Війна смислів. Будь Україні толк від азовської резолюції ПАРЄ
Отже, Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію "Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці", засудила "використання військової сили з боку Росії проти українських військових кораблів та їх екіпажів" - але не назвала ці дії агресією.
Суперечливий компроміс: поразка чи перемога?
Резолюція також закликала обидві сторони утриматися від кроків, здатних загострити ситуацію, але при цьому закликала Росію "негайно звільнити українських військовослужбовців та забезпечити надання їм необхідної медичної, юридичної та консульської допомоги". Але українські моряки, названі "військовослужбовцями", не були названі "військовополоненими", чого домагалася українська сторона.
Тим не менш, в резолюції згадано, що захоплені моряки підпадають під дію "міжнародного гуманітарного права, включаючи Женевські конвенції", - а комплекс Женевських конвенцій, прийнятих у 1949 р., регулює саме статус військовополонених і правила поводження з ними.
Росію також закликали гарантувати вільне судноплавство в Азовському морі і Керченській протоці, забезпечити контроль проходу через Керченську протоку третіми сторонами і засудили зведення їй Керченського мосту як заважає вільному судноплавству і тим самим порушує міжнародне право. Але в ході підготовки документа Бюро ПАРЄ відмовилася від згадки в його назві "зриву мирного процесу".
Словом, документ в результаті вийшов вельми і вельми компромісний, без різких формулювань і однозначних висновків. Оскільки, наприклад, визнання захоплених моряків військовополоненими у відкриту означало б, що в Керченській протоці Росія вчинила акт агресії.
Тим не менше в цілому резолюція засуджує Росію. І росіяни, в усякому разі на рівні телешоу, з допомогою яких російському населенню промивають мізки, вже заявили, що жодна резолюція ПАРЄ їх судам не указ, і наших моряків вони судили, так і будуть судити як злочинців. З іншого ж боку, росіяни говорять про перемогу своєї - мовляв, все-таки в тексті резолюції полонених не назвали полоненими.
Так що ж, виходить, Україна програла?
Але представники України в ПАРЄ теж говорять про здобуту перемогу. Вони вказують на те, що резолюція, нехай навіть компромісна і сильно пом'якшена, була підтримана абсолютною більшістю депутатів: 103 голосами "за" при 16 утрималися і три "проти". Виступаючі в ході дебатів теж в основному були на боці України. Особливо різко виступив литовський депутат Эгидиус Варейкіс, який порівняв мляву і компромісну реакцію європейців на дії Росії з спробою представити умисне вбивство як "невеликий побутовий конфлікт", і назвав російський режим "геополітичним клептоманом". Проросійських виступів було всього два: словака Любоша Бляхи і серба Олександра Шешеля, причому обидва вони були зустрінуті в залі з крайнім несхваленням.
Отже, перемогла все-таки Україна?
Але резолюції ПАРЄ носять рекомендаційний характер. "У завдання Асамблеї не входить зараз оцінювати інцидент 25 листопада 2018 р., його юридичний статус, однак ми бачимо, що країни - члени Ради Європи практично ні про що не можуть домовитися. Саме тому був підготовлений цей проект резолюції. Резолюція в основному політична, і вона відображає принципову позицію нашій Асамблеї", - наголосив доповідач ПАРЄ по інциденту в Азовському морі Андреас Нік, виступаючи в ході дискусії.
Так що ж тоді це було? І хто в підсумку переміг? А, може бути, всі ці словопрения взагалі позбавлені реального сенсу?
Про європейську любові до халяви
Прийняття резолюції актуалізувало ще одну проблему, вже досить старі, але досі не дозволену: проблему позбавлення Росії права голосу в ПАРЄ - і відповідного відмови Москви платити в ПАРЄ членські внески, а також погроз Москви вийти з ПАРЄ зовсім у зв'язку з відмовою повернути російської делегації права голосу. Ця історія відома, і тому нагадаю коротенько.
Протиріччя між ПАРЄ і Росією накопичувалися досить давно, в першу чергу з причини відмови Росії вести себе по загальноєвропейських правил і визнавати колишні республіки СРСР повноцінними і незалежними від неї державами, втручання у справи яких неприпустимо. Однак Кремлю його авантюри довгий час сходили з рук: Молдова, Грузія, знову Грузія - а ПАРЄ лише приймала резолюції, що носять, як ми пам'ятаємо, рекомендаційний характер. Нарешті, в 2014-му, коли Росія окупувала Крим, ПАРЄ в знак протесту позбавила російську делегацію права голосу, - але при цьому не стала виключати її з своїх рядів. Цьому кроку передувала серйозна і тривала боротьба. Досить сказати, що резолюція з поправкою, згідно з якою російська делегація все-таки позбавлялася права голосу і права бути представленою в керівних органах ПАРЄ у зв'язку з агресією проти України, була прийнята тільки в кінці січня 2015 р., причому прийняття цієї резолюції передувала доповідь депутата Стефана Шеннаха, в якому він пропонував Росію права голосу не позбавляти.
У відповідь на цей крок Росія в 2016-го. оголосила ПАРЄ бойкот і перестала направляти своїх представників на її засідання, а у 2017-му відмовилася вносити щорічний членський внесок на утримання чиновників організації - і це був болючий удар, оскільки ті звикли жити добре. Одночасно з цим Росія почала корумпувати і розкладати ПАРЄ з потроєною, порівняно з попередньою, інтенсивністю. Але взяти асамблею під свій контроль Москві не вдалося. Боротьба закінчилася скандальної відставкою Генерального секретаря ПАРЄ Педро Аграмунта, який в ході розслідування, розпочатого з ініціативи України, був викритий в абсолютному корупційному розкладанні.
Незважаючи на відчайдушний опір і самого Аграмунта, та інших корупціонерів, генсек все ж був виштовхнуть у відставку. При цьому в ході боротьби за його відхід з'ясувалося, що процедура відставки генсека в статуті ПАРЄ взагалі ніяк не була прописана.
Справедливості заради треба сказати, що Росія була єдиною країною, чия корупційна діяльність у ПАРЄ була виявлена в ході розслідування. На цьому терені широко відзначився Азербайджан, а також, меншою мірою, Вірменія, Молдова і Грузія. Але Росія була поза конкуренцією як за розмахом, так і за нахабства корупційних операцій, в результаті яких Аграмунт був фактично її власністю - хоч приколачивай до нього табличку з інвентарним номером.
Чи корупція в ПАРЄ зжита повністю внаслідок цієї боротьби і навряд чи Росія відмовилася від діяльності, спрямованої на системний підкуп депутатів асамблеї. Але завдяки розслідування, ініційованого, повторю, зусиллями України, корупції в ПАРЄ стало менше, а корупціонери змушені вести себе обережніше. Пряма підтримка Росії стала в ПАРЄ ризикованим заняттям, вона негайно ставити підтримує під підозру і здатна серйозно зашкодити його репутації.
Тим не менше проблема фінансування ПАРЄ у зв'язку з відмовою Росії від сплати внесків нікуди не поділася. Депутати асамблеї так і не переглянули її бюджет у бік зменшення, відповідно зменшення надходжень у зв'язку з російською позицією. Незважаючи на те, що питання про коригування витрат піднімався на її засіданнях кілька разів, він знову і знову відкладався. В якості аргументів висувалися аргументи про те, що, мовляв, треба шукати компроміс, що Росія не хоче йти і може ще повернутися і заплатити, після чого все налагодиться саме собою, а її остаточний відмова платити за членство в ПАРЄ може змусити організацію скасувати ремонт будівлі, скоротити зарплату генсека і навіть перевести штатних працівників на тимчасові контракти. Словом, питання всіляко забалтывался і відтягувався, ймовірно, не без впливу Росії.
В результаті за два роки говорильні, протягом яких Росія не платила внески, її борг в бюджет ПАРЄ досяг 66 мільйонів євро, що становить вже 11% бюджету Асамблеї. Починаючи з минулого року, коли дефіцит бюджету склав 18 млн. євро, країни-члени були змушені вдатися до жорсткої економії і одночасно дещо збільшити суми внесків. Але проблема поки залишається до кінця невирішеною, у зв'язку з чим в Москві потирають руки, мріючи про те, як ПАРЄ збанкрутує після остаточного відходу Росії. Саме своїм остаточним відходом Москва і намагається шантажувати асамблею, оскільки до повернення Криму повертати їй право голосу депутати не збираються - це було б просто нелогічно. Звичайно, питання про повернення права голосувати безвідносно до повернення Криму можна знову і знову ставити на голосування, одночасно працюючи з депутатами в кулуарах. Але свіжа пам'ять про корупційний скандал заважає Росії скупити достатня для скасування рішення 2015 р. кількість депутатських голосів. Можливо, багато хто з депутатів і раді б були продатися, але підтримка ними Росії в сформованій ситуації буде виглядати дуже вже нарочито.
В пошуках вірних смислів
Коментуючи відмову Росії вносити щорічні внески, керівник російської делегації в ПАРЄ з 2017 р. Олег Толстой заявив, що, "незважаючи на протиріччя, Москва постійно контактує з депутатами та представниками політичних груп ПАРЄ", причому, за його словами, багато з них з розумінням ставляться до російської позиції. "Будь-який європеєць в житті розважливий. Він ніколи не буде оплачувати в ресторані вечеря, який не їв. Відмовиться він платити за квиток в кіно, яке не дивився. Тут наша логіка зрозуміла кожному. Питання в іншому - чи є у ПАРЄ політична воля і бажання подолати внутрішню кризу. Поки наявність і того, й іншого неочевидні", - заявив Толстой.
Треба визнати, що логіка в такому підході є, хоча і дещо однобока. Перефразовуючи відомий вірш Бродського, висловлення Толстого можна назвати хоча і по-своєму правильним, але дуже вже варварським поглядом. Чому це так? З дуже простої причини: своїм висловлюванням Товстої фактично декларує російську позицію щодо Ради Європи в наступному вигляді: "ми не маємо наміру бути змінені в догоду вам, так що приймайте нас такими, які ми є". Він дуже твердо стоїть на цій позиції, явно не розуміючи, що СЕ немає ні найменшої потреби приймати Росія "таку як є" в свої ряди, ставлячи його на одну дошку з іншими європейськими країнами.
Між тим і СЕ, і його Асамблея спочатку створювалися як об'єднання країн, які живуть за певними загальними правилами. З тими, хто за цими правилами не живе, а живе за якимось іншим, європейці теж будуть розмовляти - наприклад, вони розмовляють і з Китаєм, і з обома Кореями, і взагалі вони будуть розмовляти - і розмовляють з будь-якими державами, як казали в СРСР, Азії, Африки і Латинської Америки". Європа буде говорити з усіма, з ким у неї виникне необхідність діалогу, і Росія тут не виняток. Але з з країною, неєвропейської по своєму пристрою, Європа буде говорити інакше.
Після розпаду Союзу Росії, як, втім, і інші республіки колишнього СРСР, які претендували на звання "європейської держави", прийняли в РЄ, скажемо прямо, авансом. Виходячи, в кращому випадку, з чистою географії, хоча "Європа" в європейських організаціях є поняття швидше соціально-політичне. Але такий аванс припускав готовність змінюватися аж до повної відповідності європейським рамок, не прописаним однозначно ні в одному окремо взятому документі, але дуже чітко позначеним в системі документів та угод, якими керуються країни, що входять в СЕ, - як мінімум керуються у відносинах один з одним. Той, хто не бажає змінюватися і, більш того, заявляє про своє принципове небажання робити це, про повне несприйняття таких змін, хто вимагає для себе якихось особливих правил, той, природно, повинен з СЕ піти.
Але такий догляд відразу ж перетворює його в чужинця для членів РЄ - неважливо, дружнього або ворожого, але завжди чужого. Іншого. Більш віддаленого, ніж свої. Менш зрозумілого. Потенційно - завжди більш ворожого, навіть якщо в даний момент напруги у відносинах немає. А якщо такий чужинець ще і агресивний, це ще сильніше віддаляє його від європейців і ментально, і політично, і економічно.
Така зміна взаємного розташування держав в світовій соціальній системі не веде ні до яких негайних практичних результатів - так і відбувається вона не миттєво, а досить повільно. Але ці зміни закладають багаторічні тенденції розвитку.
Тут ми вступаємо в тонку область війни смислів. Цю війну Україна веде проти Росії, в тому числі, і в Європі. І на її європейському театрі наше завдання полягає в тому, щоб домогтися максимального витіснення Росії з Європи. Це можливо в ситуації, причому не за чиїмось сваволі, а тільки тому, що сама Росія таку можливість нам дає, оскільки вона не відпрацювала виданий їй моральний і юридичний аванс, і не бажає його відпрацьовувати.
Ось, власне, і весь сенс нашої боротьби за резолюції ПАРЄ, засуджують Росію. Кожна з таких резолюцій на крок, на півкроку, на чверть кроку, але, тим не менш, цілком реально, хоча, на перший погляд, і малопомітно наближає Росію до моменту невизнання її європейськими країнами таким же, як вони, то є європейською державою в цілому, заганяючи її в образ Мордора. Такий образ Росії, поступово веде її до моральної ізоляція від Європи, що, в свою чергу, закладає основи для ізоляції політичної і економічної, дуже важливий для перемоги України.
Що ж стосується повного відходу Росії з ПАРЄ, то це, швидше за все, блеф. Московські посланці навіть без права голосу будуть продовжувати метушитися в кулуарах, намагаючись підкупити, оббрехати, посіяти ворожнечу і шантажувати ПАРЄ несплатою внесків. Можливо, що вони повернуться і на засідання, які зараз принципово ігнорують, і стануть користуватися правом виступу з трибуни ПАРЄ - адже їх ніхто цього права не позбавляв, вони не можуть тільки голосувати. Але нинішня позиція Росії така, що будь-який варіант її дій - і майже неймовірний відхід з ПАРЄ зовсім, і нинішня позиція полуухода і шантажу майбутнім відходом - буде все сильніше і сильніше віддаляти їх від Європи.
Що ж стосується російських внесків, то ПАРЄ, ймовірно, доведеться все ж переглянути свій бюджет. І це піде їй тільки на користь, оскільки жити треба за коштами. Це одна з важливих умов збереження як незалежності, так і власної гідності.
