Білий прапор над Валдаєм. Як Путін в Заходу перемовини випрошував

Сьогоднішній путінський бенефіс на Валдайському форумі російські ЗМІ гучно називали "доленосним". В тому сенсі, що холопам і гостям пересидента РФ судилося перебувати в смиренному очікуванні. Путін знову запізнився більш, ніж на годину — вочевидь, відновлюючи своє амплуа після низки принижень у Тегерані, Самарканді й Астані. 107 гостей, 7 операторів та чотири "піджаки" (по два з боків від аудиторії) тихо нудьгували, поки він ішов.

Втім, початок виступу не надто цю нудьгу розігнав: він був нічим іншим як сумішшю промов останніх 8 років. А пасажи щодо анексії частин Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, м’яко кажучи, викликали семантичний біль.

Головна теза — відкидання існуючих міжнародних правил, які "хтось там" вигадав. Хто їх вигадав, Путін ніби не знає. Але вже за хвилину дав відповідь – це все Захід з його ліберальними цінностями і державною моделлю, яку він, начебто, нав’язує всьому світові, хоча модель ця, за Путіним, дуже сіра, куца, ница. Захід, запевняє 70-річний збирач земель та історик-аматор, – це меркантильні сволоти і маніпулятори, які всіх перетворюють на інструменти власного збагачення і розширення геополітичного впливу.

Взагалі все західне, провадить Путін, – державотворення, цінності, культура – бідніше за російське. Бідніше за державні моделі, цінності і культуру інших країн, які не з Заходом. Перелік цих країн він не навів, бо його склад залежить від того, які ж саме держави захочуть підтримати глобальні амбіції Путіна зі створення власного конгломерату друзів з, як казав один металевий представник поп-культури, блекджеком і шльондрами.

Але зрозуміло, що він звертається перш за все до Сходу – до Азії, меншою мірою — до Африки та Латинської Америки. І якщо, припустимо, декому в Африці чи Латинській Америці ще була б концепція багатополярності, про яку він каже, то з Китаєм Путін епічно проколюється, адже саме Пекіну жодна багатополярність не цікава. Китай у найближчій перспективі вбачає лише одну глобальну модель – це двополярний світ. Один полюс – це Сполучені Штати та їх союзники, інший – це власне КНР та її союзники або ж сателіти (в тому числі і Росія). І саме Китай як країна зі Сходу – головний реципієнт заклику Путіна. Решта азійських держав або йдуть у фарватері Пекіну, або є на боці США та Європи (Японія, Південна Корея, тощо).

Хоча партнерів Вашингтона Путін теж не оминув увагою, коли не дуже переконливо закликав їх не вважати себе гіршими за європейців, а шукати власний шлях окремо від ворожого і "охамілого" Заходу.

Водночас і Захід, за його словами, неоднорідний. Насправді, на думку Путіна, Заходів як мінімум два. Один – ось той нудний і жадібний (буржуйський), другий – який прагне зберегти свою "самобутню" культуру та консервативні цінності. З другим Путін хоче дружити, адже в цього консервативного Заходу і Росії спільні "античні" корені. Так, Росія за Путіна старішає все стрімкіше і стрімкіше.

Ось цей консервативний, архаїчний Захід, тобто ту його праву і праворадикальну частину Путін намагається консолідувати, залучити і прив’язати до такої ж самобутньої і консервативної "Росії–цивілізації" на противагу глобалізму. І це другий серйозний прокол російського лідера, який вбачає у Китаї рятувальне коло, оскільки саме Китай є найбільшим апологетом глобалізму. Фактично Путін, намагаючись підлещуватися до товариша Сі, входить з ним в конфронтацію у питаннях світогляду та творення світового порядку.

Ще є одна цікава річ у сьогоднішній валдайській маячні.

Окрім іноземного реципієнта Путін звісно звертався і до внутрішнього, бо…Бо час давно вже прийшов. Бо похоронки, бо мобілізація, бо нові похоронки, бо "втрати" територій.

Ситуація складається критична. Була б ще критичніша, якби російськи громадяни здебільшого не були агнцями.

Зараз Путін намагається максимально мобілізувати внутрішню аудиторію. Пояснити їй, чому вона вмирає і заради чого має вмирати та жити все гірше і гірше.

Для цього, по-перше, він вдається до одного примітивного прийому. Якого? Модератор задає неймовірне дебільне питання, що знов нагадує про спланованість таких заходів, про те, з ким асоціює себе Путін – з "верхами чи низами". Звісно ж з низами, відповідає скромно російський президент. І заводить сльозливу пісеньку про свої звичайних неосвічених батьків-трударів, і про те, що він добре розуміє оті російські низи. Особливо, мабуть, коли сидить на золотому унітазі в кітч-палаці в Геленджику. На цьому моменті, ймовірно, знудило навіть затятих путіністів.

Але менше з тим. Він продовжує йти цим шляхом, бо йому потрібна підтримка ширнармас, і йому потрібно, щоб всі його рішення приймалися як закон божий без сумнівів і нарікань. Тому він навіть як людина з "низів" дозволяє собі хвилинку чесності: так, втрати та витрати ("іздєржкі") є; так, нам всім важко; так, буде ще важче.

Проте ці всі страждання були неминучі. І тут Путін, мабуть, вперше публічно визнав, що однаково напав би на Україну – на "братній народ", бо Росія була проти втягування України в НАТО (про фіннів та шведів – анічичирк), Альянс за вісім років збудував на Донбасі "укріпрайони", а потім би збудував їх по всій території України. Тому якби Росія напала пізніше, то втрат було б ще більше. Прекрасна логіка.

Ну, не могла Росія не напасти, тому що треба було "захистити Донбас", а потім ще й інші українські області "попросилися" до складу Росії, та й взагалі це питання вже захисту суверенітету, свободи і цінностей самої Росії від того самого Заходу, образ якого Путін змалював на початку виступу.

До речі. Ось в цьому епізоду дуже чудово помітне тупе і грубе запозичення і дзеркалення основних тез саме України, яка захищає зараз свій суверенітет від російських загарбників; яка відстоює свої свободу, бореться за право бути вільною, за свої цінності та принципи. Це запозичення, або ж плагіат по суті, свідчить про відсутність не просто власних наративів в Росії, а й про відсутність здатності їх створити.

І навіщо? Вмирати росіянам за суверенітет, скрєпи і таке інше буде легше. А тим більше Путін запевняє, що от-от збудує для них якусь самобутню утопію. Нехай і відверто радянського зразка, бо сьогодні Путін фактично запропонував Заходу брежнєвську модель "мирного співіснування". Амбітний план "нової Ялти" — тобто рішучого перерозподілу світу тихенько злито. Тепер — просто "не чіпайте нас. Ми не чіпатимемо вас. Тільки Україну віддайте".

Загалом ця промова Путіна схоже планувалася як антитеза його Мюнхенській промові. Тоді, 10 лютого 2007 р., за рік до вторгнення в Сакартвело, Путін був відверто войовничий. Він відкидав однополярний світ, збудований, начебто, США. Тепер Путін – вкрай миролюбний. Він прямо заявляє, що Росії вже не цікаві ані гегемонія, ані якісь полярності. Але і суперечить собі, коли пропонує Китаю будувати все ж якусь подобу багатополярності, зокрема і створити альтернативну фінансову систему без долару. Та всі ці конструкції перекреслює головний посил: відчайдушний заклик "поговоріть зі мною!". Це не позиція переможця, бодай і вдаваного. Путін втрачає силу.