми і своє домашнє завдання, яке формується в тісній координації з Альянсом. Це не форма для реєстрації на сайті президента України для подачі петицій, безглуздість яких, до слова, Банкова не втомлюється демонструвати всім українцям.

Про серйозність намірів Києва стосовно інтеграції, вважають в Альянсі, деталізований порядок денний і стратегія розкажуть куди красномовніше Зеленського.

Замість цього ж партнери фіксують відверте бажання Банкової всістися на шпагат, як це робить, наприклад, Сербія, і інтенсифікувати відносини з Китаєм — ключовим суперником США і НАТО.

Якщо розглядати Вільнюський саміт через призму зближення Києва з Пекіном, то всі заяви Зеленського більше схожі на спроби переконати Вашингтон у тому, що Київ як і раніше прихильний євроатлантичній інтеграції, але змушений шукати альтернативні механізми поліпшення ситуації в країні.

Це скидається на прихований шантаж. Однак є і позитивна сторона у конференції: партнери все ще готові слухати і підтримувати Україну.

Точки дотику є, і Україна все так само важлива для США і Європи. Особливо після того, як Кремль підім'яв під себе Білорусь і за допомогою режиму Олександра Лукашенка намагається дестабілізувати ЄС новою міграційною кризою; а також проводить ІПсО про підготовку Німеччиною, Литвою, Польщею, Штатами і Україною перевороту в Білорусі.

З одного боку, Україна перебуває в західному політичному просторі. З іншого боку, Зеленському та його команді зробили попередження.

І не тільки через Ентоні Блінкена, а й через президента Литви Гітанаса Науседа, який підтверджує, що "Україна має зіграти важливу роль у більш широкому європейському та глобальному контексті"; що "це велика країна, здатна дати потужний імпульс регіональному розвитку та економічному зростанню".

При це Науседа недвозначно зауважив: "Було б катастрофою, якби оптимізм, викликаний Революцією гідності, непомітно згас. Ми не можемо дозволити собі нових розчарувань!".

Це не останнє китайське попередження. Але поради, які Банковій слід взяти до уваги.