Вибух в ногу. Чому Туреччина не поспішає звинувачувати Росію у диверсії в порту Дериндже

За три тижні після виходу Росії з Чорноморської зернової ініціативи і з початком обстрілів нею української портової інфраструктури вже й у турецькому порту Дериндже, розташованому на Мармуровому морі, вдень 7 серпня пролунав потужний вибух. Він стався на одному з пшеничних елеваторів під час вивантаження зерна на судно.

За словами мера міста Зекі Айгюна, там розташовано 40 терміналів, а вибухнули два з них. Постраждали, за попередніми даними, щонайменше 10 осіб.

Того ж дня у газеті Hurriyet з’явилася інформація про ймовірний приїзд російського диктатора Володимира Путіна до Туреччини наприкінці серпня для зустрічі з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, і головною темою перемовин буде вищезгадана угода і відновлення зернового коридору. Адже російська блокада теж завдала шкоди як бізнес, так і політичним інтересам Анкари.

Вибух – російська диверсія?

З урахуванням послідовності й типового для Кремля характеру його дій першим припущенням у відповідь на трагедію в Дериндже є причетність до неї Росії, тобто проведення нею диверсії на території Туреччини як засобу тиску на Анкару, що є звичним для російського режиму інструментом "зовнішньої політики".

Власне, на думку представника українського ГУР Андрія Юсова, яку він висловив в ефірі телемарафону, ймовірну причетність Росії слід "ретельно" розслідувати, оскільки цей інцидент виглядає "дуже дивно" за поточних політичних обставин.

Втім, з Туреччини лунають трохи інші думки щодо російського сліду. Так, як зазначив голова Турецької зернової ради Ахмет Гюльдал, влада серед інших версій розглядає і диверсію, але, за його словами, ця версія виглядає слабкою через суворі безпекові заходи у порту, які поширюються на всіх без винятку – на "держслужбовців, працівників чи власників підприємств".

Паралельно гендиректор Турецької спеціалізованої продовольчої біржі (TÜRİB) Алі Кіралі заспокоює громадськість: з 75 тис. т зерна у терміналах постраждали лише близько 20%, при цьому цьогорічний врожай в Туреччині вельми гарний – 22 млн т, отже на турецький експорт та позиції країни на ринку цей інцидент не вплине.

Не на того натрапили

Однак все ж припустимо, що саме "слабка" версія є достовірною. Чому в такому разі Туреччина применшує ймовірність відверто ворожого акту з боку Москви?

На перший погляд, може здатися, що Путін та його посіпаки, перебуваючи у власній інформаційно-політичній бульбашці, досі вважають, що їхні методи примусу інших лідерів є дієвими. Що, як продемонструвала низка міжнародних заходів (зустрічей, самітів, тощо), вже здебільшого не працює щодо європейських лідерів. І тим більше диверсія не вразить президента Туреччини, яка свого часу, нагадаємо, не побоялася збити російський Су-24, що на кілька кілометрів і пару хвилин порушив повітряний простір країни з боку Сирії.

Тож Ердоган – не з тих людей, яких злякає агресивність росіян. Він, грубо кажучи, є тотожнім до Путіна політичним лідером, але набагато послідовнішим, раціональним і прагматичним. Що він демонструє раз за разом.

І в цьому випадку Анкарі насправді просто вигідно заперечувати, поки це доцільно, причетність Росії, оскільки поточні відносини з Росією Туреччина нищити наміру не має. За кількох причин.

По-перше, Анкара частково ще зацікавлена у торгівлі з РФ. І справа не тільки в якихось томатах, але в імпорті/експорті іншої продукції, а також в дешевих енергоносіях, та російських туристах, які в умовах тотальної ізоляції обрали саме турецький напрямок. В умовах, м’яко кажучи, непростої ситуації в турецькій економіці, Анкара не може собі дозволити втрачати ці чималі прибутки.

По-друге, гіпотетичний відверто ворожий акт Росії проти Туреччини посилює перемовні позиції Ердогана, а не Путіна, оскільки турецький лідер може виставити конкретний чек Кремлю. Іншими словами: "Ні, ви не силу продемонстрували, ви тепер нам винні".

І під часу можливого візиту Путіна до Туреччини Ердоган вочевидь спробує звести гру в нуль, а по деяким напрямкам притиснути російського диктатора до стіни, тому що Росія перебуває в набагато скрутнішій ситуації.

Варто нагадати, що у Ердогана є ефективні інструменти тиску на Путіна. Це і сірий експорт (те, що від нього залишилося), і контроль Туреччини над Босфором, який Анкара може миттєво заблоковувати і, наприклад, позбавити Росію можливості витягти своє угрупування військ чи вантажі з Сирії.

Далі. У Туреччини на сьогодні найбільший і найпотужніший флот в Чорному морі. Якщо врахувати, що українські надводні дрони змусили ЧФ РФ перебувати в постійному русі, то зайві клопоти з турецькими кораблями їм аж ніяк не потрібні.

Продовжуючи тему судноплавства у Чорному морі, ще завважимо два можливих "аргументи" Ердогана для Путіна.

Перший: Анкара може підтримати ідею з конвоюванням кораблями НАТО зерновозів, що прямують з чи до українських портів з метою захистити їх від атак російського флоту.

Другий: 2 серпня закінчилися натівські маневри у Середземному морі за участі Італії, Туреччини, Великобританії та США. У складі Постійної морської групи НАТО 2 (SNMG2) і Постійної протимінної групи НАТО 2 (SNMCMG2) фрегати, есмінці та мінні тральщики відпрацювали розчищення вод від мін, захист від повітряних, ракетних і надводних атак. Це очевидний меседж саме Росії з боку союзників, які таким чином натякають на готовність зайти до Чорного моря і чистити акваторії від російських мін.

Отже якщо Путін раптом не піде на домовленості з Ердоганом, то, цілком ймовірно, що у Чорному морі одного дня може збільшитися присутність кораблів НАТО.