Це сталося. Навіщо Трамп вислуховував доповідь Путіна
Кремлівські ЗМІ тріумфують: ЦЕ таки сталося. Ні, не офіційне висування Володимира Путіна кандидатом в президенти: воно відбудеться у визначений день, зараз визначається як 15 грудня. Загалом, подія заплановане і предрешенное і як таке подібного ажіотажу викликати не повинно - щоб у електорату не похитнулася віра, що "все йде за планом".
ЦЕ - повноцінний розмова Путіна з Дональдом Трампом. Ну як повноцінний - по телефону, зате тривав більше години. Після зриву американцями двосторонніх переговорів на полях в'єтнамської саміту АТЕС і принизливо швидкоплинних публічних зустрічей - безумовний успіх. І то сказати, де пара фраз і чотири секунди поплескувань по плечу, а де нормальне спілкування. Загалом, у службі протоколу російського МЗС, очевидно, швидких смертей не передбачається.
Коли прес-служби глав держав повідомляють про їх телефонних розмовах, зазвичай ці повідомлення дещо різняться як за обсягом, так і змістом. І ці відмінності дають уявлення про те, які пункти вважає більш або менш значущими кожна з сторін. Є і ще одна деталь: коли дзвонять Путіну - на сайті Кремля так і пишуть. А от коли дзвонить він - в хід йдуть пасивний заставу і нейтральні звороти на кшталт "сторони обмінялися думками". Беручи до уваги ці моменти, отримуємо прелюбопытную картину.
По-перше, ініціатором розмови був Путін. Саме він дзвонив Трампу, який до того часу вже вирушив у Флориду готуватися до помилування індички і вечері в компанії її менш удачливим товарки. Тим більше що привід був цілком пристойний: напередодні в Сочі завітав його сирійський у всіх відносинах колега (ну хіба що стоматолог, а не чекіст) Башар Асад. І російський президент про цю зустріч дещо розповів. Відзвітував, в загальному. І це щось прес-служба його американського візаві визнала то надто банальним, то занадто малоцікавим тамтешній публіці. Начебто просторікувань про "необхідність цілісності і суверенітету Сирії". Анонс сьогоднішньої зустрічі Путіна з президентами Ірану і Туреччини в американському релізі, до речі, теж відсутня. Це загалом відповідає практиці офіційного ігнору Вашингтоном цього міжсобойчика претендентів на роль вершителів сирійських доль.
Росіяни, у свою чергу, опустили згадка про межсирийских переговорах в Женеві, які американці вважають принципово важливими. Хоча резолюцію РБ ООН № 2254 щодо врегулювання ситуації пом'янули і в Кремлі, і в Білому домі. Загалом, схоже, Путін знову продавав себе в якості рішали, але не особливо досяг - хоча його звіт було прийнято до відома. Трамп, незважаючи на подальші заяви про "чудовому розмові", безумовно тримав дистанцію. Не в останню чергу, мабуть, тому, що Держдеп інтерпретував обійми Путіна з Асадом як ознака причетності Росії до хімічних атак в Сирії. Тим більше, що незадовго до того Росія заблокувала американський проект резолюції щодо продовження розслідування застосування зарину в Хан-Шейхуні.
Що до інших тем, то питання іранської ядерної програми взагалі не згадується в релізі Білого дому. Втім, зважаючи на те, що написано в релізі кремлівському, путінські запевнення в "прихильності повної реалізації плану" були абсолютно виправдано полічені литтям води. Проблеми ракетної програми КНДР і війни на сході України, очевидно, не були основними в цій бесіді і згадувалися скоріше в силу необхідності - для створення глобального контексту, так сказати. Хоча стосовно Пхеньяну Трамп, схоже, був цілком конкретний: вчора він сказав про посилення тиску на режим Кіма, а сьогодні США ввели нові санкції проти Північної Кореї.
Загалом же зіставлення обох релізів залишає враження, що Путін звітував, а Трамп слухав, і головною цінністю цієї розмови був, власне, той факт, що він відбувся. Цінність ця, втім, відносна: Путіну від такої демонстрації контакту на вищому рівні в медійному сенсі користі значно більше, ніж Трампу.
Сухість релізу Білого дому, можливо, почасти й обумовлена прагненням нівелювати цей дисбаланс. Прес-служба Трампа намагається ретельно відсіювати чутливу інформацію, щоб не підливати масла у вогонь скандалів навколо зв'язків 45 адміністрації президента з Москвою. Тим більше що самому Трампу вже доводилося пояснювати за визнання в довіру Путіну.
До речі, критика за вчорашній розмова не змусила себе чекати: голова сенатського комітету з оборони Джон Маккейн дорікнув Трампа в помилковому переконанні, ніби США і Росія можуть мати спільні інтереси. Втім, згоду американського лідера на розмову з російським колегою з урахуванням нинішніх обставин, можливо, якраз і було свого роду викликом американського істеблішменту. Почасти цим можна пояснити вказівку хронометражу розмови, що на сайті Кремля відсутня.
