ЄС уже не той. Чому "Союз вугілля і сталі" залишили без саміту з Путіним
Спроба Макрона і Меркель використати гру з Путіним як аргумент у переговорах з США не зустріла розуміння у колишніх членів соцтабору. І двом "локомотивам ЄС" довелося поступитися
Коли після зустрічі Джо Байдена з Володимиром Путіним у Женеві Емманюель Макрон раптом заявив, що настав, нарешті, час провести саміт ЄС за участю російського правителя — перший з січня 2014 р., і що такий саміт буде не ганебною капітуляцією, а найтоншою Realpolitik (мабуть, в чисто французькій традиції 40-х років минулого століття) і "діалогом для захисту наших інтересів", справа, здавалося, на мазі. У Москві вже щосили писали промови і коментарі для переможного "повернення Росії в Європу". Але тут з Польщі та республік Балтії ввічливо поцікавилися, чиї, власне, інтереси Макрон позначив як "наші". І той здувся. Дух маршала Петена, який стояв весь цей час за його плечем, сплюнув з досади, понісся геть, в місця своєї нинішньої постійної дислокації.
У результаті на зустрічі в Брюсселі 27 лідерів ЄС, що затяглася з вечора четверга в п'ятничну ніч, домовитися про саміт за участю кремлівського диктатора не вдалося. Про що і повідомила Ангела Меркель в перші години п'ятниці.
"Це було дуже всебічне обговорення, і воно було нелегким. Сьогодні не було досягнуто домовленості про негайну зустріч лідерів", — заявила Меркель журналістам, промовчавши, втім, про те, що домовленість про "зустрічі лідерів" з включеним до їх списку Путіним не була досягнута не тільки в "негайному", але й у відкладеному форматі. Тому що надія, вона, звичайно, жевріє.
Нагадаю, що саміти ЄС за участю Росії припинилися після того, як Москва в березні 2014 р. анексувала Крим, і ЄС, зціпивши зуби, з величезною неохотою і з великим бажанням повторити грузинський варіант 2008 р., коли Москві все зійшло з рук, під явним тиском США все-таки ввів проти Росії санкції. Але фантомні болі від втраченого спілкування з "другом Володимиром" для "старого ЄС", що виріс з "Союзу вугілля і сталі", куди потім необачно прийняли всяких сумнівних напівварварів зі Сходу, виявилися болісними.
У цих фантомних болів є давня історія, що сягала... О, тут можна посперечатися, до чого саме, і навіть дістатися до Анни Ярославни, але то були справи давно минулих днів. А ось фігура одного Йосипа (Віссаріоновича) і подальшого ряду друзів, Микити Сергійовича і особливо Леоніда Ілліча, який подарував Старій Європі дешевий газ (тут важливо не переплутати: газ — дешевий, Європа — Стара, зовсім не навпаки), — це вже справи днів, що минули зовсім недавно. І тим сильніший фантомний біль.
І голоси розділилися. Франція, Німеччина і Австрія жадали дружити з Путіним, "яким він є", але Польща і три країни Балтії виступили різко проти. Це була класика, описана Станіславом Лецем, коли сни цілком залежать від положення сплячого. І якщо "Союзу вугілля і сталі" при згадці "друга Володимира" сниться дешевий газ і синекури для відставних політиків, вознесених, як у рай, в оспівану покійним Черномирдіним "атмосферу нафти і газу", то полякам сниться Катинь і літак Качинського, підірваний під Смоленськом. І у прибалтів сни, схожі з польськими, — розстрільні рови, висилки і Колима. І ці сни настільки яскраві, що навіть солодкуватий, схожий на трупний, запах дешевого російського газу їх зовсім не перекриває.
Одним словом, маленьке щастя Емманюеля Макрона, який уже відчував аромат нафтогазових парфумів "à la russe", цього разу не прокотили. Всі тонкі ігри, всі сплановані таємні ласки зіпсували своєю брутальністю колишні соцтабірники, які порівняли наймилішого друга Вову з ведмедем, а спробу повернути його в Європу — з залученням ведмедя до охорони горщика з медом. Цю метафору видав президент Литви Гітанас Науседа. Загалом, все вийшло дуже незручно, по-варварськи і зовсім не в дусі любовно відроджуваної імперії Карла Великого.
Лауреатом премії імені цієї імперії, як ми пам'ятаємо, вже є Емманюель Макрон. А міг би стати також і Путін, якби "Союз вугілля і сталі" не почав свого часу необачно розширюватися.
Однак історія має властивість повторюватися, хоча іноді і у вигляді фарсу. Стара Європа дуже вже сильно хоче "прагматично дружити" з "другом Володимиром" — здається, навіть сильніше ніж колись хотіла дружити з "другом Адольфом". Тому, цілком можливо, ми ще побачимо розпад ЄС на колишній "Союз вугілля і сталі" і на східний "Союз колишніх в'язнів РЕВ і СРСР". Дуже вже різні "наші інтереси" виявила остання зустріч в Брюсселі. Розбіжності, звичайно, траплялися і раніше. Нові члени ЄС ні-ні та й норовили вибити то якомога більше економічних благ, то рівних прав. І нарешті, знахабніли настільки, що заважають тим, хто їм дав притулок, робити свої маленькі гешефти. Це точнісінько взаємини варварів і Римської імперії. І апетити нинішніх "варварів", звичайно, ростуть: найімовірніше, Макронів проєкт "Європи кількох швидкостей", за який Меркель нагородила молодшого партнера пріснопам'ятною премією Карла Великого, благополучно накриється мідним тазом. А разом з ним і претензії "перших серед рівних" — Берліна і Парижа — на положення дуумвірів. Похорони цієї концепції, звичайно, відбудуться не раптом. Але відбудуться. І взагалі, час би поставити питання про новий союз, з дійсно спільними інтересами, що включають спільне протистояння московській агресії.
Адже те, що "локомотивам ЄС" довелося поступитися цього разу, зовсім не означає, що питання закрите назавжди. Нові спроби втягти Путіна в Європу, хоча б і через чорний хід, поза всяким сумнівом, не забаряться.
