Дружба Путіна з драконом. Чому Росія ризикує посваритися з В'єтнамом
У понеділок біля узбережжя провінції Гуаньдун почалися військово-морські навчання Росії і КНР "Спільне море-2016".
Примітно, що ще в ході підготовки до них російські ЗМІ писали про захід куди охочіше, ніж китайські колеги. Втім, це цілком вписується в російські темники: ніякої ізоляції немає і близько, Москви поважають, рахуються і з нею бажають дружити. В якійсь мірі це так — коли мова заходить про Китаї. Тут, правда, є один нюанс, який приймають рішення росіяни через погане знання китайського епосу безумовно не врахували: дракон дозволяє з собою дружити, але мало кому вдавалося за цю дружбу не заплатити.
Почати, мабуть, варто з того, що "Спільне море" проходить з 2012 р. З тих пір їх політична складова була не менш важлива, ніж військова, а часом і переважувала її.
Нинішні навчання не виняток. "СМ-16" — перший великий захід такого роду в Південно-Китайському морі за участю другого, крім китайського, флоту з тих пір, як Гаазький арбітраж виніс своє рішення за позовом Філіппін. 12 липня Постійна палата Третейського суду, спираючись на конвенцію ООН з морського права, постановила, що Китай не має пріоритетних прав на використання Південно-Китайського моря. У вердикті, зокрема, говорилося: "Не існує юридичних підстав для КНР стверджувати історичні права на ресурси в акваторії Південно-Китайського моря в межах спірної "девятипунктирной" лінії". Тоді ж, у липні, Пекін офіційно заявив про відмову визнавати рішення арбітражу.
Москва, як і слід було очікувати, від критики Пекіна утрималася, незважаючи на те, що об'єктом його претензій стали 90% акваторії Південно-Китайського моря. Після оголошення вердикту вона виступила з нейтральним заявою, не висловивши підтримки, але і не засудивши Пекін.
Таким чином, нинішні навчання фактично є ні чим іншим як спільної насмішкою над міжнародним правом. Навряд чи вона настільки необхідна Кремлю, але враховуючи обставини, в яких опинилася Росія внаслідок своєї української авантюри, особливого вибору у нього немає: партнера треба поважати. Тим більше що така демонстрація єдності їй зараз дуже до речі: показ "кузькину мать" тим же США, які виступають за право безперешкодного судноплавства у цих водах, має досить сильний пропагандистський потенціал. Тут варто згадати, що ще на початку року в очікуванні арбітражу міністри закордонних справ Сергій Лавров і Ван І досягли, як заявили китайці, "важливого консенсусу": мовляв, Південно-Китайське море-не місце для чужих думок, і проблеми тут потрібно вирішувати шляхом прямих переговорів між зацікавленими сторонами. Цей спосіб добре відомий всьому пострадянському простору, адже без допомоги ззовні протистояти домаганням Москви не в змозі жодна з колишніх союзних республік. Аналогічні справи і з регіональної гегемонією Китаю. Але все ж Лавров вважав за потрібне роз'яснити: "позарегіональні сили не повинні втручатися в ці процеси. Тим цікавіше заяву спікера китайського міністерства оборони, який заявив, що мета нинішніх навчань не передбачає "подачі сигналів якій-небудь третій стороні".
Все це вкупі, по всій видимості, переважує для Москви ризики охолодження відносин з країнами регіону начебто Малайзії, В'єтнаму та Індонезії, які оскаржують претензії сусіда, але є цінними клієнтами для російської оборонки. До речі, в 2014 р. Джакарта вже відмовилася від покупки субмарин проекту 877, а Ханой їх очікує.
Тому участь російських підводних човнів цього типу в нинішніх маневрах виглядає політично двозначно. Як, втім, і вся програма навчань. Крім боротьби з субмаринами і традиційного вже прикриття — пошуково-рятувальних операцій їх план передбачає відпрацювання амфібійних операціях і захоплення плацдармів. Тобто фактично мова про встановлення контролю над узбережжям — навичка, потрібний і російським і китайським збройним силам. Примітно, що в ході минулорічних навчань в Японському морі він не відпрацьовувався.
На тлі всієї цієї крутості, тим не менш, звертає на себе увагу невелика деталь: до складу російської ескадри включений морський океанський буксир "Алатау". Це судно 1983 р. будівлі з початку дев'яностих років іржавіло у Владивостоці аж до 2011 р., коли міноборони наскребло гроші на його ремонт. Участь буксира в навчаннях можна було б пояснити як раз пошуково-рятувальними навчаннями, якщо б не одне але: таким для нього є чи не кожний вихід в море, адже велика частина облікового складу Тихоокеанського флоту ледь тримається на воді.
