Ядерний привид. Чи зможуть Росія і Китай спровокувати війну між Індією і Пакистаном
Прем'єр-міністр Пакистану Імран Хан закликав свого індійського колегу Нарендру Моді до переговорів і заявив, що в разі початку великої війни конфлікт не вдасться втримати під контролем. З урахуванням того, що обидві країни володіють ядерною зброєю, а на обох прем'єрів впливають безліч сил як внутрішніх, так і зовнішніх, заява Хана звучить цілком розумно. Хана підтримав і держсекретар США Майк Помпео, який закликав Індію і Пакистан уникати ескалації конфлікту.
Між тим Індія повідомила, що привела армію в повну готовність. Вздовж лінії поділу сторін у Кашмірі відзначені перестрілки, пакистанська сторона повідомляє про чотирьох загиблих і десяти поранених цивільних, індуси - про п'ять поранених військових. Тим не менш конфлікт явно йде на спад. Обміну ядерними ударами не буде... на цей раз.
З чого все почалося
За великим рахунком все почалося в 1947 р. з спроб розділити колишню Британську Індію за релігійною ознакою, щоб отримали незалежність народи не вирізали один одного. Але мусульмани і індуїсти жили упереміш, хоча і окремими громадами. В результаті між новими незалежними державами, Індією і Пакистаном, сталася війна, яка не закінчилася до теперішнього часу, хоча гарячі фази і чергуються з періодами нетривкого майже світу. Війна почалася через князівства Кашмір і Джамму, яке стало спірною територією і джерелом постійного загострення ситуації. В даний час колишнє князівство розділене між трьома країнами: Індією, Пакистаном і вдало поучаствовавшем в розподілі Китаєм.
Якщо ж говорити про конкретний привід, що послужило відправною точкою нинішнього загострення, то ним став теракт здійснений 14 лютого в індійській частині Кашміру - місті Пулваме, де смертник на автомобілі, начиненому вибухівкою, врізався в колону індійських військових. Загинуло 46 людей, багато було поранено, відповідальність за напад взяло на себе терористичне угрупування "Джаиш-е-Мухаммад", чиї табори знаходяться в контрольованій Пакистаном частині Кашміру.
Ситуація, коли організатори теракту в індійській частині Кашміру ховаються в його пакистанській частині, в тих краях досить звичайна. В ході останнього за часом індо-пакистанського загострення в 2016 р. Індія за подібних обставин вже займалася "авиахирургией" зачищаючи ісламських бойовиків в пакистанському Кашмірі. Принаймні так заявляли індуси, але Пакистан цього не підтвердив.
Тут треба розуміти, що обидві сторони постійно брешуть, перебільшуючи втрати противника і применшуючи власні, щоб виглядати найкращим чином в очах свого населення. Ймовірно, Індія дійсно завдала ударів, але Пакистан волів їх не помітити, тим паче що надмірна активність ісламських бойовиків інший раз дратує і Ісламабад. Але припинити їх діяльність Ісламабад не може, оскільки Індія відіграє роль запобіжного клапана, і при спробі перешкодити терористам оперувати в індійському Кашмірі - скажімо, заради поліпшення відносин з Нью-Делі - можна запросто отримати спалах терору в самому Пакистані. До того ж відносини зіпсовані занадто сильно, щоб можна було розраховувати їх поліпшити, принаймні на прийнятних для Пакистану умовах. Ну а конфлікту навколо Кашміру ніхто не відміняв, і кращого інструменту для тиску на Індію, ніж ісламські фанатики-терористи, у Ісламабаду немає.
Що було далі
Отже, в ситуації, що склалася Ісламабад може тільки маневрувати між ворожою Індією і внутрішніми фанатиками, по можливості замітаючи сміття під килим. Але теракт в Пулваме вийшов дуже вже кривавий - або дуже успішний, тут з якого боку поглянути. При цьому індуси знають, що лідер "Джайш-е-Мохаммад" Масуд Азхар, ні від кого не ховаючись, живе в пакистанському Пенджабі. Ісламабад ж стверджує, що достатніх підстав для арешту Азхара немає, - і це при тому, що "Джайш-е-Мохаммад" влаштовує теракти і на пакистанській стороні. Звичайно, рідше, ніж в Індії, і не такі криваві, але тим не менш - влаштовує. Іншими словами, Пакистан, прораховуючи ризики, вважає, що чіпати Азхара вийде собі дорожче, і знову-таки, нехай він і терорист, але буває корисний, доставляючи індусам неприємності і демонструючи цим бажання кашмірців жити не в Індії, а в Пакистані.
Тоді індуси вирішили розібратися з терористами самі, як у 2016-му, і 25 лютого завдали авіаудари по таборах "Джайш-е-Мохаммад" в районі Балакота, на пакистанській частині Кашміру. Але пакистанці в цей раз їх мало того що помітили, так ще й підняли свої ВПС, збивши - за їхніми словами - два індійських винищувача. Правда, Індія визнає втрату одного і стверджує, що бій носив обопільний характер і Пакистан теж втратив один винищувач. Таким чином, по пакистанській версії рахунок в повітрі 2:0 на його користь, індійської - нічия 1:1. Крім того, за індійської версії в ході авіаудару було перебито багато бойовиків, по пакистанській - постраждало кілька цивільних осіб, і взагалі ніяких таборів там немає.
Очевидно, що обидві сторони прагнуть насамперед зберегти обличчя, уявивши себе якщо не переможцями, то, принаймні, не програли.
При цьому ні Імран Хан, ні Нарендра Моді жодного разу не фанатики, а, навпаки, логічні і прагматичні політики. Ядерна війна їм не потрібна, але втрата особи рівнозначна для них політичної смерті. У Моді в нинішньому році парламентські вибори. Імран Хан ж, по суті, є маскою, яку одягли військові, за фактом правлячі в Пакистані, щоб мати перед зовнішнім світом хоча б мінімально пристойного вигляду. Але маску недовго і змінити. До виборів Хану, правда, далеко, вони пройшли в Пакистані в липні минулого року, але в його партії в парламенті вкрай хитке коаліційну більшість, і публічно програвати він не може ще більшою мірою, ніж Моді.
Словом, незважаючи на те, що велика війна між Індією і Пакистаном із застосуванням ядерної зброї ні Моді, ні Хану не потрібна, створити умови для її початку простіше простого. Справа за малим - війна повинна знадобитися комусь з гравців, що оперують в цьому регіоні.
Складний розклад
В індо-пакистанському і, зокрема, джамму-кашмирском регіоні в першу чергу змагаються Китай і США. До речі, теракт в Пулваме дивно збігся з візитом Трампа до В'єтнаму, де він зустрічається з Кім Чен Ином, що в Пекіні сприймають прохолодно. Ні, звичайно, звинувачувати Китай в організації теракту руками "Джайш-е-Мохаммад" було б занадто, та й невчасна була б для нього гра на загострення. Так що мова майже напевно йде про чистий збіг, хоча.... словом, до цього ми ще повернемося.
Але якщо б Пекіну в якийсь момент дійсно знадобилося перевести ситуацію, то ось вона, больова точка. Можливості впливу на неї, особливо з урахуванням зближення Китаю з Пакистаном при одночасному охолодженні відносин між Ісламабадом і Вашингтоном - теж у наявності. Охолодження ж виникло по причині того, що Ісламабад не може, почасти й не хоче ефективно боротися з ісламським тероризмом, але при цьому не проти отримати від США фінансову допомогу на цю боротьбу. Та з'ясування питання про те, куди витрачені виділені США $33 млрд, охолодило американо-пакистанські відносини. А тут як раз все стало вдало розвиватися на китайському напрямку, яке, втім, завжди відчутно було, оскільки Китай вбачає в Пакистані відмінний інструмент для стримування Індії, проти чого в Ісламабаді аніскільки не заперечують.
Іншими словами, перед нами ще один майданчик великої гри наддержав, про що я вже писав, до речі, за два дні до теракту в Пулваме.
Нарешті, є в цій грі і трікстер, жонглирующий хаосом. Це, як завжди Росія, і тут ми повертаємося до питання про те, чи випадково збіглися теракт в Пулваме і візит Трампа до В'єтнаму. Тому що якщо Пекіну, нехай і незадоволеному посиленням позицій США в Японському морі і потепління відносин Трампа та Ина, така гра на підвищення ставок була в даний момент абсолютно ні до чого, то інтереси Москви тут чітко видно: тут і суперництво з США на збройових ринках Азії, і ставка на ісламський тероризм - кращого друга нинішньої Росії, і бажання відвернути увагу світу від України, зайнявши його чимось більш масштабним. Ця остання обставина і може бути ключовим. Ядерна - не ядерна, але більш або менш затяжна війна між Індією і Пакистаном, хоча б на три-чотири місяці, що співпала з виборами в Україні і дала можливість під шумок почати ескалацію конфлікту на Донбасі, оскільки світ дивився б зовсім в іншу сторону, стала б для Путіна справжнім подарунком.
Поки, втім, великої війни не сталося. Сторони вже розходяться, демонстративно брязкаючи зброєю. Але це, повторюю, поки. Буквально завтра все може прийняти зовсім інший оборот.
