Ефект доміно. Почнеться нова війна між Чечнею і Інгушетією
Перезрілий плід територіальних суперечок Інгушетії і Чечні смачно лопнув. І сталося це через, по-перше, недалекоглядності влади обох республік, а по-друге, і як наслідок, завдяки активності місцевого населення. Каменем спотикання ще з 2012 року є прикордонні Сунженский і Малгобекский райони. Наприкінці серпня стало відомо, що сторони мають намір вирішити це питання шляхом обміну територіями, що вже тоді спровокувало невдоволення на місцевому рівні - з боку інгушської тейпов. Втім, інгушські "патриції" проігнорували обурених "плебеїв" і, як результат, 26 вересня глава Чечні Рамзан Кадиров і керівник Інгушетії Юнус-Бек Євкуров підписали угоду про встановлення кордону".
Тут слід зробити уточнення щодо того, що саме обурило інгушів. Насправді, формально мова йде не про те, що чеченці відбирають кілька тисяч гектарів території Інгушетії, а про те, що Євкуров і Ко явно під тиском Москви не постаралися в ході розмежування повернути підконтрольні Грозному землі, населені інгушами. Цей момент роз'яснив співголова опозиційного регіонального громадського руху "Мехк-Кхел" Серажутдин Султигов. "Бамут, Шаами-Юрт, Серноводская, Ассиновская, Давиденко... Всі ці населені пункти закладали інгуші. Ніколи не належали ці землі Чечні, там ні однієї чеченської могили немає. Сьогодні ми обурені тим, що нас позбавили земель, а тим, що нам їх не повернули!", - повідомив Султигов.
Правда, суть конфлікту залишається незмінною. Для наочності проведемо паралель з Україною: це якби через рік-два або п'ять (залежно від тривалості інтервенції РФ в Україну) Київ підписав з Москвою аналогічне ингушско-чеченському угоду, яке закріплювало той же окупований Крим за Росією. Хто б не зважився в Україні на такий крок (а такі точно знайдуться), теж, м'яко кажучи, зіткнувся б з гострим неприйняттям з боку населення і направив свої стопи в Ростов.
Але повернемося до теми. Кадиров і Євкуров визнали питання вирішеним, на що вказує хоча б те, що ще до підписання угоди і затвердження його на законодавчому рівні, чеченські дорожні компанії під охороною кадыровских силовиків почали прасувати землі інгушського заповідника "Ерзі" в Сунженському районі, наводячи свої порядки. Самовпевненість Кремля, вирішив розплатитися з Кадировим за рахунок інгушів, зіграла у підсумку проти самого Кремля, і керівників кавказьких республік. На протестний фактор, як це прийнято в Росії, просто махнули рукою. І марно. В цьому зовсім нещодавно - під час провальних для провладних сил виборів - переконалися і в Москві. Ось тепер та ж доля спіткала і Кавказ. Не виключено, що лідери якщо і допускали якісь мітинги, то вважали, що вже якось розберуться: поліція прийде - порядок наведе. Але...
Що було далі, "ДС" вже писала. Якщо коротко, то угода Кадирова з Евкуровым лише посилило бродіння в інгушському суспільстві. Закликів до масових акцій протесту ставало все більше, на що влада відреагувала, в принципі, очікувано - в Магас, спеціально створений під столицю, увійшла колона з підрозділами Росгвардии, з'явилися блокпости, і кількість силовиків в цілому значно збільшилася. І, як у випадку з Вірменією, де тепер вже екс-прем'єр Серж Саргсян допустив помилку, зробивши ставку на правоохоронців, це рішення керівництва Інгушетії спрацювало із зворотним ефектом, підвищивши градус напруги.
Тому не було нічого дивного в тому, що 4 жовтня, коли парламентарі розглядали це угода, на вулиці вийшли близько 5 тисяч протестувальників. У другій половині дня їх, за деякими даними, було вже 40 тисяч. Що з одного боку дивно, а з іншого боку демонструє настрій інгушів, бо 8-тисячний Магас просто не міг "виставити" таке число демонстрантів. Вся справа в тому, що в столиці почали з'їжджатися жителі інших районів. І не тільки протестно активна молодь, а й літні люди, яким з найближчих будинків оперативно винесли стільці.
Підлив масла у вогонь і вердикт Конституційного суду, який чітко заявив - такі угоди приймаються тільки на підставі референдуму, все інше - дурощі. Керівництво Інгушетії продовжило імітувати трьох буддистських мавп і в порушення законодавства провело таємне голосування. Примітно, що спершу просочилася інформація про те, що депутати не підтримали угоду, а пізніше прес-служба Євкурова заявила про зворотне - 17 з 25 депутатів проголосували "за".
Вісім законодавців-супротивників угоди вийшли до протестувальників і повідомили, що проти насправді були 15 депутатів, а результати сфальсифіковані. До речі, частина депутатів, які вийшли до народу, цілком могли насправді дати добро на угоду з тієї чи іншої причини, швидше за все матеріального характеру, а потім з метою убезпечити себе поспішили вискочити на вулицю і дистанціюватися від своїх колег і токсичного угоди. Правда з'ясується пізніше, якщо з'ясується. Хоча ввечері 4 жовтня було відомо про трьох законодавців, які проголосували проти, та ще трьох, зіпсували бюлетені.
Як би те ні було, натовп завирувало. Правоохоронцям довелося стріляти вгору, але переламати ситуацію на свою користь Євкуров, по всій видимості, вже не зможе. Принаймні, шанси на це неймовірно малі. Хоча б з тієї причини, що розкол пішов вже і серед силовиків. Сталися сутички між місцевими і приїжджими. Крім того, інгушський ОМОН зупинив на під'їзді до Магасу колону з п'яти автобусів з військовими. Коли глава МВС наказав їх пропустити, його підлеглі відмовилися це зробити. А це вже вірна ознака, що прихильникам угоди пора пакувати валізи в свій умовний Ростов.
Якщо протести будуть посилюватися, кардинальні зміни відбудуться не тільки в Інгушетії. Поточна ситуація матиме ефект доміно. На перспективу, хоча і в не дуже віддаленому майбутньому. Адже там, де виникають територіальні суперечки, спостерігається і зростання патріотичних настроїв у суспільстві. У сукупності це загрожує перезавантаженням влади, і нові керівники, навіть не бажаючи сварки з сусідом і Кремлем, будуть змушені підкоритися волі одноплемінників.
Природно, реалізація вищезазначеної угоди виявиться під питанням. І, отже, Кадиров цілком може не отримати бажану і, очевидно, обіцяну Москвою мзду. А платити за лояльність Кремлю стає все складніше на тлі посилення санкційного тиску. Таким чином, з полумиллионой Інгушетії для всієї Росії, для якої Кавказ завжди був головним болем, починаються серйозні проблеми.