На користь Америки чи Росії? До чого призведуть зазіхання Трампа на Гренландію

Адміністрація Сполучених Штатів не планує збільшувати військову присутність на території Гренландії, запевнили у посольстві США в Данії. "Ми продовжуватимемо тісно співпрацювати з Копенгагеном і Нууком, щоб забезпечити, що будь-які пропозиції відповідають нашим спільним потребам безпеки", — цитує Reuters речника дипломатичної місії. У той же час у ЗМІ обговорюється багато версій, навіщо Дональд Трамп перед інавгурацією так активно просуває тему "американської Гренландії" та до чого призведе його напористість.

Версія перша: незчисленні скарби

Багатий ресурсами найбільший острів у світі грає ключову роль у зв’язку зі зміною клімату. У його надрах міститься багато корисних копалин — вугілля, уран, цінні рідкоземельні мінерали, критично важливі для виробництва акумуляторів, електромобілів, вітрових турбін і так далі, нерозвідані запаси нафти і газу. І все стає доступнішим унаслідок активного танення льоду. Гренландія щорічно втрачає близько 182 млрд тонн льоду і темпи прискорюються. Тож Гренландія може перетворитися на територію, яка відповідає її назві. І той, хто отримає доступ до розробки та видобутку ресурсів острова, стане неймовірно багатим.

Дональд Трамп, як відомо, ще за свого першого президентського терміну пропонував Данії придбати у неї Гренландію, але отримав відкоша. За повідомленням ЗМІ, він пропонував щороку платити Копенгагену $600 млн до повної сплати обумовленої вартості. Правда, загальна сума не озвучувалася, але за підрахунками економістів вона має становити трильйони доларів із урахуванням величезних прибутків, які Штати отримають від експлуатації ресурсів острова. Також експерти вказували, що для Данії сума озвученої пропозиції виглядала смішною з огляду на те, скільки вона сама зможе отримати від видобутку корисних копалин.

Але є два "але". По-перше, статус Гренландії. Вона має широку автономію, обмеження самостійності стосуються зовнішньої політики та фінансової сфери. Що ж до внутрішньої господарської політики, Нуук (адміністративний центр острова) може ухвалювати рішення самостійно. Як це відбувається, можна простежити на прикладі рішення про видобуток урану. У жовтні 2013 року після жарких дебатів парламент Гренландії зняв заборону на видобуток радіоактивних корисних копалин. Прихильники цього рішення наголошували, що так мешканці острова (85% їх складають інуїти) покращать свій добробут, оскільки переважно мають доходи від рибальства та фінансової підтримки Копенгагена. Після ухвали парламенту гренландський уряд почав видавати ліцензії на видобуток урану. Але у 2021 році влада Гренландії відмовилася від попереднього рішення через страхи місцевого населення щодо погіршення стану навколишнього середовища. На той час рудник Куаннерсюїт, де окрім урану є багато рідкоземельних металів, розробляла австралійська гірничодобувна компанія Greenland Minerals.

Восени того ж року гренландський уряд відібрав ліцензію у китайської компанії General Nice, яка мала право на видобуток залізної руди на шахті Ісуа. Формальна причина була іншою — китайці не вели робіт на шахті, але обидва випадки свідчать про мінливість позиції уряду Гренландії. Це не сприяє іноземним інвестиціям у видобуток корисних копалин. Крім того, Копенгаген не може прямо заборонити Нууку обирати, з компаніями яких держав мати справу у господарській сфері. То ж уявити, що на острові вдасться вести видобуток копалин у промислових масштабах без дуже переконливих аргументів для інуїтів, неможливо. Трамп, звісно, здатен перевищити суму дотацій остров’ян із данського бюджету, але має пам’ятати, що часи обміну дзеркалець на золото давно минули.   

По-друге, в Данії важливе місце займає екологічність технологій, у пріоритеті відновлювальні енергоресурси. Наприкінці 2020 року данський уряд ухвалив історичне рішення про повну відмову від видобутку нафти і газу у Північному морі до 2050 року. На той час Данія була найбільшим виробником нафти в Євросоюзі. То ж поки зовнішня політика Гренландії під контролем Копенгагена, на острові та на шельфі не буде шкідливого для навколишнього середовища промислового видобутку копалин.

Версія друга: стратегічна протидія інтересам Китаю і Росії в Арктиці

Стратегічне значення мають не тільки викопні ресурси Гренландії, доступ до яких, поки гренландці не отримали повну самостійність, може регулювати і Копенгаген, а й геополітичне місце острова на мапі світу. Танення арктичних льодів відкриває нові морські маршрути, приміром, шлях через Арктичне море між Західною Європою та Східною Азією на 40% коротший, ніж через Суецький канал. Тому Гренландія перебуває у геостратегічних інтересах не тільки США та НАТО, а й Китаю. Який прагне прийти та закріпитися в Гренландії. Задля цього Пекін активно співробітничає з Росією, яка нарощує свої потуги в Арктиці, та виходить із заманливими інвестиційними пропозиціями для гренландської влади. То ж коли Трамп каже, що Гренландія потрібна США для цілей національної безпеки, це означає не тільки інтерес до розробки корисних копалин, а й намір протидіяти інтересам китайців у регіоні.

Інша справа, що артикулює свою позицію новообраний президент Штатів у неприйнятний для союзників спосіб — погрожує Данії торговельними митами, сумнівається у суверенному праві Копенгагена на Гренландію. Така риторика вимагає перекладу з мови Трампа на дипломатичну. Ось що почула в словах 47-го президента США італійська прем’єрка Джорджа Мелоні, з якою у того гарні стосунки: "Ці заяви є рішучим способом сказати, що Сполучені Штати не стоятимуть осторонь, поки інші великі глобальні гравці рухаються у сфери, що становлять стратегічний інтерес для Америки і, я б додала, для Заходу". Отже, Трамп не допускає потрапляння стратегічно важливих для Вашингтона країн під вплив конкурентів.

Проте цей висновок може бути застосований не до всіх країн, претензії щодо яких висловив обраний президент США. Стосовно Панами, влада якої пустила до себе китайські компанії, котрі активно експлуатують Панамський канал, — так, але до чого тут Гренландія, яка не веде власну зовнішню політику? Конгресмен і майбутній зовнішньополітичний радник Трампа Майк Волц днями пояснив: "Росія намагається стати королем Арктики, маючи 60 з гаком криголамів, деякі з яких — ядерні. У нас їх два, і один щойно загорівся". Крім того, додав він, "зараз, коли полярні крижані шапки тануть, китайці задіюють криголами і просуваються туди ж". Тобто супротивники Штатів посилюються завдяки перевазі в арктичній навігації, а Гренландія, як йшлося вище, займає стратегічне місце на цих шляхах. Отож занепокоєння США — закономірне. А якщо до нього додати ще й потребу в посиленні охорони важливого GIUK-проходу в північній Атлантиці, тоді Трампа треба тільки похвалити за стратегічне мислення.

Втім, окремі аналітики скептичні до озвученої версії. Дійсно, Гренландія має вирішальне значення для армії Сполучених Штатів та її системи раннього попередження про балістичні ракети, оскільки найкоротший шлях з Європи до Північної Америки пролягає через острів. Але американські збройні сили зберігають постійну присутність на авіабазі Пітуфік (або Туле) на північному заході острова, то ж можуть просто посилити свою військову присутність і Копенгаген не матиме нічого проти. Що ж стосується проблем із криголамами, то спільними зусиллями держав НАТО ця проблема вирішується у короткій перспективі. Тим більше, що Канада, США та Фінляндія на саміті НАТО у Вашингтоні вже уклали "Льодовий пакт" (Ice Pact), в якому зобов’язалися збудувати найближчими роками до 90 криголамів, щоб протистояти агресивним намірам Росії та Китаю в регіоні. Також улітку минулого року стало відомо про оновлення стратегії Пентагону щодо Арктики з у рахуванням нових викликів. Себто документи є і їх треба виконувати, а не зазіхати на чужі території. Навіть під благими намірами.

Версія третя: Гренландія є елементом політики MAGA

"Трамп сподівається на Гренландію, щоб зміцнити свою спадщину та розширити сферу впливу США". Під таким заголовком Reuters виклало досить реалістичну версію: новий американський президент прагне, щоб Сполучені Штати приросли новими землями. Начебто це є його глибокою амбіцією. Востаннє США розширювалися за рахунок придбаних чи захоплених територій у ХІХ столітті. Томас Джефферсон у 1803 році купив у французів Луїзіану за $15 млн. За ще меншу ціну $7,2 млн у 1867 році президент Ендрю Джонсон придбав у росіян Аляску. У 1898 році за президенства Вільяма Мак-Кінлі, якого дуже поважає Трамп, США анексували Гаваї та розширили вплив на Пуерто-Ріко та інші території. Гаррі Трумен у 1946 році пропонував Данії купити ти Гренландію за $100 млн, але отримав відмову. Тепер Трамп прагне долучитися до когорти президентів, за правління яких Сполучені Штати приростали територіями. Або принаймні висловлювали серйозні претензії на нові землі.

Данці продавати Гренландію не збираються, про що вкотре дали зрозуміти настирному Трампу. Союзники Вашингтона схиляються до того, що сер Дональд після інавгурації відкладе свою глибоку амбіцію у дуже глибоку шухляду, домовившись з Данією та іншими державами НАТО про посилення безпеки в районі Гренландії. В протилежному випадку правдивою, на жаль, стане четверта версія: Трамп імперськими замашками часів ХІХ століття легітимізує новий переділ світу, сіє хаос, ламає устої західної цивілізації і тим самим підіграє експансіонізму Кремля в Україні.