Діаспора як зброя Кремля. Що спільного між виборами в Латвії та Боснії і Герцеговині

В Європі триває виборчий цикл. Нещодавно відбулися парламентські вибори в Італії, перемогу на яких здобула ультраправа партія Джорджії Мелоні. Нині ж завершується підрахунок голосів в Латвії, де обирали новий склад Сейму, а також в Боснії і Герцеговині, де обирали нову президію і очільників державних утворень на території БіГ.

Вибори ці зараз розглядаються і аналізуються не в останню чергу і у контексті відкритої збройної агресії РФ проти України і відносин ЄС з Росією, чи тих, що формуються. Зокрема цікавлять як майбутні політичні розклади, так і те, як європейські країни в цих розкладах реагуватимуть на гібридну війну, що веде проти них Росія, в тому числі через свою діаспору, яка почасти не бажає або просто не здатна до повної інтеграції.

Чим цікаві вибори в Латвії

Ще раз зазначимо: по-перше, тим, що вони проводилися на тлі повномасштабної війни між Росією та Україною, і у тіні постійної загрози безпосередньо для Латвії, Литви, Естонії, Польщі з боку Росії.

І саме це стало ключовим чинником на виборах, адже вперше за більше, аніж 20 років, перемогу не отримала Партія народної злагоди Ніла Ушакова, яка вважається проросійською. Переможцем стала права партія "Нова Єдність" чинного прем’єр-міністра Кріш’яніса Каріньша, яка, до речі, на виборах 2018 р. посіла останнє місце.

Політична сила Ушакова ж не просто не стала №1, але взагалі не пройшла до Сейму, оскільки набрала менше 5% відсотків голосів, необхідних для подолання прохідного бар’єру.

І не тільки вона. Нищівні електоральні поразки для головних проросійських партій Латвії – це тренд цих виборів. Разом зі "Злагодою" бар’єр не подолала ще і "Російський союз Латвії".

Але повністю латвійському парламентаризму наразі не вдалося позбутися присутності проросійських сил, адже, зрозуміло що у статусі опозиції, в Сеймі будуть сидіти "Латвія на першому місці" (9 мандатів зі 100) олігарха Айнара Шлесерса, якого пов’язують з Кремлем; і популістська партія "За стабільність" (11 мандатів), що було засновано колишнім активістом "Злагоди" Олексієм Росліковим після розколу фракції партії Ушакова в парламенті Риги.

Розкол трапився після того, як Ушаков засудив нове вторгнення Росії в Україну. Щодо Рослікова, то він уникає цього питання – війни, як і засудження дій Росії, проте, що є типовим для афілійованих з Кремлем партій, грає на темі виходу з ЄС і поширенні російської мови в Латвії.

Отже, можна констатувати, що частина російської діаспори в Латвії — а це чверть населення, до речі — очевидно, розчарувалася в Ушакові. І сильно, адже він взагалі не пройшов до парламенту, натомість по трупові "Злагоди" туди пройшли більш радикальні популісти Рослікова.

Хоча зниження підтримки проросійських партій також свідчить і про те, що в іншої частини латвійських росіян спостерігаються певні ознаки прозріння. Най часткового, але хтось з них певний негатив вбачає у військовій агресії РФ і її погрозах країнам Балтії. Так, можливо це страх, що війна прийде і до їх комфортного середовища, де вони живуть краще за росіян на "большой зємлє", при цьому могли донедавна не вчити інших мов і декларувати усюди свою "рускість"; а також це може бути страх перед потенційною мобілізацією, і, звісно, жах від злочинів, скоєних в Україні.

Але. Проросійські партії до Сейму потрапили. І вони більш проросійські, аніж "Злагода", що такою видавалася. Це свідчить про достатню кількість представників діаспори в Латвії, яка є ще більш агресивною і вимагає від близьких і зрозумілих для них політиків вдовольняти запит на цю агресивність у відповідь на принциповість Риги в питаннях протидії РФ і підтримки України.

Тож Кремлю вдалося все ж перетворити російську діаспору, левову її частину, на достатньо консолідовану, слухняну і, гіпотетично, ефективну зброю-інструмент впливу на політичну ситуацію в країнах, що Росія відносить до "недружніх" до себе.

Ці суб’єкти і, одночасно, об’єкти впливу – є тим постійним подразником, що допомогає Москві вдаватися до спроб дестабілізації Європи, особливо в цей непростий для режиму Путіна час.

З іншого боку, радикалізація російської діаспори свідчить і про те, що заходи протидії тиску Кремля, зокрема, з боку уряду Латвії, а саме скасування туристичних віз для росіян, відмова давати візи росіянам, що втікають від мобілізації; і рішення не подовжувати посвідки на постійне проживання з 2023 р. для тих, хто не складе іспит на знання латиської мови — є теж ефективні. Реакція на них демонструє певну агонію проросійських елементів, і в перспективі ці заходи обіцяють Ризі ослаблення цього дестабілізуючого фактор

Хоча, безумовно, Кремль буде намагатися тому завадити через два десятки депутатів з партій "Латвія на першому місці" і "За стабільність".

Чинник Додіка

На відміну від Латвії та інших Балтійських країн, Боснія і Герцеговина не може похвалитися такою монолітністю і консолідованістю в російському питанні. Перепоною є вельми сильна позиція Мирослава Додіка у Республіці Сербській.

Додік, як відомо, — є відверто прокремлівським політиком. От на 100%. Якщо порівнювати з Ушаковим чи з президентом Сербії Олександром Вучичем.

І він балотується в президенти Республіки Сербії. За результатами підрахунку 94,36% голосів, Додік на першому місці з 48,8%. В спину йому дихає ще одна адепт сербського реваншизму в контексті Балканських війн Єлена Трівич. Хоча принаймні вона на відміну від Додіка не є прихильницею дружби з Росією, і наполягає, наприклад, на тому, що Росія – просто чергова імперія, яка захищає лише власні інтереси.

Але схоже, що оті 6%, на які її випереджає Додік, Тривич не набере. Отже президентом Республіки Сербської стане людина, яка підтримала війну Росії, виступала проти санкцій проти РФ і працює над виходом РС зі складу Боснії і Герцеговини зі, зрозуміло, паралельним зближенням з Росією та Сербією.

Хоча варто завважити, що коли Москва конче потребувала гострого конфлікту в Європи – коли відбувалася чергова ескалація у відносинах між Сербією і Косово, президент Вучич вчасно зійшов з цього потяга після активних перемовин з НАТО.

Проте Кремль не залишить сподівань на розхитування Балкан. Для цього йому може бути достатньо і Республіки Сербської, тим більше, що місце Додіка у президії БіГ, ймовірно, посяде його соратниця Желька Цвіянович.

Тож очікуємо на ще більшу проросійськість РС і просування Додіком інтересів Москви. Це різнить Латвію і БіГ.

А в чому можна побачити певні паралелі між ними? Все просто: по факту проросійська спільнота РС на чолі з Додіком і Цвіянович поводиться як типова російська діаспора, родзинкою якої є сербський реваншизм. Цілі і наслідки ж схожі – керований Москвою інструмент дестабілізації Європи.