Еммануель з характером. Навіщо Макрон приміряв корону Французької імперії
Директивні вказівки почати боротьбу з корупцією, роздані президентом Франції на пресконференції в Бейруті, здатні породити лише симуляції, зате приємно чухають імперські культи французів. Хоча можливі й гірші сценарії
Президент Франції Еммануель Макрон пред'явив у вівторок ультиматум керівництву Лівану, зажадавши негайного проведення реформ і рішучої боротьби з корупцією, про що повідомив "Рейтер".Термін для старту, який дав Макрон, до кінця жовтня. Якщо реформи на той час не почнуться і гідра корупції не буде хоча б трохи придушена, фінансова допомога Лівану припиниться, а проти самих недбайливих чиновників введуть адресні санкції. У всякому разі, так говорив Макрон на пресконференції в Бейруті.
Макрон також повідомив, що політичні лідери Лівану вже погодилися сформувати в найближчі два тижні уряд експертів з тим, щоб допомогти намітити новий курс для країни, яка потерпає від краху під вагою економічної кризи, викликаної ще й катастрофою в Бейруті. Якого роду експерти і з яких питань можуть увійти в уряд, що формується за общинно-конфесійними квотами, — питання окреме, але "експерт" в будь-якому випадку звучить гордо. А значить, Макрон зможе пред'явити "уряд експертів" як свій успіх. У всякому разі — французьким виборцям, віддаленим географічно від результатів його експертної діяльності.
Сам Макрон постає при цьому в образі реінкарнатора слави Франції, повелівала колись половиною Африки. Він суворий, але справедливий і твердою рукою веде Ліван до процвітання. "Лівану не видається бланк чека, це вимога з призначенням зустрічі через шість-вісім тижнів", — сказав Макрон у ході свого візиту, вже другого за останній місяць, давши зрозуміти, що не потерпить корупції і безгосподарності. "Якщо ваш політичний клас зазнає поразки, ми не прийдемо на допомогу Лівану", — додав він.
Утім, як мудрий білий сахіб, по-батьківськи правлячи відсталими племенами, Макрон поєднував суворість з м'якістю. Пригрозивши Лівану адресними санкціями, які, утім, можуть бути введені тільки в разі доведеної корупції і після узгодження з ЄС, він зауважив, що до порядку жовтня вони не ввійдуть, бо, "ми знаходимося в процесі довіри і взаємної участі".
Але чи може ліванське керівництво змінитися?
Відповідь скоріше негативна. Штучна держава, яка скроєна по волі зовнішніх сил зі шматка французької підмандатної території, була раніше частиною Османської імперії, і керована в рамках системи конфесійних квот, коли президентом може стати лише християнин-мароніт, прем'єром — мусульманин-суніт, головою парламенту — мусульманин-шиїт, а в уряді має приблизно порівну християн і мусульман, то він не може бути ні стабільним, ні стійким до корупційних спокус. Таку державу завжди будуть роздирати внутрішні протиріччя, а складні конфесійні та кланові зв'язки — створювати ґрунт для корупції. Крім того, за підсумками громадянської війни 1975-1990 рр., у політику прийшли колишні польові командири — не найвдаліший варіант для побудови правової та далекої від корупції держави.
При таких стартових умовах дивуватися годі й тому, що Ліван сьогодні накрила важка фінансова криза, посилена вибухом у порту Бейрута, що зруйнувала не тільки порт, але і місто, і тим, що сталося через приголомшливу безпечність місцевої влади, а скоріше, тому, що Лівану протягом трьох десятиліть вдавалося уникати повного розвалу, балансуючи буквально на краю прірви. Правда, з корупцією і тоді все було якнайкраще — вона носила характер системний і державотворчий, швидше за згуртовуючи Ліван, ніж руйнуючи його. Але, принаймні, ліванська економіка не перебувала в сьогоднішньому стані повного краху, Бейрут не лежав у руїнах, а, навпаки, відбудовувався після війни, а міжконфесійна напруженість утримувалася в терпимих межах, не наближаючись до точки вибуху. Зате зараз усі проблеми Лівану разом вилізли назовні.
Чи розуміє Макрон нездійсненність своїх вимог і крайню складність стабілізації Лівану? Чи розуміє він те, що корупція в ліванському випадку є необхідним інструментом міжобщинниої взаємодії та миру? І, взагалі, що знадобилося Франції в Лівані?
Тут все непросто, і дії Макрона багато в чому мають вимушений характер.
Крім фінансових інтересів Франції в рамках своєї колишньої колоніальної імперії, існує і електоральний чинник. Французький виборець добре ловиться на тінь колишньої величі, і Макрон, першим з європейських керівників прибув до зруйнованого вибухом Бейрута, зробив єдино вірний з електоральної точки зору хід, позначивши особливу роль Франції в стабілізації Лівану. Правда, позначити таку роль куди простіше, ніж її зіграти — на вплив у Лівані претендують Іран, США, Саудівська Аравія, а за спиною Ірану маячать Росія і Китай. Але відступити Макрон не міг — з політичної точки зору це було смерті подібно.
Перший візит приніс успіх: місцеві жителі звернулися до Макрона із закликом "не давати грошей корумпованому уряду", який усе одно їх розікраде, а в соцмережах почався збір підписів за повернення Лівана під французький протекторат, причому рахунок підписантам пішов на десятки тисяч. Таким чином, ліванці визнали доречність і бажаність французького втручання, і це була перемога, яку Макрон міг пред'явити виборцям. Але далі все пішло складніше. Хоча тиск з боку Макрона, який пообіцяв знову приїхати в грудні, підштовхнув основні партії до узгодження кандидатури нового прем'єр-міністра Мустафи Адіба, який закликав до якнайшвидшого формування уряду і пообіцяв швидко провести реформи, щоб забезпечити угоду з МВФ, банківська система Лівану залишається паралізованою. Необхідний її аудит — а він означає безліч неприємних відкриттів, великих скандалів і неминучу розкачку ситуації — аж до відставки щойно сформованого уряду. "Сьогодні все заблоковано, і Ліван не може фінансувати себе", — прокоментував ситуацію Макрон. "Нам потрібно дізнатися реальний стан справ у банківській системі, щоб потім можна було прийняти судові заходи", — додав він.
Поки Макрон спілкувався з керівництвом Лівану, поліція намагалася впоратися з протестами біля будівлі парламенту, використовуючи бронетехніку для перекриття вулиць і сльозогінний газ. Над Бейрутом ж, розважаючи жителів, літали винищувачі французьких ВПС, залишаючи червоні, білі і зелені димові сліди — кольори прапора Лівану. Це було, безсумнівно, красиво і демонструвало дружню присутність Франції, але саме по собі не вирішувало ніяких проблем. Для отримання у МВФ коштів на відновлення економіки і в першу чергу порту Лівану потрібна дорожня карта реформ, що включає аудит центрального банку і покроковий план дій як мінімум на найближчі 12 місяців.
Чи вдасться Макрону виступити локомотивом відновлення Лівану або, на самий крайній випадок, створити видимість успіху, що придатний для продажу французькому виборцеві? Перше завдання пекельно складне і потребує неабиякого вміння лавірувати в складному ліванському і, ширше, близькосхідному котлі. Друге простіше — але теж досить складне. Тут важливо не перегнути палицю і не повторити помилку Макронапопередника Макрона Франсуа Олланда, вчиненим ним у ЦАР.
Там, маючи в своєму розпорядженні мандатами ООН і ЄС, Франція (після трьох років зусиль згорнула від безвиході військову операцію) все більше нагадувала нескінченну колоніальну війну. Вакуум негайно заповнила Росія, на початку 2017 р. запропонувала президенту Фостен-Арканжі Туадере безоплатну військову допомогу. Уже до кінця березня ВС ЦАР були озброєні російською зброєю і одягнені в російський камуфляж, а ПВК Вагнера виграла конкурсний контракт на охорону місцевих золотих копалень. Подібний сценарій не виключений і в Лівані. І навіть якщо його зіграли не росіяни, легше від цього не стане ні Бейруту, ні Парижу.