Росія-матінка та німецький сантехнік. Чому сучасна східна політика ФРН не може бути іншою

Про те, що Німеччина – слабка ланка в НАТО, грає на російській стороні, потураючи Москві і здаючи Україну, а її політики тотально корумповані кремлівськими грошима, не сказав і не написав останніми днями/тижнями/місяцями/роками лише дуже лінивий чи промосковський коментатор. І в тому, що все перераховане — чиста правда, теж немає жодних сумнівів.

Але жодної іншої, зручнішої для України Німеччини, на жаль, не існує. Протест 73 інтелектуалів – експертів зі Східної Європи та міжнародної безпеки, із закликом до уряду та Бундестагу припинити підтримувати Кремль, не був почутий. Утім, текст листа містить низку спірних положень – схоже, що у німецькій політиці й спонукальних мотивах німецького суспільства його автори розібралися надто детально.

Що ж до реальної Німеччини, то вона, поза всяким сумнівом, підтримуватиме Москву і зайде в цьому набагато далі, ніж уже зайшла сьогодні. І оскільки Німеччина існує не в одній лише площині українсько-російських проблем, а займає важливе місце в Європі та у світі, вона матиме велику політичну вагу, незалежно від кількості та розмірів промосковських тарганів, що живуть у німецьких головах та офісах.

Це означає, що обурюватися марно. Німецьких тарганів, пригодованих на кремлівській кухні, слід вивчати, оцінюючи ступінь небезпеки їхньої метушні, і брати їх до уваги, роблячи прогнози та плани. Цим ми й займемося.

Історична наступність

Німеччина стала адвокатом Росії не вчора і не в 2008 р., коли заблокувала вступ до НАТО Грузії та України, скормивши Грузію Москві. За винятком двох світових воєн, коли спочатку зв'язка Франція-Великобританія, а потім зв'язка Великобританія-США, переграла і Берлін, і Москву, розвівши їх по різні сторони фронту, Росія та Німеччина розвивалися у тісному союзі щонайменше 200 років. Німеччина використовувала Росію як джерело сировини та ринок збуту, Росія Німеччину — як джерело технологій та осудних управлінських кадрів. Коли ці кадри приживалися на російському грунті, з них злітала тонка плівка європейської цивілізації і вилазила вся давньонімецька дичина, через що вони починали пити і красти не гірше за російських тубільців. Але в цьому не було великого лиха – дружня Німеччина, у будь-якому вигляді, цілісному чи роз'єднаному завжди була готова поставити нову партію менеджерів та наставників. Британці на російському ґрунті приживалися гірше, та й охочих було менше.

Таким чином, між Росією та Німеччиною вже давно склався економічний і, більш того, цивілізаційний союз. Можна класифікувати його по-різному, наприклад, як випадок колоніалізму, коли колонія, з огляду більшої ресурсності, зберегла самостійність від метрополії, і навіть при збігу обставин неабияк їй навалять. От тільки від такого конфлікту, зрештою, програють обидві сторони.

Водночас, навіть дуже велика, дуже рогата і дуже бадьора корова все-таки недостатньо розумна, щоб існувати в сучасному світі самостійно, без власника-людини і не бути забитою на м'ясо. І в Німеччині, з повною підставою, вважають, що Росія – це їхня корова, і вони її доять. І нічого, розумієш, тут…

Очевидним наслідком такого союзу є те, що всі держави, що перебувають між Німеччиною та Росією, сприймаються в Берліні та Москві як практично неіснуючі, які можна не брати до уваги, і немає сенсу навіть згадувати. І тому, хоча не менше 90% військових злочинів та руйнувань німці в ході 2СВ вчинили на територіях сучасної України та Білорусії, а також Польщі, тоді як сучасна РФ безпосередньо війною була затронута слабо, жодної "історичної провини" по відношенню до українців і білорусів, не кажучи вже про поляків, і тим більше про грузинів німці не відчували і не відчувають. У німецькій масовій свідомості жодної України та Білорусі взагалі немає, а інші країни Східної Європи існують лише як пам'ять про колишню Австро-Угорщину, з якими нехай і розбирається Австрія, ще більш промосковська, ніж Німеччина. Звичайно, політики, експерти та інша інтелігенція, які обізнані, що на цьому просторі є якісь там країни, які чогось там про себе уявляють, але в психологічному плані і вони сприймають їх тільки як перешкоду, що стоїть між ними та Росією. До того ж союз із Росією, крім прямої вигоди, ставить крапку на довгій смузі втрат і принижень, спричинених поразками у двох світових війнах. Ці війни, принаймні, щодо конфлікту саме з Росією/СРСР для німецької свідомості були по-перше, протиприродні, а по-друге, програні Німеччиною: в 1СВ — значною мірою Росії, а 2СВ — майже виключно СРСР. Саме так це бачать німці, і це відрізняється від раціонального, строго за Клаузевіцем (німцю на російській службі, що попереджав про ризики союзу з Францією, до речі!) бачення британців та американців, які з повною підставою вважають переможцями себе. До того ж переможцями як Німеччини, так і СРСР/Росії, яку вони обидва рази успішно використовували як ресурс гарматного м'яса, на що, знову ж таки, обидва рази, рятуючи свою шкуру, легко пішли російські/радянські власті.

Якщо поглянути на російсько-українські проблеми під таким кутом, то вся політика Німеччини постає в іншому світлі. Немає жодної корупції за допомогою газових грошей, а є взаємна кооптація та дифузія еліт, які зрослися так щільно, що розрубати їх неможливо. Тут не допоможе навіть міжнародний трибунал над Росією, на зразок Нюрнберзького, якщо його колись вдасться організувати, зламавши хребет Кремлю. Німецькі друзі своїх російських друзів прикриють, обігріють і здебільшого врятують.

Не було з німецької точки зору нічого поганого і в пакті Молотова-Ріббентропа. Це був лише черговий підхід до реалізації прекрасного плану Mitteleuropa, і немає нічого поганого в тому, щоб зробити ще одну спробу такого роду. А то ж поляки німцям у ЄС уже на голову сіли!

Звичайно, німці повторюватимуть, що вони стоять за непорушність кордонів. Ось тільки за фактом (ні-ні, ні в якому разі на рівні суспільно-політичного дискурсу) Берлін стоїть за непорушність кордонів старого та затишного Другого Рейху, станом на 1913 р. – і таких самих кордонів Російської Імперії. Звичайно, відреставрувати це Золоте століття в повному обсязі вже неможливо. Але треба прагнути, і німецькі політики прагнуть, оскільки такі устремління відповідають очікуванням німецьких громадян. При цьому, швидше за все, це несвідомі і навряд чи прагнення, що усвідомлюються.

Так, є, звичайно, у Німеччині і чорні вівці – ті ж 73 підписанти, які заражені згубним британським впливом. Гітлер таких гнав прямісінько в піч і, з погляду тодішнього німецького обивателя, абсолютно правильно робив. Обиватель нинішній не зізнається, що багато робив правильно, але вкаже на безумовну помилку: Гітлер не зміг уникнути війни з Росією. Не має значення, яким чином, але він не повинен був її допустити. Або, якщо вже припустився, то робити ставку на м'яку політику на захоплених територіях, на залучення симпатій населення, для чого в 1941 р. були всі можливості, а також на встановлення в Росії пронімецької влади. Зумій він це зробити – і Європа була б іншою, затишною та милою німецькому серцю. І поляки не могли б рота розкрити. А українці? Ні, про таких не чули. Але, оскільки Гітлер і його команда не зуміли вирулити і привели Німеччину до поразки, то саме тому вони навіки прокляті і злочинні.

Нині ж, з часом, сторінка майже перевернута, настає епоха російсько-німецького відродження. Ось вона, видна на горизонті, зовсім трохи залишилося.

Сучасна реальність

Не треба думати, що це почалося лише після розпаду СРСР. Німеччина йшла до тісного союзу з Росією дуже давно і дуже послідовно. По суті, вона почала цей рух одразу після поразки 1945-го. І посадка на російський газ, і Neue Ostpolitik Віллі Брандта, федерального канцлера ФРН у 1969-1974 рр. від СДПН (як і нинішній Олаф Шольц, до речі), причому ні в жодному разі не нациста, навпаки, послідовного супротивника Гітлера, були кроками в цьому напрямі.

Звісно, гуманні німці не схвалюють крайнощів гітлеризму. Вони також можуть висловити й деяке, втім, дуже помірковане, співчуття із приводу злочинів російських відморозків на Донбасі — у тих випадках, коли їх тицяють у них носом, і вдати, що їм нічого не видно, вже неможливо. Але і тоді вони переводять розмову на "обстріли ЗСУ", і на те, що інформацію про кожного розіп'ятого "правосеками" хлопчика необхідно ретельно перевірити. І важливо розуміти, що німці, у своїй масі, зовсім не цинічні негідники. Вони справді так думають. Завжди. І тому іноді щиро проговорюються — як це сталося з адміралом Шенбахом, по-матроськи прямодушним. Дружба з Росією дає німцям цілий букет переваг: самостійність у зовнішній політиці, економічний зиск, остання точка, що поставлена в історії двох глобальних військових поразок та гра майже на рівних зі США, принаймні на регіональному рівні.

Решта Європи, що є сусідами з Німеччиною, досить неоднорідна. Країни, які затиснуті між Німеччиною та Росією, розуміють, що вони – наступні на черзі після України. І або висловлюють готовність зміцнювати спільну з Україною оборону, або намагаються пропетляти, або коливаються між першим та другим. Найбільш рішуче налаштована Польща, яка ще не забула ні російсько-радянських, ні німецьких обіймів. Рішуче налаштовані країни Балтії, з тієї ж причини. Плюс Великобританія, яка енергійно підтримує Україну і бажає стримувати Росію. Плюс США, що більш обережні і більш компромісні, ніж Великобританія, але водночас і більш ресурсні. Все це дуже схоже на розклад сил 85-річної давності, причому нижню точку 1938 р. ми вже пройшли і вступаємо в рік 1939. Вступаємо, щоправда, на місці Польщі, хоча, звичайно, наша ситуація повторює польську лише загалом. У всякому разі, одночасного удару і зі Сходу, і із Заходу ми можемо не побоюватися, а значить, ми маємо шанс вистояти.

Ще раз: ні обурюватися, ні гніватися на поведінку Німеччини немає жодних підстав. Німці такі, які вони є, і не можуть поводитися інакше. І Німеччину та інші країни, так чи інакше залучені до російсько-українського за формою і західно-ординське за змістом протистояння, потрібно не критикувати, а вивчати, використовуючи їхні якості з максимальною користю для України.

Британський поліцейський та німецький сантехнік

Як це виглядає для нас у практичному плані?Та не так вже й погано все й виглядає! Британські літаки зі зброєю для України успішно облітають Німеччину. Заборона на постачання зброї німецького виробництва навіть тими країнами НАТО, які готові були його поставити зі своїх запасів, лише піднімає градус внутрішнього протистояння в НАТО, і ми на хвилі протидії німецькому опортунізму отримаємо в результаті військової допомоги і більше, і краще ніж отримали б без нього.

Щоб не виглядати вже зовсім відвертими зрадниками, німцям доведеться зосередитися на економічному та гуманітарному впливі на Росію. Тобто хоча СП-2 і був задуманий для того, щоб німецькі телеглядачі могли спостерігати за російським наступом на Київ, не відчуваючи перебоїв з газом, у разі початку війни, у нинішньому розкладі, його таки прикриють. Така перспектива вже спонукає решту Європи, а потім і Німеччину на створення альтернативної інфраструктури для постачання газу, крім "Газпрому".

Тим часом голова МЗС Великобританії Елізабет Трасс оголосила про плани створення тристороннього оборонного союзу з Польщею та Україною. Такий союз, створений членом НАТО, хоч і поза Альянсом, успішно замінить Україні вступ до самого Альянсу — принаймні зараз і на перший час.

До речі, попри поширену оману, Україну не приймають до НАТО насамперед тому, що вона не готова до вступу в Альянс через насиченість російської п'ятої колони. І, призначивши Євгена Мураєва кандидатом у намісники окупованої Росією Малоросії, британці прозоро натякнули нестійкій українській владі, всі гілки якої неабияк засиджені російською агентурою, що "просто перестати стріляти" вже не вдасться.

"Ми не потерпимо змови Кремля з метою встановлення проросійського керівництва в Україні", — відкритим текстом написала у своєму Twitter Елізабет Трасс. Її підтримав держсекретар США Ентоні Блінкен, який заявив в інтерв'ю CNN, що інструментарій Кремля є різноманітним, і що можливі не тільки вторгнення, а й спроби привести до влади проросійський уряд. "І важливо, щоб люди були в курсі такої можливості", — наголосив держсекретар в інтерв'ю CNN, прозоро натякнувши на те, що в Україні є традиція екстреної перездачі політичної колоди.

Тим часом Берлін у рамках обговорення можливих санкцій проти РФ передбачувано зняв з розгляду питання про відключення Росії від SWIFT. Але водночас влада Німеччини оголосила про намір зробити безвізовим в'їзд для росіян молодше 25 років, а, за даними "Левада-центру", серед російської молоді у віці від 18 до 24 років емігрувати з Росії хоче приблизно половина. Це дуже болючий гуманітарний удар по людському ресурсу Росії – адже зрозуміло, що поїдуть до Німеччини найосвіченіші та мобільні, і що багато хто з них там влаштуються – і залишаться. Причому вони будуть працювати, а не сидіти на допомозі, як біженці з Африки. Жодні "Джавеліни" не справили б такого спустошливого ефекту в Росії – при тому що "Джавеліни" та інші збройові поставки Україні теж життєво необхідні.

Тим часом ЄС, який не бажає воювати і сподівається вирішити всі проблеми грошима, оголосив про намір виділити Україні 1,2 млрд. євро як макрофінансову допомогу на тлі загрози вторгнення Росії. Що теж дуже вчасно і дуже непогано.

Словом, все для нас поки що складається досить вдало, хоча розслаблятися і немає підстав. Німеччина, яка прагне дружити з Росією і перевиховувати її на європейський манер, теж може іноді бути корисною в приборканні Путіна. А Путін, у свою чергу, підстрахується дружбою з німцями — так німецька домогосподарка з фільмів для дорослих вирішує свої проблеми у рамках візиту доброго та безвідмовного сантехніка. І хай собі підстрахується! Зрештою, Путін, якому є що втрачати, чи призначений ним наступник — ще далеко не найгірші варіанти російської влади. З приборканого Путіна, з урізаними в обмін на гарантії безпеки амбіціями, вийде дуже непоганий російський гауляйтер. Кажуть, аналогічні плани були у Гітлера щодо Сталіна, але на той раз не вийшло. А цього, можливо, вийде.