Дорогий мій Брекзит. Безглузда перемога Терези Мей (ІНФОГРАФІКА)
Дострокові вибори у Великобританії, оголошені на три роки раніше терміну, повинні були зміцнити становище Терези Мей і розв'язати їй руки для найбільш жорсткого варіанту переговорів по Брекзиту - аж до розриву з грюканням дверима і повної втрати доступу на ринок ЄС. Втілюючи шалену волю громадян, кабінет Мей домігся небагато.
Економічні показники Великобританії, є одними з найгірших у Союзі, де вона продовжує залишатися в статусі ведмедя-шатуна, разведшего безглузду сварку з утопічною метою повернутися в минуле.
Кажучи відверто, ціна за вихід з ЄС виявилася для Сполученого Королівства непосильною, але політики-титани залишилися в минулому, і нікому відібрати молоко у школярів, як Маргарет Тетчер, ясно сказавши, що в даному випадку народна воля суперечить інтересам ефективного держави.
І консерватори і лейбористи погналися за виборцями-"брезкитирами", частина яких, подслеповато мружачись, виповзла зі своїх норок на дільниці для голосування перший раз в житті. Однак схоже, що це було разове явище. Навіть Найджел Фарадж, чия ізоляціоністська партія UKIP пролетіла повз парламенту, стривожився - під керівництвом Мей консерватори втратили однопартійну більшість, а міністр з питань виходу з ЄС Девід Девіс, більше інших "який топив" за дострокові вибори, начебто згоден на поступки. Самі ж консерватори кажуть, що Девіс дістав багатьох і в самому кабінеті. Загалом, називаючи лівих потенційної "коаліцією хаосу", торі і самі виглядають не краще, і тепер піддаються уїдливим нападок опонентів.
Явка на несподівані вибори склала 68,6% - найвищий результат за двадцять років (тоді вперше перемогли лейбористи Тоні Блера, отримавши 418 місць з 659 і відправивши консерваторів в опозицію на довгих 22 роки). При цьому підсумок виборів вкрай суперечливий - важко сказати, що саме він означає, крім продовження кризи партійної системи Великобританії, розпочатого в 2010 р. невдалою спробою обох основних партій отримати більшість і формуванням коаліційного кабінету. А в Сполученому Королівстві такі коаліції не прийняті, вони невротизируют політичне життя, роблять уряд невпевненим. Тепер країна отримує другий за два роки "підвішений" парламент, як це називають британські коментатори. Що ж він собою являє, чому так сталося і чого чекати від Лондона?
По-перше, слід сказати, що помилилися всі опитування, крім YouGov, тижнем раніше шокировавшего громадськість розрахунком, показали, що консерватори втратили свій гігантський відрив у 24% і не зможуть утримати однопартійну більшість. Замість нинішніх 330 місць, якого домігся Девід Камерон у 2015 році, при мінімальному необхідному більшості в 326 вони отримають 318.
Правда, Кемерон досяг несподіваного успіху досить слизьким способом - обіцяючи євроскептикам той самий референдум, але згодом у рамках цього референдуму він особисто агітував проти виходу з ЄС, а сам цей референдум призвів до жалюгідним, якщо не катастрофічних наслідків для королівства. З тих пір консерватори впряглися в процес Брекзита, і Тереза Мей взяла на себе відповідальність за успіх цього починання. А це змагання, в якому всі козирі в руках Брюсселя, британські євроскептики явно переоцінили вагу своєї країни в союзі і її можливості.
По-друге, піддакувати кабінету сталі і лейбористи Джеремі Корбіна, з одного боку, називаючи ЄС мало не клубом корпорацій (старий соціаліст Корбін як-то дуже нещиро виступав проти виходу з ЄС), а з іншого - побоюючись за сегмент власних виборців, які виявилися таємними изоляционистами.
Схоже, це була не занадто правильна тактика, адже консолідувавши роздратованих проєвропейських виборців, трудовики, швидше за все, могли б і виграти. Але можна згадати, що після брекзита партія, сприймаючи його як вибори, вимагала від Корбіна, якого підтримують лише близько третини парламентаріїв-лейбористів, здати лідерські повноваження. Він відмовився, і мав право.
Піде Корбін тепер? Навряд чи, адже партія додала в середньому 31 місце (36 округів придбала і п'ять програла), а це великий успіх. І коментатори визнають, що лейбористи зобов'язані своїм успіхом простацькою, принципової і комуністичної харизмі Корбина - а цей результат (не менше 261 місця) краще, ніж отриманий сім років тому тодішнім прем'єром Гордоном Брауном.
Схоже, британці стали сумувати за часів Блера, коли у них не відбирали різноманітних оплачуваних прав і пільг, і не добивали риторикою "треба затягнути паски". Треба сказати, що Мей обіцяла піти назустріч бідним верствам, навіть билася в популізм, але причина проблем банальна: грошей немає і не буде. Адже треба якось відкупитися від ЄС або раптово втратити його ринок. А нічого не виходить, і казки про процвітання, яке має принести Брекзит, почали набридати середньому британцеві.
Крім того, Корбін був набагато доступніше для виборців і журналістів, ніж Мей, і це теж зіграло певну роль. Корбін заявив про те, що його партія є очевидним переможцем на виборах, тим більше, що вона взяла (або повернула) округу у всіх частинах королівства. Але шансів на створення так званого прогресивного альянсу з іншими лівими і ліберальними, а також антицентристскими силами у лейбористів немає (принаймні поки що).
По-третє, пропорційно найбільші електоральні втрати понесла Шотландська національна партія, яка виступає за відокремлення Шотландії і сповідує ліві і проєвропейські погляди - її представництво скоротилося на 19 місць. У своєму окрузі програв навіть колишній перший міністр Шотландії Алекс Салмонд, таким чином, завершив свою 30-річну політичну кар'єру, а також інші відомі націоналісти.
Схоже, виборці елементарно розчарувалися в спробах націоналістів хоч щось успішно завершити - так, Великобританія поки залишається у ЄС вся в цілому, а переговори тепер явно зависнуть. Адже спочатку треба вийти з ЄС, потім - зі Сполученого Королівства і знову вступати в Союз на загальних підставах. А це досить складно - процес затягнеться на роки. Тому шотландці, мабуть, вирішили не експериментувати. Та й торі швидше доведуть королівство до роз'єднання - так що тут помітний свого роду маккиавелистский мотив голосування.
Повернулася на арену Ліберально-демократична партія, у 2015 році сильно постраждала через коаліції з консерваторами, оскільки її виборець визнав, що його наказ порушений: у нього ніяк не входило розламування ЄС. Партія додала три округи і стала четвертою за величиною фракцією. Але від неї, як і раніше мало що залежить.
Тим не менш, якщо порахувати весь потенціал так званого "прогресивного альянсу", то лейбористи, шотландські націоналісти, ліберальні демократи, валлійські націоналісти, зелені і незалежні - можуть отримати приблизно 314 місць. Теоретично, раз Корбін виступав за те, щоб відпустити Ольстер, то за нього могла б вписатися націоналістична Шинн Фейн. Вона теж збільшила своє представництво на три місця - тривожний дзвінок для політики Лондона в Північній Ірландії. Однак партія вже заявила про те, що не візьме мандати (так вона робить багато років, і виходять свого роду "порожні місця"). Мовляв, варитесь в своєму англійському соку і далі. Але і з нею в і без того занадто строкатої коаліції Корбіна виявився б лише 321 багнет.
Тому "золота акція" знаходиться в руках іншої партії з Північної Ірландії - уніоністів, які виступають за збереження Ольстера у складі Великобританії. Адже у них цілих десять місць (+2). Але на ці мандати якраз розраховують торі. А самі уніоністи, згідно з їх заявою лідера Арлен Фостер, прекрасно розуміє, скільки важать тепер її голосу, ведуть себе загадково - натякають, що торг буде довгим і що Мей несе повну відповідальність за результат, так чому б їй не піти?
Таким чином, на британському політичному Олімпі стався розбрат - адже сама Мей, принаймні, раніше не оголошувала про намір піти у відставку. Так адже і фракція все-таки найбільша, формально торі здобули перемогу, але фактично - диявол у деталях. Що ж з цього випливає?
Перше: позиції Лондона в торзі з Брюсселем за ціну Брекзита різко ослабли. Крім торі, у яких немає вирішальної більшості, і ізоляціоністів, яким до більшості далеко, цю лінію ніхто не підтримує. Але і припинити безглуздий і дорогий процес Даунінг-стріт побоюється: як-не - воля народу. Це дилема - гордіїв вузол, який можна хіба що розрубати. Або - кінець Брекзита, або - відчалювання від Європи без контрибуцій, але і без континентального ринку (і різкий економічний шок в і без того слабкої економіки).
Друге: до пори до часу уряд все-таки буде триматися на консерваторів, а відповідно відсутня перспектива змін політики жорсткого стримування Росії. Це важливо для України, оскільки Великобританія є єдиною країною, з повагою отнесшейся до Будапештського меморандуму.
Третє: не виключена зміна прем'єр-міністра (хоча Мей відкидає такий варіант), а в перспективі, якщо переговорний потенціал буде вичерпаний, і нові дострокові вибори. Нарешті, продовження курсу на Брекзит прискорить і посилить сепаратизм в Північній Ірландії. У цьому сенсі став ненадійним, судячи по карті результатів, і Уельс. Шотландія продовжує розхитуватися (просто розпочато пошук нових лідерів). Утримати ці землі Лондон може, тільки зберігши членство Великобританії в ЄС. А чи буде нова або оновлена влада продовжувати цей згубний курс - покажуть найближчі тижні.
