Французький Обама. Куди Макрон заведе Францію
Незважаючи на те, що перемога Еммануеля Макрона на президентських виборах у Франції була передбачуваною з точки зору постійно озвучували результатів соціологічних досліджень, можна фізично відчути величезне полегшення, що відчуває сьогодні європейське суспільство. І, що важливо - та частина американського суспільства, яку можна назвати "лібералами".
Адже політичний дух Барака Обами як би перейшов Атлантичний океан і вселився в молодого Еммануеля Макрона, з точки зору традиційних заправив партійної політики ще менш досвідченого в тих заняттях, в якому вони вважають себе професіоналами, ніж був Обама в 2008 році. Об'єднує їх прогресизм і розуміння, скажімо так, спільної долі людства, і, можливо, навіть і більше нічого. Але чи так це важливо, коли мова йде про цілком зрозумілою ворога? Про расизм і мракобіссі, якими маніпулює мафіозна структура колишньої радянської розвідки на чолі з повернутим на ідеї "змусити світ жити за поняттями" Путіним? Причому на тлі перманентних сумнівів у щирому бажанні чинного президента США зайнятися "російським питанням" з необхідною ретельністю?
У Кремлі все ще намагаються збагнути, як це їх буквально обійшли на повороті - адже кілька місяців поспіль Марін Ле Пен очолювала рейтинги. Але (це перша зачіпка для перемоги Макрона) вести-то вона вела, та з дуже маленьким відривом. Так що варто було перейматися наявністю системного глибинного процесу зміни настроїв.
Можна сказати й інакше: якщо б у першому турі Лє Пен перетнула позначку у 30%, навіть з другого місця у неї були б дуже непогані шанси на перемогу, незважаючи на захисні механізми французької політичної системи проти радикалів. Зрештою, і в США захисні механізми не допомогли - застаріли.
Але перший тур показав фактичну відсутність у Франції вагомого сегмента невизначених. А адже саме з цього середовища, при збігу інших важливих факторів, приходять електоральні вихори (згадаймо про "виборців-монстрах" Трампа).
Все-таки, тепер Франція може тимчасово розслабитися, а хвиля євроскептицизму явно пройшла свій пік і кинулася вниз (особливо після викочування рахунки за шлюборозлучний процес Лондону!). Ле Пен в будь-якому випадку можна привітати з перемогою над батьком - вона набрала майже вдвічі більше голосів, ніж Жан-Марі Ле Пен у 2002 році (17,8%). Якщо вона зможе конвертувати ці голоси в підтримку кандидатів від Фронту на червневих виборах в Національну Асамблею, республіканцям і соціалістам доведеться потіснитися (а то і взагалі зійти зі сцени).
Однак, по-перше, той самий виклик стоїть сьогодні й перед Макроном, а по-друге, раніше це вдавалося досить погано (незважаючи на зростаючу протягом останніх 15 років популярність Фронту, завоювати хоча б якусь пристойну кількість округів його кандидатам не вдавалося).
У Франції система парламентських виборів мажоритарна. Більш того, для перемоги необхідно набрати не менше половини голосів виборців (в Україні такі правила існували з 1991 по 1998 рік). Тому до другого туру центристи кожного округу об'єднуються проти радикалів на користь найбільш рейтингового кандидата. Підступно, звичайно - ось така специфічна французька двопартійність (в США співробітництво полярних партій стосується солідарної відповідальності). Яка може не спрацювати в цей раз із-за того що за офіційних партійних висуванців проголосувала лише чверть виборців.
А адже теоретично - якщо вважати, що партійна система тоне і французи синхронізують між собою теплий імідж Макрона і руху "На ходу!" (варіантів перекладу буде ще дуже багато, оскільки en marche - це семантично багатий імператив) то воно візьме більшість місць. І умовно розділить парламент з убого ксенофобським (дебати Макрон-Ле Пен з'ясували саме це - ніякого іншого месиджу крім правого популізму в фронтистів немає) Національним Фронтом? Тому вже вчора почалися переговори і дискусії про те, чиїм спадкоємцем є нинішній переможець, кому він більше зобов'язаний - Олланду (хтось же втопив Фійона з його величезними шансами, створивши сливавшее компромат видання "Канарейка в ланцюгах"?), або Фійону, беззастережно підтримає Макрона проти спадкоємців вишизма? Питання непросте - хоча б тому, що останній сегмент необхідних для такої масштабної перемоги Макрона виборців дав вкрай лівий фланг, проігнорувавши суперечливу риторику Меланшона.
Макрон - технократ, і, мабуть, ліберал з лівим трендом (інакше навіщо він взагалі погодився працювати в уряді соціалістів?). По ідеї, він буде продовжувати зовнішню політику Олланда і має намір завершити його реформи в політиці внутрішній - мова, в першу чергу, йде про жорсткий трудовому законодавстві, пенсійній сфері та дебюрократизації.
Для глибоких реформ був необхідний такий впевнений мандат. В такому випадку піде під Макрона помірна частина соціалістів? Правий центр все-таки насилу сприйме його як свого. Хоча куди діватися-то, республіканці абсолютно розібрані (у лідерів з репутацією - вік, у покоління Саркозі - репутація нульова).
Окремими проблемами тепер подаються крізь французьку лінзу США і Росія: трамписты і Москва грали на боці противників Макрона. А пам'ять у нього гарна, крім того, новий президент - фінінспектор за покликанням, навіть у банку Ротшильдів його називали "фінансовим Моцартом"...
Так що, по-перше, трансформація ЄС по-французьки буде відбуватися крізь плач волокитчиков і розтратників.
По-друге, якщо Макрон був ще півроку тому приблизно нейтральний по відношенню до Росії, то тепер санкції будуть тільки посилюватися. І взагалі, своєю агресією Москва домоглася лише обрання самого антиросійського президента Франції з часів Другої світової війни (і якраз до 8-9 травня, що дуже символічно). У той же час, українська підтримка Макрона була гласною і публічною.
Нарешті, по-третє, Білий Дім ризикує залишитися один на один з деякими своїми ідеями. Схоже, чутки про смерть глобалізації, оптимістичного лібералізму і європейської, а також євроатлантичної інтеграції виявилися сильно перебільшені. А кандидатів у лідери вільного світу - тепер хоч відбавляй.
