Стародавній блеф. Коли Іран запропонує Трампу "гарну угоду"
Обмін різкими заявами між США і Іраном наросте після того, як у травні Дональд Трамп, пославшись на дані ізраїльської розвідки про продовження розробки Тегераном ядерної зброї, в односторонньому порядку вийшов з Спільного всеосяжного плану дій щодо іранської ядерної програми 2015 року, а також пригрозив новими санкціями. Ще більш гостро ситуація ускладнилася, коли головний дипломатичний канал США - твітер Дональда Трампа - різко розкритикував Іран і його президента Хасана Рухани, погрожуючи наслідками, які в історії були лише кілька разів". Твіт президента США з'явився після того, як Рухани заявив, що "Америка повинна знати, що мир з Іраном - це мати загального миру, а війна з Іраном - це мати всіх воєн".
Масла у вогонь додали і слова держсекретаря США Майк Помпео, який назвав лідерів Ірану "мафією" і пообіцяв підтримку іранцям, незадоволеними своїми владою, традиційно не уточнивши деталей. У свою чергу Рухани заявив, що Тегеран займає домінуюче положення в Перській затоці і Ормузській протоці - головної водної артерії регіону, тому зупинити іранський нефтетрафик у Вашингтона не вийде. Більш того, Тегеран готовий закрити протоку, якщо буде заблоковано експорт нафти з Ірану.
Ормузьку протоку вважається одним з найважливіших транспортних маршрутів планети. За нього щодня проходить приблизно 40% світового експорту морський нафти. До нафти слід також додати катарський скраплений газ, який йде покупцям цим же шляхом. Протоку досягає приблизно 54 кілометра завширшки, є важливим шляхом поставки нафти на експорт для Бахрейну, Катару, Кувейту, Саудівської Аравії і Об'єднаних Арабських Еміратів.
З огляду на глобальне значення нафти як товару, слова про блокування Ормузської протоки виглядають тривожно. Однак, Тегеран під час конфліктних ситуацій майже завжди погрожував закриття Ормузської протоки, але досі не запроваджував ці наміри в життя. Іранське керівництво чудово розуміє, що якщо погрози стануть реальністю, то це буде означати дуже великий конфлікт в зоні Перської затоки і поява дуже широкої антиіранської коаліції. Тегеран не може розраховувати на підтримку жодного іноземних держав у питанні блокади протоки, так як подібні дії сильно шкодять ринку в цілому, і покупці нафти будуть швидше на стороні "сил деблокади". Китай, Індія і більшість країн Європи, в тому числі і Україна, як країни покупці нафти або нафтопродуктів, "підтримають" коаліцію проти Ірану як мінімум нейтралітетом.
Звичайно, для України такий конфлікт вельми небажаний, оскільки будь-які фактори підйому цін на нафту означають посилення можливостей Володимира Путіна ігнорувати санкції, введені Заходом.
Про потенційних бойових діях говорити складно, але США, швидше за все, зможуть ліквідувати протиповітряну оборону Ірану, його військові ракетні системи і базову військову інфраструктуру. Для Ірану конфлікт з США буде означати військова поразка, наслідки якого важко прорахувати. Так що, швидше за все, Іран дуже сильно блефує. Але також очевидно, що і США, незважаючи на непередбачуваний стиль Трампа, не будуть поспішати лізти в бій, так як вирішувати військові завдання - це одне, а вирішити політичні задачі після військових - зовсім інше, що добре показали американська інтервенція в Іраку і Афганістані.
Парадоксально, але саме ось вся ця напруженість, яку затіяв Дональд Трамп навколо Ірану, є однією з основних причин того, що ціни на нафту тримаються на більш високому рівні, ніж очікувалося і прогнозувалося. У той же час іранська дипломатія, для якої перманентний конфлікт з США і санкції справа далеко не нове, буде тримати безпечний для себе рівень напруги.
Тому загроза Ірану перекрити Ормузьку протоку є гучним пропагандистським кроком, який демонструє іранському народу рішучість офіційного Тегерана і одночасно дає можливість адміністрації Трампа час для можливого перегляду своїх намірів.
Тим більше що Трамп готовий укласти з Іраном "справжню ядерну угоду". Очевидно, що США не можуть внемилитарными методами блокувати іранський нефтетрафик. Так, США можуть змусити Євросоюз чи Японію відмовитися від купівлі іранської нафти, але важко собі це уявити з Китаєм. Також, ймовірно, Індія і, можливо, Туреччина теж будуть схильні купувати іранську нафту дешевше ринкової ціни. Інтерес Пекіна до здешевлення іранської нафти підігрівається торговим протистояння Китаю і США.
Тобто, незважаючи на всю браваду, всі гравці, включаючи США і Іран, не вірять у блокування нефтетрафика Ірану. Як повідомляє The Wall Street Journal, у світлі відновлення санкцій багато енергетичні компанії вже йдуть з Ірану, великі міжнародні банки відмовляються здійснювати транзакції, які пов'язані з нафтовими угодами, але Китай, який і так є одним із найбільших імпортерів іранської нафти, має намір збільшувати закупівлі. За даними видання, Тегеран веде відповідні переговори з Пекіном, який неодноразово виступав проти відновлення санкцій США.
Можна припустити, що цілі заяв Ірану про блокади Ормузької протоки - промацати реакцію світу і вийти на нові переговори з Трампом. Виглядає так, що Трамп просто руйнує все, що зробив його попередник Барак Обама. Його постійні розмови про "поганому Обамі" сильно віддають азаровськими "попередниками", як універсальному джерело всіх бід і проблем. При цьому Трамп готовий швидко і різко міняти позицію. За великим рахунком і якщо дуже спрощувати, іранцям потрібно взяти стару угоду, трохи його видозмінити. Після чого укласти його з Трампом, назвавши угоду іменем "великого Трампа", щоб він міг сказати американцям і світу: "хороша угода".
