Двоє на вхід. Чи не будуть завузькими двері ЄС для України

Отже, сталося. Україні та Молдові на сьогоднішньому саміті Європейської ради надано статус кандидата на вступ до Євросоюзу після виконання низки умов. Не можна сказати, що це рішення лідерів ЄС стало сюрпризом, враховуючи, по-перше, низку публікацій у авторитетних ЗМІ (на кшталт Bloomberg та EurActiv) про те, що всі 27 країн-членів схвалять відповідну рекомендацію Єврокомісії; по-друге, власне, украй позитивні оцінки європейської спрямованості українців з боку керівництва ЄС. Хоча той факт, що дискусія затягнулася, за даними кореспондента "Радіо Свобода" Рікарда Йозвяка, через бажання тієї ж Австрії домогтися аналогічного статусу і для Боснії та Герцеговини, змусила українців трохи напружитися.

Як би там не було, лідери ЄС рішення все ж таки ухвалили. Як підкреслили президент ЄК Урсула фон дер Ляйєн та голова Євроради Шарль Мішель у вітальних повідомленнях, Україна, Молдова, а також Грузія (глава ЄК про неї не згадала) – є частиною європейської родини.

І вітати справді є з чим, адже набуття Києвом та Кишинівом статусу кандидата – це дуже потужний геополітичний меседж підтримки з боку ЄС. Месседж і для українців, і для європейців, і для, звісно, Кремля, який не залишає спроб захопити та знищити Україну.

Втім, розслаблятись теж рано. І не лише тому, що війна така ж далека від завершення, як нинішня Росія – від демократії. Але й з тієї простої причини, що рішення сьогоднішнього саміту є за своєю суттю рівною мірою і визнанням заслуг України у захисті європейських цінностей (винагородою), і авансом, і свого роду чернеткою плану відновлення після завершення війни вже в якості члена Європейського Союзу. .

Авансом, слід зазначити, є і заданий провідними європейськими політиками тренд "Змінимо ЄС заради нових кандидатів".

Йдеться про необхідність Союзу відійти від правила одноголосного голосування всіх 27 країн-членів під час розгляду заявок на вступ.

Зокрема, про це вже не один раз і після візиту до Києва говорив канцлер Німеччини Олаф Шольц. Сьогодні аналогічні тези озвучив прем'єр-міністр Португалії Антоніу Кошта.

Очільник німецького уряду наполягає на тому, що готуватися до вступу нових членів має і сам Євросоюз – "модернізувати структури та процеси ухвалення рішень". Іншими словами, Брюсселю час у цій частині припинити бути схожим на паралізований правом вето Радбез ООН – Шольц та інші лідери заради майбутнього ЄС пропонують схвалювати нових членів на підставі більшості голосів, а не всіх 27-ми.

Таким чином, варто зазначити, що революційна ідея, висловлена на початку травня в Європарламенті італійським прем'єром Маріо Драгі — відмовитися від принципу консенсусу заради кваліфікованої більшості — набирає популярності. А він сам, знову ж таки, першим, хто рішуче виступив на підтримку України і заявив про безперспективність переговорів з Росією, — набирає авторитет.

У контексті сьогоднішнього безпрецедентного рішення Євроради (безпрецедентного, оскільки статус надали авансом) для України та Молдови, на думку спадає та сама Угорщина, а якщо точніше – прем'єр-міністр Віктор Орбан, з яким у Києва давня історія політичних "сутичок". Проте Угорщина наперед заявила про свою підтримку. Це, загалом, не дивно: Орбан завжди непогано прораховував вигідні варіанти, і кандидатство України Угорщини значно вигідніше, ніж відмова у ньому.

На перший погляд, ініціатива змінити процедуру розгляду заявок кандидатів видається ще одним подарунком від Брюсселя та топ-лідерів ЄС. Почасти так воно і є. Але важливим є те, що сказати "так" масштабній зміні процедури прийняття нових членів мають сказати всі 27 країн. А зібрати консенсус щодо скасування консенсусу буде непросто.

Загалом, не все так однозначно. Як і власне зі статусом кандидата на вступ для України та Молдови.

При тому, що рішення це безпрецедентне, все ж таки слід розуміти, що, наданий "авансом", цей статус також є досить потужним інструментом впливу на Київ та Кишинів з боку Брюсселя. Це водночас і добре, і погано. Залежно від кон'юнктури та геополітичних розкладів.

Добре, оскільки раніше Києву вже передали сім ключових пунктів, обов'язкових до виконання, а це: реформування Конституційного суду, судової системи в цілому, реальні кроки у боротьбі з корупцією (призначення головою САП переможця конкурсу, з чим Банкова зволікає); реалізація антиолігархічного закону з урахуванням рекомендацій Венеціанської комісії (знову-таки, незручно), боротьба з відмиванням грошей, зміна законодавства про нацменшини (привіт від Орбана), боротьба з інтелектуальним піратством (ймовірно, вже привіт від Парижа – безкомпромісного захисника авторських прав).

Так, у Брюсселі зазначають, що Україна досягла чималого прогресу в антикорупційних реформах, зміцненні інститутів влади (особливо під час війни), цифровізації та багато в чому іншому. Але все ж таки є проблеми і з судовою владою, і з прозорістю та легкістю ведення бізнесу, і з корупцією.

Так що є чого прагнути. І умови європейців більш ніж справедливі. Тим більше, що Брюссель врахував війну Росії проти України та не встановлював жорсткі часові межі для перевірок виконання умов.

І все ж, згідно з рішенням про надання статусу кандидата, зволікання, а тим більше відмова їх виконувати, дають Брюсселю право відкликати статус кандидата на вступ до ЄС для України. Ось чому це важіль тиску. Як був свого часу безвізовий режим.

Крім того, зберігається ймовірність, що закладений механізм відкликання статусу може використовуватися не тільки як запобіжник у випадку Києва або Кишиніва виконати озвучені умови. Це також важіль тиску на випадок зміни балансу сил у Європі внаслідок геополітичних трансформацій. Тобто, наприклад, якщо членство в ЄС може стати призом за готовність піти на якісь поступки перед Росією. Втім, такий дрейф та зміни у настроях політичних еліт Європи поки що не виглядає неминучим. Сьогодні Європа – це Україна.