Дилема Холмогорова. Росія погрожує влаштувати ядерний апокаліпсис, щоб "вижити" після перемоги України

Російський націоналіст Єгор Холмогоров — аж ніяк не рядовий володар дум у широтах Росії. Це автор відомого терміна "Російська весна", і трохи менш "розкрученого" словосполучення "атомне православ'я". Останнє – дивний гібрид російської консервативної релігійності з одночасним оспівуванням технічного прогресу та наукових досягнень у всій російській недосконалості. У філософському концепті від Холмогорова, зокрема, містяться заклики відбиватися ядерною кийком від "бісів", а потенційний ядерний апокаліпсис покликаний "захистити" росіян від "сатанократії".

При цьому в гучному пості в Telegram його автор анітрохи не шкодує, якщо на війну за знищення України доведеться "відправляти найкращих молодих чоловіків, підрізати економіку". Типовий для російського націоналіста агрегатний стан адепта геноциду.

У рядок – стаття позаштатного автора пропагандистського видання "РИА-Новости", політтехнолога Тимофія Наземцева під симптоматичним заголовком "Що Росія має зробити з Україною?". Її автор фактично закликає до геноциду української нації, а сам матеріал був опублікований на "РИА-Новости" рівно того дня, коли були виявлені свідчення військових злочинів у Бучі та інших населених пунктах Київської області.

Але Холмогоров виводить ідею геноциду українців на новий виток – екзистенційну дилему, перевага у вирішенні якої має віддаватися ядерному удару на противагу факту існування України у будь-якому вигляді. Сам перехід війни у таку фазу передбачає знищення і, власне, росіян. Щоправда, уточнює автор, частина з них все ж таки здатна вижити через безмежність російських широт і меншу щільність населення на цих територіях у принципі.

Стаття Холмогорова на маргінес не вирушила. Опус філософа з рефреном "глобальна ядерна війна краща за перемогу України" був обласканий медійною увагою, широко розтриражований та обговорюваний у ЗМІ та Telegram-каналах. Наратив — у дусі "воєнкорів російської весни", ім'я яким Легіон, незадоволених тим, що "ми ще не починали".

Мотивація діяти – негативна. Більше немає патетики про "возз'єднання російських людей", апелювання до псевдоісторичних аналогій. Немає мантри про "один народ". Тепер усе зводиться до банального геноциду українців, бо "самі помремо".

А ще Холмогоров — оглядач державної пропагандистської імперії Russia Today та автор незліченної кількості публікацій у державних виданнях рангом нижче. Власне, він вправляється у вільних і підневільних трактуваннях російської національної ідеї. У сфері інтересів публіциста, наприклад кінокритика. Звідки ж ще черпати ідеї про ядерний перед- та постапокаліпсис, поки той не трапився.

Текст про Україну оспівує запах свіжого "ядерного попелу" заради виживання нехай і небагатьох, але російських людей.

У таких питаннях без відмашки згори – ані кроку. У поточному тимчасовому відтинку вигадки Холмогорова збіглися з поверненням на авансцену "ядерного" питання – на президентському рівні. Глава Білого дому Джо Байден повторив слова про неприпустимість застосування Росією цього виду озброєння.

На загальнодержавному рівні Росія вже кілька місяців призабула про словесний ядерний шантаж (сигнали з Вашингтона дійшли до потрібних вух), але шарманку заводять відчайдушні індивідуалісти І, хоча ймовірність застосування ядерної зброї в цілому мала, але достатня для повторення риторики про неприпустимість її використання.

Більше того, посол США в Києві Бріджіт Брінк запевнила у наявності у Вашингтона з союзниками плану, на випадок, якщо ті, кому не терпиться вчинити ядерний апокаліпсис, перейдуть від слів до діла.

Сюди ж вкладається бажання Вашингтона допомагати Києву, але не виводити загрози ескалації з РФ у геометричну прогресію. Це резонує із подіями арабо-ізраїльської Війни Судного дня.

Такий стрибок у часі, крім, власне, військових паралелей пов'язаний із персоною відомого держсекретаря США періоду "розрядки" з СРСР Генрі Кісінджера. У ході війни майже півстолітньої давності той сказав слова про те, що боїться перемоги будь-якої зі сторін зі сторін у принципі, назвавши такий варіант розвитку подій "своїм найгіршим кошмаром".

Сьогоднішні мешканці Капітолійського пагорба зайняли бік України і підтримують її неухильно, але в Білому домі, очевидно, віддають перевагу кісінджерівському підходу, дотримуючись плану контрольованої ескалації. Номенклатура постачання зброї Києву не відрізняється різноманіттям, а щодо критично важливих зразків — і достатком. Однак і в цих обмежених умовах ЗСУ показали очевидні успіхи, відвойовуючи південь України та особливо Харківську область. А це – серйозна заявка на вихід на міжнародно визнані кордони зразка 1991 року, зміцнення свого суверенітету. І ось вона — описана Єгором Холмогоровим неможливість співіснування РФ з Україною, отримання останньою домінантного статусу, а отже — смерть росіян і самої Росії, якій не вдалося, знову ж таки, за Холмогоровим, "добитися однозначної перемоги"

У керівництві Росії на успіхи ЗСУ вирішили відповісти ударом по околицях Південноукраїнської атомної електростанції. Це — на додачу до захоплення та утримання російськими військами АЕС Запорізької, а також Чорнобильської (втім, тут вони "виявили добру волю", і вцілілі досі світяться від щастя). Перефразовуючи голову російського Міністерства хамства Сергія Лаврова, Росія змінила географічні завдання ядерного шантажу. Тут від слів до справи

Беззмінний спікер президента РФ Дмитро Пєсков постійно відсилає всіх, хто запитує про це, на чолі з Байденом, до Військової доктрини Росії, в якій і перелічено підстави для застосування ядерної зброї.

За Пєсковим навіть було помічено висловлювання про те, що "будь-який результат спецоперації – не привід застосовувати ядерну зброю". Але про це він заявляв ще в березні, коли "спецоперація, яка йде за планом", затягнулася не на так довго.

Кремль, який своє вторгнення в Україну доводив, крім іншого, "можливістю розробки Києвом ядерної зброї", може вчепитися за "доктринальний" пункт номер чотири: "ядерну відповідь на використання звичайних озброєнь, коли під загрозу поставлене саме існування держави".

За Холмогоровим, здатність України вистояти та відновити свою територіальну цілісність — за допомогою звичайних озброєнь — якраз і є екзистенційною загрозою Росії. У той же час розмите формулювання залишає широкий простір для трактувань. Аж до ролі нинішнього президента Росії Володимира Путіна в історії та державотворчих процесів цієї країни. Зрештою, гуморист Максим Галкін жартував, що в Росії "Путін" – це не прізвище, а посада". Але цей жарт нещодавно визнаного "іноагентом" чоловіка бунтуючої співачки-примадонни Алли Пугачової по суті не сильно відрізняється від владинського є Росія, немає Путіна – немає Росії". А це за певних умов цілком може перетворитися на обґрунтування "оборони" від будь-якої з екзистенційних загроз.

Сам господар Кремля не гребує розкидатися "месіанськими" заявами, з яких особливо зрезонувало "Ми як мученики потрапимо до раю, а вони просто здохнуть".

Тоді, у 2018 році, слова Путіна на Валдайському форумі супроводжувалися дружним сміхом присутніх, але вже через чотири роки Росія розпочала "спецоперацію" в Україні, а разом з нею – дала привід для серйозного занепокоєння колективного Заходу. А раптом зусиллями колективного Холмогорова погрози від Росії втілюватимуться життя?

Поки що президент Туреччини Реджеп Ердоган заявляє про бажання Путіна "закінчити війну" з одного боку. Водночас турецький лідер заявляє про те, що найкоротший шлях до цього – повернення всіх захоплених РФ територій, натякаючи господареві Кремля на необхідність повернути все, що йому не належить.

З іншого боку, Путін старанно експлуатує Madman Theory – "Теорію божевільної людини. Саме цю лінію поведінки вклав у вуха 37-го президента США Річарда Ніксона вищезгаданий Генрі Кісінджер, який на момент війни у В'єтнамі обіймав посаду радника Білого дому з національної безпеки.

Тодішній господар Овального кабінету демонстрував країнам комуністичного блоку напускне божевілля і готовність робити неадекватні кроки (із застосуванням ядерної зброї – включно). Що на опонентів, з різним ступенем успішності, діяло.

Путін поки йде стопами Ніксона і крізь призму наративів, ідентичних холмогоровським, змушує Захід, і, зокрема, Штати вірити в те, що він здатний "натиснути кнопку".

Водночас на захоплених Росією територіях її маріонетки спішно готують "референдуми" про входження до складу РФ. Щоб потім проголосити їхній перехід, у тому числі і під "ядерну парасольку, і під ту саму "Доктрину про безпеку".

У сухому залишку Україна ризикує повторити долю Ізраїлю, який нехай і здобув у Війні судного дня перемогу, але був змушений припинити наступ на Єгипет під тиском СРСР, який не тільки підтримував арабську республіку, а й союзних США. У нашому випадку Вашингтон побоюється фрактального розвалу Російської Федерації, яким може завершитися програш війни України. Ті ж побоювання 1990-го змушували Джорджа Буша-старшого категорично опиратися парадам суверенітетів — і закликати Україну залишитися в Союзі.

Таким чином, не можна виключати, що США, тримаючи в голові варіацію "теорії божевільної людини" від Путіна, почнуть тиснути на Україну та обмежувати постачання критичних ударних озброєнь для того, щоб не допустити повного розгрому Росії. З іншого боку, навіть в умовах обмеженої військової підтримки Вашингтона успіхи ЗСУ очевидні, і ядерний шантаж — яскраве підтвердження цього.