Десять пунктів "Великої угоди". Які умови капітуляції Кремль висуне Зеленському
Не даючи українцям відійти від ейфорії у зв'язку із звільненням в'язнів Кремля, Росія почала бомардировать Київ провокаційними пропозиціями та ідеями. Що підтверджує наявність у Москви конкретного продуманого плану щодо подальшого втягування України у свою орбіту впливу. Однією з таких маніпулятивних ідей, спрямованих на надання тиску на нову українську владу, є озвучена російським політтехнологом Станіславом Бєлковським пропозицію висунути Володимира Зеленського на Нобелівську премію миру за особливі заслуги у примиренні як українців, так і українців з росіянами. Ініціатива не затратна, і Михайло Горбачов, до якого з закликом звернувся Бєлковський, дійсно може номінувати Зеленського.
Аналогічно відверто маніпулятивних є і анонс ватажка "ДНР" Дениса Пушилина про запуск поїзда Донецьк-Москва і Донецьк-Санкт-Петербург. Це за своєю суттю прямо суперечить і повинно б перешкодити поточного діалогу між Києвом і Москвою, але завадить? Саме з метою почути беззубий коментар ОПУ або не почути зовсім Кремль через Пушилина і зробив даний інформаційний вкидання.
Однак найкрасномовніша на даний момент провокація - це все ж заяву омбудсвумен РФ Тетяни Москальковой про необхідність укладення міждержавної угоди щодо припинення кримінального переслідування як росіян, так і українців. Ясно, що мова йде про колабораціоністів і безпосередньо про "ихтамнетах-добровольцях" з Росії з окупованих районів Донецької та Луганської областей, які бажають "повернутися додому".
По суті мова йде про всеосяжну амністії - тобто і для тих, хто скоїв тяжкі злочини. Таким чином Росія вустами Москальковой намагається добитися для своїх маріонеток захисту від українських судів і Гааги, і поставити поточний переговорний процес на двосторонні рейки - між Києвом і ОРДЛО з виключенням з нього арбітрів з Європи. Зрозуміло і те, що після реалізації цього кремлівського сценарію вчорашні бойовики, прикриваючись міждержавною угодою, зможуть безперешкодно дратувати своєю присутністю ветеранів АТО по всій території України. Українські суди, навіть якщо уявити, що вони стануть еталоном чесності, справедливості та незалежності, будуть безсилі. Точніше, безсилі винести якийсь вердикт щодо бойовиків у випадку, наприклад, сутички з ветеранами. Страждати будуть останні.
Небезпека декриміналізації, пропонованої Москальковой в якості поступки з боку Києва, очевидна. Однак на Банковій поки зберігають мовчання. Відреагувала на пропозицію свого колеги уповноважена ВР з прав людини Людмила Денисова, яка, втім, не зарубала на корені російську ініціативу. За словами омбудсвумен, коли надійде офіційне звернення Москви, "ми будемо це питання розглядати". І навіть якщо уявити, що Денисова, ознайомившись з текстом звернення, прямо виступить проти, то у президента Володимира Зеленського, котрі володіють монополією на центральну владу, зможуть знайти їй заміну.
Подальший розвиток подій, в принципі, вже проглядається. Завдяки Парижу. Відразу після "обміну" французький лідер Емманюель Макрон подзвонив Путіну поговорити про Ірані та Україні, а точніше, про подальший перебіг "примирення". Тим часом у Москві 9 вересня нормалізацію відносин з Росією будуть обговорювати міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан і глава Міноборони цієї країни Флоранс Парлі.
Ні, санкції пропонувати поки французька сторона не буде. Потрібно дотримуватися черговість подій, до того ведуших. А вона передбачає укладення конкретного плану дій у рамках "нормандського формату", зустріч представників якого з Кремлем обговорюють і Макрон, і його посланці. Під час майбутньої зустрічі "четвірки", ймовірно, українську сторону під тиском німецьких і французьких партнерів примусять, по суті, до капітуляції без використання в тексті угоди даної формулювання. Питання в тому, якого роду буде капітуляція - почесна або не дуже.
Отже, ймовірні умови, висунуті Росією.
Перше і про це вже згадувалося вище - поступове виключення з переговорного процесу третіх сторін, за винятком російської. Україна залишається один на один з ватажками "ЛДНР" і росіянами, розраховуючи лише на словесну підтримку з Брюсселя чи Вашингтона і втративши важіль впливу на РФ у вигляді міжнародних судів.
Друга. В рамках руху в цьому напрямку слід допустити і поступове нівелювання впливу таких організацій, як ОБСЄ. Українська сторона, нагадаємо, як повідомила раніше спікер її представника в ТКГ Леоніда Кучми, вже запропонувала повернути росіян в СЦКК. Надалі, тобто з остаточним переходом переговорного процесу у форматі "Україна-ЛДНР + посередники з РФ", необхідність в присутності СММ ОБСЄ відпаде. Місія буде потрібна для визнання результатів виборів в ОРДЛО. Для галочки, як говориться. Після спостерігачі з полегшенням зітхнуть і роз'їдуться. До речі, не можна не звернути уваги на те, що питання запровадження "блакитних касок" на Донбас нова влада навіть не згадує. На сьогоднішній день, в принципі, цей наратив убитий.
Третє. Проведення прямих переговорів з ватажками "ЛДНР". Вони можуть відбутися на умовно нейтральній майданчику - в Мінську, або ж на території України. У Росії навряд чи, оскільки навіть побічно визнавати себе причетною до конфлікту вона не побажає. В Україні ж місцем проведення зустрічі цілком може стати місто, що має серйозне ідеологічне значення для Києва. Приміром, Слов'янськ або Маріуполь. Для Кремля було би незайвим очорнити історію їх звільнення.
Четверте. Кремль може навіть погодитися дещо відступити від порядку, прописаного в "Мінську" і великодушно "обміняти" амністію на надання Україні контролю над спільним кордоном. Тільки от, враховуючи, що у Росії у розпорядженні будуть ватажки з імунітетом, кордон у будь-якому разі залишиться дірявим. Через ці дірки туди-назад зможуть шастати бойовики і нагнітати обстановку, коли потрібно. Відведені ж російські сили (якщо це взагалі станеться) теоретично можуть, з одного боку, допомагати в нейтралізації небезпечних елементів; а з іншого - ліквідувати лише непідконтрольних їм або ненадійних, щоб в повній мірі контролювати рух на кордоні.
П'яте. Природно, зважся Київ якось вплинути на ситуацію, наприклад, за допомогою доведення до розуму прикордонної стіни і посилення заходів безпеки, він буде стикатися з активною протидією з боку Москви. На дипломатичному рівні: заяви, звинувачення, звернення в міжнародні інституції, але більш дієві - це провокації і маска ідіота. Обидва інструменту в Кремлі освоїли на 100%. Це якщо не брати до уваги характерну для України проблему з браком фінансування навіть таких важливих проектів.
Шосте. Вибори, результати яких повинні формалізувати у СММ ОБСЄ, і власне допуск українських партій до участі в них. Тут виникає питання до української влади щодо ступеня готовності до поступок. А саме: якщо, припустимо, умовою Кремля буде висунення тих же Пушилина, Леоніда Пасічника і кого-небудь ще з ватажків фейкових республік кандидатами, приміром, від "Опозиційної платформи - За життя" або "Оппоблока?" Або навіть якщо це буде умовою, але вимогою Кремля? Чи погодиться Київ на те, що такі люди отримають мандат депутата, заради формального виконання пункту про допуск українських партій до виборів в ОРДЛО?
Сьоме. Вже після, але, швидше за все, до виборів, під тиском РФ Україна може почати роздачу пенсій та інших соцвиплат населенню ОРДЛО. Тим більше що сам Зеленський під час двох виборчих кампаній підтримував цю ініціативу. Тому з більшою часткою ймовірності Банкова, Кабмін і Рада відповість позитивно на відповідний заклик МЗС РФ. Реалізація ж цієї ініціативи відбудеться з запуску в окупованих Донецьку і Луганську перших відділень Ощадбанку.
Восьме. Фінансування окупованих районів україни в цілому. Відновлення інфраструктури, промисловості, соціального сектору, зарплати місцевій владі з числа колишніх сепаратистів - все це ляже на плечі української скарбниці. При цьому Москва буде фінансувати "потрібних" людей в ОРДЛО. Тобто ватажки "ЛДНР" на чолі місцевих органів влади будуть отримувати гроші з двох джерел: гласно і негласно. Негласно - за лояльність і рішення, спрямовані на шантаж (при необхідності) Києва.
Дев'яте. Росія продовжить наполягати на вирішенні мовного питання". І на рівні відміни законів про освіту державною мовою, і на рівні прийняття нових нормативно-правових актів. Зокрема, про надання російській статусу регіональної мови на Донбасі. Що, до речі, також допускав Зеленський. Так і з наступним, знову-таки на вимогу Москви, виходом на визнання російської мови другою державною.
Десяте. Питання деокупації Криму виключається з порядку денного на перших порах під приводом: "Давайте не поспішати, спочатку вирішимо питання ОРДЛО". А потім його ховають остаточно. Правда, в української сторони, при бажанні звичайно, в якості предмета для торгу з Москвою залишиться водопостачання півострова.
Епілогом переліку потенційних вимог Кремля стане активне проштовхування набирає силу в медіапросторі п'ятої колони курсу на повернення України в російську гавань, з якою вона нібито виплила помилково, послухавши доводам "підступного вашингтонського обкому". Мовляв, самі визнайте: "Ну, не наше це все - демократія, верховенство права, європейські цінності, боротьба з корупцією, прозоре уряд і правила".
Але. Шанс того, що вищезазначений сценарій примирення (читаємо: капітуляції) України та Росії все ж таки буде зірваний, зберігається. По-перше, завдяки раніше активному громадянському суспільству. По-друге, з вини самої Москви, яка, що для неї характерно, відчувши перемогу, зривається з ланцюга, втрачає холоднокровність і намагається нахрапом відхопити якомога більше. Такого роду нахабство може стати тим стримуючим чинником для української влади, бо неозброєним оком буде помітна гра в одні ворота, а не взаємні поступки.
