Диверсифікація Європи. Що задумала Німеччина

Європейська комісія опублікувала нову доповідь про стратегічне прогнозування та про потенціал Європейського союзу.

Як заявив, презентуючи доповідь, комісар ЄС з міжвідомчих відносин Марош Шефчович: "Хоча ми не можемо знати, що нас чекає в майбутньому, краще розуміння ключових мегатенденцій посилить довгострокові можливості і свободу дій ЄС".

Лейтмотив 23-сторінкового документу — декларація, до слова, чергова, про крайню необхідність ЄС все ж стати більш незалежним і впливовим гравцем у міжнародній політиці, здатним протистояти загрозам ззовні.

Наприклад, до загрози енергонезалежності ЄС, що виходить від експортерів викопного палива. Зрозуміло, що під ними мається на увазі в першу чергу Росія, яка нарощує свою присутність на газовому ринку завдяки "Північному потоку-2".

Автори доповіді визнають, що такі експортери будуть чинити тиск на Європу за допомогою своїх енергоресурсів, але при належній участі ЄС, а саме завдяки підтримці підприємств, що працюють в сфері відновлюваної енергетики, нинішня система впливу зміниться на користь саме адептів декарбонізації.

До тих пір, поки "чиста енергетика" остаточно не переможе традиційну, ЄС буде стикатися з серйозним тиском з боку Росії і Китаю.

Це, в свою чергу, вимагає від Євросоюзу модернізації та адаптації до нової реальності, якщо він дійсно хоче зайняти своє місце під сонцем, не уступаючи Пекіну, Москві або ж Індії, яка, згідно з доповіддю, через 20 років обійде ЄС за економічними показниками.

Індія в даному випадку, правда, не так суперник, як стимул для європейців "підтягти" свій авторитет і вплив у всьому світі.

І домагатися цього Європа буде не тільки своїми силами, але і за підтримки союзників. В першу чергу за підтримки однодумців в особі адміністрації Джо Байдена, яка кардинально змінила європейську політику США, відмовившись постійно тримати "парасольку" над європейцями на користь підтримки більшої "автономності" Євросоюзу.

Ключовим же партнером США в ЄС — і найбільш важливим в Європі — на сьогоднішній день є Німеччина, лідера якої, Ангелу Меркель, Байден першою з європейських партнерів прийняв у Білому домі. І з нею ж уклав угоду з "Північним потоком-2", що відкриває дорогу зміцненню союзу.

Відповідно, позиція Берліна як союзника Вашингтона, як головної економіки ЄС буде визначальною для всієї спільноти. Принаймні, німці намагатимуться зробити все, щоб так і було.

Сира ідея

Якого майбутнього Берлін хоче для ЄС в умовах підтримки з боку Вашингтона?

Відповідь криється в колонці міністра оборони Німеччини в уряді Меркель Аннегрет Крамп-Карренбауер, що з'явилася на сайті Atlantic Council напередодні публікації доповіді Єврокомісії.

Використовуючи догляд Сполучених Штатів з Афганістану як каталізатор і аргумент, Берлін через свого міністра оборони знову актуалізував концепцію створення єдиної армії ЄС. Однак дещо змінену.

Так, Крамп-Карренбауер ніби не проти ідеї створення збройних сил ЄС, що з'явилася ще в 90-х.

За її словами, сформувати Сили швидкого реагування — не проблема. Тим більше що, зауважимо, ще в 2017 році країни — члени ЄС схвалили фінансування цих сил.

Головний аргумент на користь цієї ініціативи: якщо ЄС хоче бути повноцінним геополітичним актором, то повинен не ховатися під американською "парасолькою", а покладатися на власні війська.

При цьому фактично такі сили швидкого реагування виконували б тільки одну функцію — участь в гуманітарні інтервенції в ситуаціях, аналогічних тій, яка склалася в Афганістані.

На випадок повноцінного вторгнення, наприклад, Росії в Європу, що малоймовірно, для його знешкодження існує НАТО.

Тому 3 вересня генсек Альянсу Йенс Столтенберг знову підкреслив, що потенційні європейські СШР не повинні дублювати НАТО, оскільки це розмиває ресурси його союзників.

ЄС, як заявляв раніше Байден, а потім і Столтенберг, повинен бути не окремою від Альянсу частиною, а його провідною політичною силою.

І в Берліні, схоже, дотримуються тієї ж думки. Адже Крамп-Карренбауер також підштовхує європейців до висновку, що особливого резону створювати такий підрозділ як монолітну структуру, яка буде розташована десь в одному місці, просто немає.

Замість цього федеральний міністр пропонує оборонну диверсифікацію. Тобто не єдину армію зі штаб-квартирою під егідою Брюсселя як столиці ЄС, а фрагментовану армію, розсіяну по території всього Євросоюзу і під егідою кількох країн.

Німеччина пропонує створити зони відповідальності, включаючи сусідні з ЄС країни, і призначити свого роду "кураторів" або "шефів" цих зон.

Брюссель — не столиця

По суті Берлін хоче зробити те ж саме, що робить Вашингтон вже при якій адміністрації — делегувати повноваження "жандарма", але в межах Європейського союзу.

Тези, озвучені Крамп-Карренбауер, дозволяють зробити висновок, що Берлін намірився послабити вплив Брюсселя як союзної столиці, намагаючись вирішити дві основні проблеми ЄС.

Проблема перша: надмірна бюрократизація і концентрація бюрократів в Брюсселі.

Друга: громіздкий і довгий процес прийняття рішень.

За логікою ФРН, щоб зробити ЄС мобільніше, потрібно спростити систему управління в організації, куди входять 27 держав. І у кожної адже свої амбіції і бачення.

Рішення? Створення "коаліції країн ЄС", яка буде приймати рішення і діяти, з дозволу всіх країн-членів.

Йдеться про видозмінений варіант "двошвидкісний Європи", яку просуває Париже і Берліно, адже в цю "коаліцію", швидше за все, увійдуть фронтмени Євросоюзу — переважно країни Західної Європи.

В принципі, цю коаліцію можна порівняти з Радою Безпеки ООН. І щоб знизити невдоволення Східної і Центральної Європи в зв'язку з тим, що їх відправляють на лавку запасних, доведеться час від часу приймати в "коаліцію" і представників цих держав.

Тільки ось, продовжуючи аналогію з СБ ООН, проблем ЄС вона все ж не вирішить, оскільки ті, хто знаходяться в опозиції до умовного "Центру", яким замість Брюсселя стануть ряд столиць Західної Європи (Берлін, Париж, скажімо), будуть ставити палки в колеса і в цій коаліції.

Це за умови, що "опозиція" взагалі підтримає створення такого органу, який би зменшив вплив на європейські процеси іншіх країн-членів.

Наприклад, проти можуть виступити ті ж Угорщина і Польща. Варшава, до речі, зараз йде на відверту конфронтацію з ЄС, оскаржуючи пріоритетність рішень європейського суду по відношенню до національного законодавства, так і політику Брюсселя в цілому вона теж заперечує.

Друга умова: є ймовірність, що концепція авторства уряду Меркель буде забута після виборів до Бундестагу, перемогу на яких можуть здобути есдеки, сформувавши, наприклад, коаліцію з "Зеленими" і ВДП. У такому випадку вже ХДС доведеться діяти з опозиції. Можливо, кулуарно в Брюсселі — через своїх людей на кшталт Урсули фон дер Ляйен.

Наслідки для України

У разі, якщо задумка Берліна стане реальністю, природно вона безпосередньо стосуватиметься і України. Адже Україна — сусід Європи, тобто, згідно з планом, повинна увійти в зону відповідальності тієї чи іншої країни ЄС.

І найімовірніше це буде Варшава — якщо ухвалить нову концепцію. Адже і "бодання" з Берліном, і таке "шефство" теж сприяє посиленню її позицій і статусу в Євросоюзі.

Відповідно, можна очікувати і більш активної взаємодії між Києвом і Варшавою.

І не тільки з нею, але в цілому з ЄС.

Створення зон відповідальності в суміжних країнах змусить європейців нарощувати оборонне співробітництво і торгівлю з Україною з метою мінімізації ризиків для їх власної безпеки.

Аналогічно і з енергобезпекою: ЄС доведеться вирішувати проблеми в цьому напрямку вдома і на своїх рубежах.

Що, втім, входить в клінч з Третім енергопакетом ЄС і енергетичною політикою Німеччини. І викличе питання про послідовність Берліна. Або ж про його здатность контролювати ситуацію в цілому.

Тому Берлін, думається, буде все ж намагатися контролювати кураторів з горезвісної коаліції. І це стане причиною для нового витка протистояння всередині ЄС — між західною та східною Європами.

Так що, начебто, непогана (і в якійсь мірі вигідна нам) ідея на перевірку виявляється сирою. Вона потребує доповнення — в чіткому плані примирення Європи.