Не питайте Україну. Чому Кремль зациклився на перемовинах із Заходом

Кремль фактично визнав вплив України на міжнародну політику і на позиції партнерів Києва. І оскільки очевидно, що Україна не збирається капітулювати, а навіть навпаки налаштована повертати всі свої території, путінський режим був змушений запустити потужну інформаційну й політичну кампанію, спрямовану на зміну західної кон’юнктури.

Ілюструє це, наприклад, інтерв’ю очільника МЗС РФ Сергія Лаврова агенції ТАСС від 27 грудня.

Зокрема він заявив про відмову Москви від будь-яких перемовин щодо закінчення війни, допоки не буде "покладено край безглуздому опору України" і Україна не буде "денацифікована" і "демілітаризована" Росією військовим шляхом.

Лавров очікувано відповідальність за війну переклав на США та "контрольовану" ними Україну. І до купи звинуватив Вашингтон та Захід у підготовці ліквідації Володимира Путіна. Останнє – це задля підсилення агресивності загального меседжу голови російського МЗС, адресованого передусім Сполученим Штатам.

"Ми наглухо відбиті"

Але чому США, ЄС та інші країни НАТО мусять погодитися на вимоги Кремля?

В якості центрального аргументу Москва через Лаврова та йому подібних наводить власну неадекватність. Це якщо коротко.

Спікери режиму Путіна, як то зрадник Ілля Кива, просувають наративи про готовність Кремля йти до кінця (необов’язково переможного) – до захоплення Києва і знищення Української держави як такої. Попри те, що це взимку та навесні 2022 р. росіянам не вдалося. І тим більше це видається неможливим наприкінці цього року, коли Росія вже втратила фактично свою кадрову армію та найбільш боєздатну техніку.

Так, певні ресурси у Путіна лишаються у достатній кількості, най це погано навчені мобілізовані росіяни або в’язні-найманці, а також розконсервована застаріла техніка. Проте головною зброєю РФ насправді зараз є не ракети, "шахеди" чи жива сила, а банальний блеф, яким Кремль масовано атакує "колективний Захід". Блеф про те, що ціна перемоги над Україною для Путіна не важлива. Він буцімто готовий заплатити будь-яку: покласти ще сотні тисяч співвітчизників, урізати всі соціальні витрати, тобто посилити зубожіння населення Росії; конвертувати депозити у військові облігації, ще більше розкуркулити олігархів, але від мети не відступить. Велика війна, як і її наслідки, його, мовляв, абсолютно не бентежить.

Цим блефом Путін та його оточення прагне похитнути рішучість союзників України та підштовхнути до перемовин без участі України. В разі успіху, до речі, він отримав би також медійний бонус: можливість проголосити перемогу над "колективним Заходом", з яким, згідно одній з кремлівських ключових міфологем, і воює Росія, а не з однією Україною.

Поточна стратегія де-факто є запозиченням позиції України щодо фейкових "республік" — "ЛДНР". Київ, звісно, не визнає ці квазіутворення та не вважає стороною конфлікту, натомість такою є Росія, що розв’язала війну у 2014 р. Тому жодних перемовин із представниками "ЛДНР". Тому їхні підписи під будь-якими угодами є нікчемними.

Кремль дзеркалить цю українську позицію, коли називає Україну сателітом США і наполягає на перемовинах з "господарями" і лише з ними.

Хоча варто зазначити, що це не працювало ані рік тому, ані тим більше зараз. Зокрема, тому, що Москва абсолютно негнучка в провадженні своїх гібридних ідеологем.

Сьогодні саме завдяки повномасштабному вторгненню РФ до України 24 лютого 2022 р., фактично вже відсутня кон’юнктура, яка б дозволила спрацювати цим наративам.

Проте Кремль у прагненні цю кон’юнктуру змінити вперто працює над створенням умов для трансформації вимог та наративів на цілком конкретні домовленості.

Суп з хом’ячка

В своїх спробах Кремль поєднує класичний підкуп політиків, проте цей прийом втрачає ефективність (див. пункт про відсутність кон’юнктури, що робить агентуру РФ ізгоями); і власне безпосередній вплив на громадянське суспільство через широко залучену до цієї інформаційної кампанії російську пропагандистську систему. Адже в Кремлі чудово розуміють, що саме громадянське суспільство змусило уряди надавати військову, фінансову та гуманітарну допомогу Україні.

Москва ставить на мінливість громадської думки, на її пластичність та вразливість до інформаційно-психологічних операцій.

Благородному пориву європейців та американців, вражених як звірствами росіян, так і мужністю українців, Кремль протиставить більш приземлені речі – власний добробут західних громадян. Передусім Європи, яка донедавна була енергетично залежна від Росії.

Тому одним з інструментів пропагандистів за кордоном є фейки та маніпуляції про серйозні економічні наслідки допомоги Україні, яка начебто все одно може програти. Або ще одна теза – допомога здебільшого розкрадається, тобто свої кошти європейці начебто просто викидають у бездонну українську трубу.

До речі, одним з інструментів поширення вищезгаданих вкидів російським агітпропом є повністю сфальсифіковані обкладинки відомих, авторитетних журналів на кшталт Mad, Titanic, Charlie Hebdo, El Jueves. Це явище було детально проаналізовано главредом фактчекінг-ресурсу "Проверено" ("Перевірено") Іллею Бером, і його розслідування було опубліковано виданням "Важные истории" ("Важливі історії").

На цих обкладинках росіяни, як встановив фактчекер, публікують агресивно критичні образи президентів США Джо Байдена чи Франції Еманюеля Макрона, вже експрем’єра Британії Бориса Джонсона і, звісно, Володимира Зеленського, якого вони називають "чорною дірою". Об’єднують їх спільні наративи: допомога марна і розкрадається, тим часом економічне становище європейців начебто погіршується, вони замерзають. Потім фейкові обкладинки тиражуються російськими ЗМІ. Насамперед у Telegram-каналах.

І обкладиники – це ще квіточки в контексті вимірювання рівня брехні і маніпуляцій в російських ЗМІ. Скажімо, підконтрольний Кремлю пропагандистський канал RT спеціально для аудиторії в ЄС випустив відеоролик про знов-таки замерзаючу Європу на прикладі однієї родини, яка святкує цьогоріч Різдво без світла, але святкує – доньці дарують хом’ячка, якого також використовують як джерело енергії, адже батько під’єднав генератор до колеса у клітці. Проте вже наступного року родина святкує Різдво знов в темряві, але вже вечеряє супом з того хом’ячка. Меседж RT: "Щасливого русофобського Різдва". Канал також радісно рапортує про те, що на ролик звернули увагу в багатьох іноземних ЗМІ, а також розповсюдили "понад 450 російських та іноземних Telegram-каналів".

Це лише один приклад спроб Кремля посилити вигадку про те, що Європа замерзає без російського газу.

Та чи справді замерзає Європа і європейці навіть вже рубають дерева у парках, в що дуже охоче вірить споживач пропаганди в Росії?

Розуміння того, що це є відверта деза, є не тільки в ЄС, США чи Україні. Відповідні матеріали-спростування – поодинокі, але з’являються і в російській пресі. Знов-таки "Важные истории" в цифрах пояснює, що Європа насправді спокійно переживе цю зиму і зі стрімким скороченням поставок російського газу (з 40% до 9% — це нині доля блакитного палива з РФ в ЄС), що було добровільним. Європейці підготувалися: газові сховища заповнені на 85%, громадяни здебільшого дослухалися до закликів урядів до економії, а на субсидії було виділено 600 млрд євро, що забезпечило зменшення споживані в Європі на 24% у порівнянні з минулим роком.

Водночас видання звертає увагу на стрімке погіршення фінансового становища власне простих росіян: кожній восьмій родині важко оплачувати послуги ЖКГ. І це почалося не в цьому році. Так, в 2021 р. сплатити за послуги ЖКГ не змогли 5% російських домогосподарств.

А щодо того, що європейці рубають дерева на дрова, то інше видання – "Вёрстка" — зазначає, що в Росії не мають центрального опалення 7,1% домогосподарств (понад 10 млн людей), і вимушені опалювати домівки саме дровами. Кошти на паливо є далеко не в усіх. Цьогоріч на закупівлю дрів для самотніх похилого віку збирають регіональні ЗМІ та НКО, та й родинам мобілізованих їх не вистачає.

Головна ціль — США

Тобто замерзає не Європа, замерзає насправді "глибинний народ" Росії – головна опора режиму Путіна, і споживачі пропаганди. Проте на їхнє невдоволення Кремль може не зважати ще довгий час, якого, він сподівається, вистачить на демонтаж поточного міжнародного проукраїнського альянсу на чолі зі США. Передусім зі США.

І в Штатах Кремль провадить аналогічну до європейської інформаційну кампанію щодо припинення постачання зброї до України як передумови для мирних перемовин, які мають проводитися знов-таки без Києва.

Для цієї комунікації Кремль використовує і медіа, але здебільшого кількох осіб – політиків та лідерів громадської думки. В першу чергу це трампісти – група радикальних республіканців-прихильників 45 президента США, він сам, а також його син Дональд Трамп-молодший. Вони активно виступають за відмову Штатів від військової допомоги Україні і аргументують це необхідністю використати ці кошти в інтересах американців; тим, що вся допомога, мовляв, розкрадається. Охоче просуває цей наратив і конгресвумен Вікторія Спартц. Ще один кремлівський наратив, який експлуатують прихильники Трампа: війна б давно закінчилася, якби зброю Києву не давали, тоді Росія заспокоїлася б.

Імператив для них – час домовлятися з Росією. Але варто все ж розрізняти деякі групи впливу в Штатах. Якщо Трампу просто байдуже до знищення України, то впливові представники американського політикуму не з числа трампістів, але з числа "голубів" (як-то ексдержсекретар Генрі Кіссінджер або радник Байдена з питань нацбезпеки Джейк Салліван), піднімають тему необхідності перемовин з Росією, але не через капітуляцію України.

Це варто чітко розуміти. Як би нас, наприклад, не обурила стаття Кіссінджера в The Spectator, де він підтримує проведення перемовин з Росією (одна з причин – розуміння Вашингтоном ризиків і загроз, що можуть виникнути в разі розвалу РФ), про зраду – здачу України Росії – не йдеться. Він прямо каже про те, що Україна, яка зупинила російську армію, має стати частиною Заходу і мирний план має включати інтеграцію України до НАТО. Жодного нейтралітету.

Але так, він також притримується сценарію "Баланс сил станом на 23 лютого 2022 р.). Тобто припускає, що питання Криму та Донбасу буде підніматися вже після установлення миру.

Що ж. Це пояснюється дуже просто: звісно, група "голубів" хоче домогтися миру (як і Україна, проте з поверненням до кордонів станом на 1991 р.), бо російсько-українська війна, як не крути, — це дорого й загрожує світовою катастрофою. Але це не означає, що в разі відмови від цього компромісного плану, бо українці його не приймуть, США припинять постачання зброї та фінансової допомоги. Про це і Байден, і представники адміністрації казали вже неодноразово: будемо допомагати Україні стільки, скільки буде треба, поки саме українці не приймуть рішення щодо миру з РФ та умов цього миру.

Росія ж, що характерно, теж прагне закінчення війни. Оскільки як би не репетував агітпроп, санкції діють, ВПК у глибокій кризі, а кадрової армії фактично нема. Відмінність в тому, що інтереси США і Росії співпадають лише у прагненні цього миру. Але кожна зі сторін висуває свої вимоги. І вимоги США ґрунтуються на позиції Києва.

Тому, дійсно, нас можуть непокоїти пропозиції типу тих, що є у статті Кіссінджера, але варто пам’ятати про наявність дуже тісних комунікацій між Києвом та Вашингтоном. Їх існування та розвиток дозволяють нівелювати левову частку вищезгаданого кремлівського наративу про перемовини.