Бабуся Британії та її син. Коли відбудеться коронація Чарльза

Єлизавета II була найстарішою главою держави на планеті, а її правління – найтривалішим у британській історії та другим за тривалістю в історії Європи, після французького короля XVII століття Людовіка XIV, який ступив на престол у віці 4 років. Вона стала британською королевою у 1952 році, у віці 25 років, після смерті батька, Георга VI, і правила у 15 державах: Сполученому Королівстві та 14 країнах Співдружності. Її портрет є на банкнотах 35 держав. За 70 років правління Єлизавета II призначила 15 прем'єр-міністрів, першим з яких був Уїнстон Черчілль, а останнім – її тезка, Ліз Трасс, креатура партії Консерваторів, яка в юності виступала за скасування британської монархії.

Її життя

Принцеса Єлизавета народилася в Лондоні 21 квітня 1926 року, і була першою дитиною в сім'ї герцога та герцогині Йоркських, ставши в момент народження третьою в черзі претендентів на британський престол, після свого дядька та батька.

Коли ж у 1936 році її дядько, Едуард VIII, зрікся престолу, а батько став правити під ім'ям Георга (Джорджа) VI, десятирічна на той момент принцеса виявилася першою в черзі спадкоємців. У цій якості вона вперше в житті і публічно виступила в 1940 році, в радіозверненні зі словами підтримки дітей, які перебувають в евакуації.

1945-го, Єлизавета, подолавши опір батьків, на короткий час вступила до Допоміжної територіальної служби, де була водієм та автомеханіком. У ніч 8 травня 1945 року, разом із сестрою Маргарет, вона невпізнанною ходила святковим Лондоном, відчуваючи себе "піднесеною хвилею щастя і полегшення", про що розповіла BBC три десятиліття по тому.

У 1947 році Єлизавета вийшла заміж за принца Філіпа, онука короля Греції Георга I з династії Глюксбургів, який брав участь у Другій світовій війні як офіцер британського флоту. Принц Грецький і Данський при народженні, він прийняв перед весіллям британське підданство і прізвище матері Маунтбеттен. Подружжя жило дружно, до самої смерті Філіпа у 2021 році, у віці 99 років. У 2017 році вони відсвяткували 70-річчя весілля, ставши єдиним королівським подружжям, яке досягло платинового ювілею.

Пара народила чотирьох дітей: у 1948 році принца Чарльза, у 1950 – принцесу Анну, а після вступу Єлизавети на престол – принців Ендрю та Едуарда, у 1960 та 1964 роках.

Її царювання

Британський монарх є главою держави, але не має прямої влади, і у своїх офіційних діях виконує вказівки уряду, хоч і може здійснювати опосередкований вплив. Як одного разу зауважила Єлизавета II, вона не має законних повноважень, щоб блокувати небажане призначення, але "завжди може сказати, що їй потрібна додаткова інформація".

Відносини Єлизавети II з прем'єр-міністрами протягом її королювання складалися загалом успішно. Хоча першою реакцією Черчілля на смерть короля була скарга те що, що нова королева " лише дитина ", він став згодом її гарячим шанувальником. Інші прем'єри також вважали її поінформованою та сучасною. Єдиним винятком стала Маргарет Тетчер: її стосунки з Єлизаветою II були вкрай прохолодними, хоча жодна з жінок цього не коментувала.

Єлизавета II багато подорожувала, використовуючи тиху дипломатію для просування інтересів Сполученого Королівства в усьому світі. Вона стала символом британської стабільності, зберігши актуальність монархії в період соціальних, технологічних та економічних змін, уособлюючи собою зв'язок з поколінням, що боролося у Другій світовій війні.

За роки її правління Великобританія відновилася після війни, приєдналася до Європейського Союзу і вийшла з нього, пройшла через кілька НТР та перетворилася з індустріального центру Британської Імперії на центр Британської Співдружності та мультикультурне постіндустріальне суспільство XXI століття.

Незважаючи на конфлікти з колишніми колоніями, Єлизавета мала пошану у всіх 54 країнах Співдружності. Її зображення на марках, монетах і банкнотах, були одними з найвідтворюваніших у світі.

Під час урочистостей, з приводу 50-річного ювілею перебування на британському престолі, у 2002 році, вона констатувала, що Британія може "з помірною гордістю озирнутися назад на історію останніх 50 років".

На стику царювання та приватного життя

Необхідність відповідати високим очікуванням, разом із звичайними для всіх людей негараздами, неодноразово вкидали британський королівський будинок у смугу труднощів, але Єлизаветі II незмінно вдавалося успішно їх виходити.

1992 року королівське сімейство накрила хвиля розлучень: принцеса Анна розлучилася з чоловіком, принц Ендрю — з дружиною, а принц Чарльз роз'їхався з принцесою Діаною. За публічним розколом Чарльза і Діани, викликаного відносинами Чарльза з Каміллою Паркер-Боулз ( "У цьому шлюбі нас було троє", — сказала Діана про ситуацію, що склалася), пішла смерть Діани в автокатастрофі в Парижі в 1997 році, і чутки про причетність до цього британських спецслужб. Нездатність Єлизавети II публічно показати горе багатьом видалася байдужою.

Сімейні проблеми траплялися і надалі. Принц Ендрю дружив зі скандальним бізнесменом Джеффрі Епштейном і був змушений спростовувати звинувачення в тому, що той постачав йому жінок для сексу.

Онук королеви принц Гаррі поїхав з Британії і пішов від королівських обов'язків після одруження з американською актрисою Меган Маркл у 2018 році, що також викликало скандал з далекосяжними наслідками.

В усіх цих випадках Єлизаветі II вдавалося брати ініціативу до рук і відновлювати популярність монархії. Її головною зброєю став образ національної бабусі, з суворим поглядом і сяючою посмішкою, здатної зберігати холоднокровність навіть у складних та небезпечних ситуаціях, а такі з нею траплялися.

Образ королеви та її чоловіка, як зразків британської непохитності та стабільності, ставав і предметом жартів. Журнал Private Eye створив на своїх сторінках пародійну пару "Бренда та Брайан", а антимонархісти охрестили Єлизавету II "місіс Віндзор". Але критика монархії як непотрібного анахронізму користувалась обмеженою підтримкою, врівноважуючись міцним іміджем Єлизавети II, поки та була жива.

Підготовка до відходу

Єлизавета II відрізнялася міцним здоров'ям до 90 років, після чого стала все частіше і частіше доручати протокольні заходи принцу Чарльзу та його старшому синові принцу Вільяму. Після смерті Філіпа королева почала ходити, спираючись на тростину. Вона проводила віртуальні зустрічі з дипломатами та політиками з Віндзорського замку, але її публічні виступи траплялися дедалі рідше. Нарешті, у травні Єлизавета попросила Чарльза виступити на відкритті парламенту з промовою від її імені. Цей спіч є одним із найважливіших конституційних обов'язків британського монарха.

Спадкоємець і наступник

Згідно з порядком британського престолонаслідування, права на престол після смерті Єлизавети II перейшли до її старшого сина, принца Чарльза. Він підтвердив готовність зайняти трон під ім'ям Чарльза/ Карла III. Обидва варіанти написання можливі: Віндзор стали такими тільки в 1917 році, коли, будучи представниками Саксен-Кобург-Готської династії, були змушені відмовитися від декларації історичного зв'язку з Німеччиною і написання імені нового монарха як "Карл" в германізованій континентальній традиції, виглядає цілком доречним. Тим більше, що у британській історії були також Карл I та Карл II. Але вони були не надто успішні на троні: Карл I був страчений Кромвелем, а за царювання Карла II були чума, лондонська пожежа і серія військових поразок. Крім того, в рамках сучасної поваги права на фонетичне самовизначення Чарльз III виглядає прийнятнішим варіантом. Саме так і просить назвати нового монарха МЗС Сполученого Королівства.

Коли відбудеться офіційна коронація Чарльза III, поки що невідомо, але, ймовірно, не раніше закінчення періоду жалоби королевою.

За рішенням Єлизавети II, оголошеним у лютому, друга дружина Чарльза Камілла отримає титул "королева-консорт".

Чарльзу належить виробити та затвердити свій власний стиль правління, який неминуче відрізнятиметься від стилю його покійної матері. Основних труднощів помітно дві. По-перше, над Чарльзом III та його дружиною все ще тяжіє історія смерті Діани у 1997-му, хоча неприємна пам'ять за минулі чверть століття вже сильно розмита. По-друге, стиль "м'якої сили", характерний для Єлизавети II, і значною мірою захищав монархію від критики, та він не зовсім пасує прямолінійному характеру Чарльза III, гострому на мову, як і його батько, і схильному публічно висловлювати думку з усіх питань, від архітектури до довкілля. До речі, саме він, тоді HRH Prince Charles, зазначив уголос 2014 року, що Путін, часом злегка гітлеруватий, причому гітлерить усе більше і більше — і викликав неабияку істерику в лаврівській стайні.

Але обговорення майбутнього царювання Чарльза III — вже інша історія. Поки що можна точно зазначити, що з природних причин воно буде не надто тривалим. Його наступником стане принц Вільям. Він популярніший, ніж батько, тому нинішньому королю буде несолодко: він перебуває в подвійній репутаційній тіні — і матері, і сина.

Нарешті є ще одна проблема: за 70 років зображення Єлизавети II стало, по суті, графічним символом Британії. І відмова від нього, навіть поступова, і пошук способу зберегти в колишній якості, попри смерть оригіналу, — украй складні завдання. Фахівцям зі зв'язків із громадськістю доведеться неабияк поламати голову у пошуках прийнятного рішення.