Електоральний струс. Чи допоможуть підземні поштовхи переобратися Ердогану

Землетрус спричинив загибель кількох тисяч людей і масштабні руйнування. Це найпотужніший землетрус у регіоні з 1939 року. Під півсотні країн світу, включаючи держави-члени НАТО та ЄС, Україну та Росію, вже висловили свої співчуття та запропонували допомогу Туреччині. Це, певною мірою, виводить Ердогана із зони критики і водночас дозволяє йому утримуватися від засудження дій країн, які надали допомогу. Нехай навіть чисто формальну і символічну, як це, за своїм звичаєм, зробить Росія.

Крім того, президент і правляча Партії справедливості та розвитку ( ПСР — Adalet ve Kalkınma Partisi, AKP) матимуть вирішальний вплив на розподіл допомоги у постраждалих регіонах. Це не означає, що її мінятимуть на підтримку Ердогана та його партії в тому чи іншому потерпілому районі. Досвідчений політик та маніпулятор, Ердоган напевно зіграє тонше. Але нюанси розподілу допомоги – чудові інструменти для перерозподілу партійних симпатій, і Ердоган, який перебуває у складному електоральному становищі, використає їх повністю.

Магія чисел

Президентські та парламентські вибори в Туреччині, заплановані на червень 2023 року, раптово перенеслися на 14 травня. Про це Ердоган заявив 23 січня, але заявити ще не означає перенести. Тим часом, Ердогану було необхідне це перенесення, оскільки, згідно з конституцією Туреччини, президент не може переобиратися на третій термін. А Ердоган уже перемагав на президентських виборах у 2014 та 2018 роках.

Щоправда, юристи AKP заявляють, що конституція змінювалася у 2017 році у зв'язку з переходом на президентську форму правління. Це означає, що президентські повноваження 2014 були іншою формою влади, а в рамках зміненої конституції Ердоган закінчує свій перший термін і може балотуватися на другий. Цю схему, нагадаємо, цілком успішно обкатували у Росії та Казахстані. У новій редакції щорічного рейтингу демократій, опублікованій виданням The Economist, обидві країни визначаються як авторитарні, так що "гібридній" ("гібриднішій" за Україну) Туреччини безперечно є на кого рівнятися.

Однак питання бонусного терміну Ердогана — спірне та слизьке. Причому всі юристи, і ті, хто проти третього терміну Ердогана, і ті, хто за нього, оскільки він другий, сходяться на тому, що якщо вибори відбудуться достроково, до закінчення нинішнього президентського терміну Ердогана 18 червня 2023 року, то переобрання чинного президента. буде конституційним, навіть у рамках версії другого терміну.

Але рішення про перенесення виборів має ухвалити парламент двома третинами голосів депутатів, тобто 400 із 600. А ПСР та її союзники мають лише 340 голосів. Таким чином, оголошуючи дострокові вибори, Ердоган грав ва-банк, розраховуючи додавити опозицію. На рівні піару був запущений символізм дат: Ердоган згадав про вибори 14 травня 1950 року, за результатами яких 73 роки тому, вперше в історії Турецької Республіки, впало єдиновладдя Республіканської народної партії (СНР), що тривало 27 років. До влади тоді прийшла Демократична партія.

Наразі до виборів три місяці, і визначеності з датою все ще немає. До землетрусу можливий компромісний варіант: призначення позачергових виборів до 6 квітня. Річ у тім, що 6 квітня 2022 року до виборчого законодавства Туреччини було внесено вкрай невигідні для опозиції зміни. Але, згідно з конституцією, якщо вибори відбудуться протягом року з дня внесення поправок до виборчого законодавства, вони мають проводитись за старими правилами.

За новими ж правилами, семивідсотковий бар'єр на парламентських виборах мають пройти не коаліції партій, а кожна партія окремо. Цей пункт нового закону ставить перед Об'єднаним опозиційним блоком із шести партій проблему трансферу голосів та приборкання партійних амбіцій, щоб пройти до нового парламенту, можливо, меншою кількістю політичних сил, але з достатньою кількістю місць для отримання більшості.

Суцільно й поруч ПСР

Нині до Об'єднаного опозиційного блоку входять дві великі і чотири малі партії:

• СНР – основна опозиційна партія країни;
• İYİ Parti (Хороша партія), у 2017 році відокремилася від партії МНР, яка зараз є головним союзником АКР;
• Gelecek Partisi (Партія майбутнього) – партія, що відокремилася від АКР, на чолі з колишнім прем'єром Ахметом Давутоглу;
• DEVA Partisi – ще одна партія, яка відокремилася від АКР, під керівництвом колишнього глави МЗС Алі Бабаджана;
• Saadet Partisi (Партія щастя) – близька корінням з АКР консервативна партія;
• Demokrasi Partisi (Демократична партія) – з часів переходу країни на багатопартійну систему в 1950 представляє найконсервативнішу частину суспільства.

Список змушує згадати старий жарт часів розпаду СРСР: яку партію в постСоюзі не створювай, все одно вийде КПРС. Підставивши на місце КПРС — ПСР, отримаємо ситуацію в Туреччині. Близьке видове походження виводить більшу частину передвиборної боротьби суто популістський рівень. На цьому рівні ліквідація стихійного лиха, коли всі козирі матдопомоги будуть на руках правлячої партії, створює для неї ідеальну електоральну ситуацію.

До землетрусу торг про дату виборів до 6 квітня був можливий, про що свідчила низка обережних заяв лідера блоку глави СНР Кемаля Киличдароглу. Але зараз розклАд змінився. Ліквідація наслідків землетрусу дасть до рук влади дуже довгий список способів спонукати опозицію поступитися і підтримати перенесення виборів на 14 травня.

Перебити негатив

Втім, навіть вихід на вибори 14 травня не вирішує всіх проблем Ердогана. Опозиційний блок має певні шанси якщо не перемогти, то вийти в пат.

Президентські вибори Ердоган, вочевидь, виграє — опозиція не має яскравого лідера. 75-річний Кемаль Киличдароглу старший за Ердогана, якому 69, кілька разів програвав йому і значно поступається у харизмі. Мер Стамбула Екрем Імамоглу (СНР) – ідеальна кандидатура, вибита з виборної обойми. 14 грудня його було засуджено до двох років і семи місяців позбавлення волі за звинуваченням у образі членів Вищої виборчої ради Туреччини. Поки йдуть апеляції, і найімовірніше, все закінчиться компромісом: Імамоглу отримає умовний термін, збереже посаду мера, але брати участь у виборах не зможе. Більше яскравих кандидатур опозиціонери не мають, а ті, що могли б ними стати, розважливо вважали за краще заявити про неучасть у виборах. Інакше кажучи, головна проблема Ердогана – не президентський, а парламентський блок.

І тут уже все складно, оскільки опозиція має серйозний козир – економічний провал. Тільки за офіційними, украй компліментарними, даними, інфляція за 2022 рік склала 57,68%. Незалежні експерти говорять про 121,62%, опитування "за суб'єктивними відчуттями" — про 600%. Але навіть офіційна цифра – це дуже багато. Туреччина втратила третє місце у світі за кількістю мільйонерів: у 2018-21 роках після обрання Ердогана на другий термін з країни виїхали 23 000 бізнесменів, у тому числі 10 000 мільйонерів. 2020 року відтік турецького капіталу сягнув майже $44 млрд. Зараз пік пройдено, але не тому, що справи пішли краще, а тому, що всі, хто хотів і міг, уже в основному поїхали.

Звісно, влада вжила енергійних заходів, щоб згладити ситуацію до виборів, і досягла певних успіхів. На опозицію дуже жорстко тиснуть, не соромлячись законністю. Проте Ердоган мав шанс отримати третій президентський термін у комплекті з опозиційним парламентом. І для недопущення програшу на парламентських виборах надання допомоги на місцях відкриває величезні можливості.

Катастрофа в Туреччині також дозволить на якийсь час замести під килим неприємні розбірки зі США та НАТО у зв'язку з організацією Анкарою обходу антиросійських санкцій у комплекті з блокуванням вступу до Альянсу Швеції та Фінляндії. Зрештою, наслідки землетрусу прискорять вимивання з країни молодих, високоосвічених та проєвропейських виборців – електорату, явно прозахідного та недружнього Ердогану. Втім, цей процес і так йшов повним ходом: згідно з недавнім опитуванням німецького фонду Конрада Аденауера, понад 70% турецьких громадян віком від 18 до 25 років заявили, що воліли б жити в іншому місці, а більше 60% — що не бачать хорошого майбутнього в Туреччині.

Водночас більш ніж ймовірне продовження президентської кар'єри Ердогана напевно завдасть клопоту Україні. У російсько-українській війні Анкара є скоріше бенефіціаром, ніж нашим союзником. Участь у російських схемах крадіжки українського зерна та металобрухту з окупованих територій – з одного боку. Сприяння в Чорноморській ініціативі щодо експорту українського зерна — з іншого. Передача Україні озброєнь – з третього. Вкрай виборча підтримка західних санкцій проти РФ — але при цьому власні санкції (на кшталт масових відмов у посвідках на постійне проживання). Нарешті, заступництво за кримських татар та посередництво в обмінах військовополоненими. Усе це — на тлі політичного конфлікту, що триває із Заходом, і "самодіяльності" на іракському та сирійському напрямах — веде до посилення ролі Туреччини як регіонального лідера. Це означає, що ціна ердоганової "золотої акції" неминуче зростатиме.